(за І.А.Тер-Ованесяном)

Спортивна ходьба:

1. рухи ніг;

2. рухи таза;

3. рухи рук і плечей.

Біг на короткі дистанції:

1. біг по прямій;

2. біг по повороту;

3. високий старт і стартовий розгін;

4. низький старт і стартовий розгін;

5. перехід від стартового розгону до бігу по дистанції;

6. вихід з повороту на пряму частину доріжки;

7. низький старт на повороті;

8. фінішний кидок.

Бар’єрний біг:

1. перехід через бар’єр;

2. нахил тулуба при доланні бар’єра в поєднанні з рухами рук та ніг;

3. біг зі старту до першого бар’єра та між бар’єрами у необхідному ритм

Стрибок у висоту

фосбері - флоп:

1. техніка відштовхування;

2. дугоподібний і швидкий розбіг;

3. перехід через планку.

Стрибок у довжину:

1. відштовхування у поєднанні з польотом у кроці;

2. техніка приземлення;

3. перехід від розбігу до відштовхування та ритм останніх кроків;

4. точне попадання на брусок з повного розбігу;

5) польотна фаза одним із способів стрибка.

Потрійний стрибок:

1. основні елементи техніки

2. потрійного стрибка з місця та короткого розбігу;

3. техніка виконання скоку;

4. зв’язка скоку з кроком;

5. зв’язка кроку зі стрибком;

6. вдосконалення елементів техні­ки у цілісному стрибку.

Штовхання ядра:

1. тримання і виштовхування ядра;

2. виконання фінального зусилля (без розбігу);

3. скокоподібний розбіг;

4. штовхання ядра зі скоку.

Метання диска:

1. тримання і випуск приладу (диску);

2. фаза фінального зусилля;

3. поворот без диску із диском з різною швидкістю;

4. метання диска з повороту.

Метання списа:

1. тримання і кидок списа;

2. фаза фінального зусилля;

3. перехід від розбігу до кидка списа;

4. метання списа з укороченого розбігу;

5. метання списа з повного розбіг.

РОЗДІЛ 3.

ХАРАКТЕРИСТИКА ОКРЕМИХ ВИДІВ ЛЕГКОЇ АТЛЕТИКИ

3.1. Характеристика спортивної ходьби та бігових видів легкої атлетики

3.1.1.Спортивна ходьба

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА.

Перші офіційні змагання з ходьби були проведені в Англії у 1886 р. Пізніше цей вид знайшов розповсюдження і в інших країнах Європи та Америки: Німеччині, Італії, Канаді, Швеції. Спортсмени змагались на різних дистанціях. Так у 1893 р. скороходи мірялись силами на маршруті Берлін - Відень, який дорівнює 1578 км..

В програму сучасних Олімпійських ігор спортивна ходьба вперше була включена на Олімпіаді в Афінах у 1906 р.

Сучасні досягнення виду:

Чоловіки

10 км.

Рекорди: світу: 38:02.60 с - Прибилинець Йожеф, Чехія,

1.3. Загальна характеристика легкоатлетичних вправ 2

1.4. Значення занять легкоатлетичними вправами 4

РОЗДІЛ 2. ОСНОВИ ТЕХНІКИ ЛЕГКОАТЛЕТИЧНИХ ВПРАВ 6

2.1. Поняття про техніку легкоатлетичних вправ 6

2.2. Показники техніки легкоатлетичних вправ 7

2.4. Основи техніки стрибків 9

2.5. Основи техніки метань 12

3.1.3. Біг на короткі дистанції 27

Чоловіки 27

3.1.4. Бар’єрний біг 38

Долання невисокої вертикальної перешкоди з наступанням на неї однією ногою 43

України: 39:19.32 с - Соломій Анатолій,

23.05 1981 р.

39:05 ш - Горшков Анатолій,

3.05.1987 р.

20 км.

Рекорди: світу: 1:17.25 с - Сегура Бернардо, Мексика, 7.05.1994 р.

1:17.46 ш - Мартінес Хуліо, Гватемала, 8.05.1999 р.

Європи: 1:18.35 с - Юханссон Стефан, Швеція,

15.05.1922 р.

1:17.46 ш - Рассказов Роман, Росія,

України: 1:21:47.0 с - Віниченко Микола,

6.09.1980 р.

1:19.43 ш - Соломій Анатолій, 24.09.1983 р.

30 км.

Рекорди: світу: 2:01:44.1 с - Дамілано Мауріцио, Італія,

1.3. Загальна характеристика легкоатлетичних вправ 2

1.4. Значення занять легкоатлетичними вправами 4

РОЗДІЛ 2. ОСНОВИ ТЕХНІКИ ЛЕГКОАТЛЕТИЧНИХ ВПРАВ 6

2.1. Поняття про техніку легкоатлетичних вправ 6

2.2. Показники техніки легкоатлетичних вправ 7

2.4. Основи техніки стрибків 9

2.5. Основи техніки метань 12

3.1.3. Біг на короткі дистанції 27

Чоловіки 27

3.1.4. Бар’єрний біг 38

Долання невисокої вертикальної перешкоди з наступанням на неї однією ногою 43

Європи: 20:21.69 с — Сідоті Анна-Ріта, Італія,

07.1995 р.

20:19 ш - Ніколаєва Олена, Росія,

1.3. Загальна характеристика легкоатлетичних вправ 2

1.4. Значення занять легкоатлетичними вправами 4

РОЗДІЛ 2. ОСНОВИ ТЕХНІКИ ЛЕГКОАТЛЕТИЧНИХ ВПРАВ 6

2.1. Поняття про техніку легкоатлетичних вправ 6

2.2. Показники техніки легкоатлетичних вправ 7

2.4. Основи техніки стрибків 9

2.5. Основи техніки метань 12

3.1.3. Біг на короткі дистанції 27

Чоловіки 27

3.1.4. Бар’єрний біг 38

Долання невисокої вертикальної перешкоди з наступанням на неї однією ногою 43

42:37 ш - Лук’янчук Ольга,

21.10.2000 р.

20 км.

Рекорди: світу: 1:30.48.3 с - Джордано Роселла, Італія,

1.3. Загальна характеристика легкоатлетичних вправ 2

1.4. Значення занять легкоатлетичними вправами 4

РОЗДІЛ 2. ОСНОВИ ТЕХНІКИ ЛЕГКОАТЛЕТИЧНИХ ВПРАВ 6

2.1. Поняття про техніку легкоатлетичних вправ 6

2.2. Показники техніки легкоатлетичних вправ 7

2.4. Основи техніки стрибків 9

2.5. Основи техніки метань 12

3.1.3. Біг на короткі дистанції 27

Чоловіки 27

3.1.4. Бар’єрний біг 38

Долання невисокої вертикальної перешкоди з наступанням на неї однією ногою 43

України: 1:28.56 ш - Савчук Валентина,

4.03.2001 р.

Загальна характеристика виду.

Сучасні правила змагань дають наступне визначення цьому виду.

Спортивна ходьба – це чергування кроків, виконуваних таким чином, щоб спортсмен постійно здійснював контакт із землею і при цьому не відбувалося видимої для людського ока втрати контакту. Винесена вперед (опорна) нога повинна бути цілком випрямлена (тобто не зігнута в коліні) з моменту контакту із землею до проходження вертикалі.

Основними дистанціями у чоловіків є ходьба (по доріжці) на 20, 30, 50 км. а у жінок ходьба (по доріжці) на 5 км., 10 км., 20 км..

Основними особливостями техніки спортивної ходьби є ходьба ми прямих ногах, активні рухи тазом, головним чином навколо вертикальної осі та рук, які дозволяють значно збільшити довжину кроку (110-120 см, темп рухів 190-200 кроків за хвилину). Частота кроків понад 200 є критичною, оскільки період подвійної опори стає близьким до 0, тобто ходьба перетворюється на біг.

Наведені характеристики кроку дозволяють сучасним скороходам розвивати швидкість до 17 км./год. , тобто в кілька разів більшу ніж у звичайній ходьбі.

Мексиканець Сегура Бернардо подолав 20 км. 7 травня 1994 р., за 17:25.

ОСНОВИ ТЕХНІКИ

Таблиця 5.

Цикл подвійного кроку у спортивній ходьбі

Цикл ходьби складається з періоду одиночної опори - коли з поверхнею контактує тільки одна нога і періоду подвійної опори - коли передня нога вже торкається опори, а задня ще не відділилась від неї. Періоди складаються з фаз. Між фазами мають місце граничні положення - моменти. Кожна фаза має свою тривалість, а моменти - ні. Але кожна фаза починається і закінчується чітко визначеними певними моментами.

Розглянемо послідовність чергування фаз для однієї (правої) ноги з моменту відриву до моменту вертикалі (коли ЗЦВ знаходиться точно над опорою, а права нога починає випереджати ліву);

Друга фаза і виніс правої ноги вперед від моменту положення вертикалі до моменту постановки п’яти правої ноги на опору.

Третя фаза: амортизаційне згинання ноги від моменту постановки п’яти правої ноги на опору до моменту її постановки на всю стопу;

Четверта фаза: перекат від моменту постановки правої ноги на повну стопу до моменту положення вертикалі.

П’ята фаза - розгинання правої ноги від моменту положення вертикалі до моменту постановки лівої ноги на опору.

Шоста фаза — відштовхування стопою правої ноги від моменту постановки лівої ноги на опору до моменту відриву правої ноги від опори.

Аналіз техніки спортивної ходьби доцільно починати з одноопорного положення скорохода в момент вертикалі (1). Нога маятникоподібним рухом стегна виноситься вперед (2). З просуванням загального центра ваги (ЗЦВ) вперед опорна нога, залишаючись випрямленою, змінює положення з вертикального на похиле. Коли стопа відштовхуючись, ще зберігає контакт носка з доріжкою, махова нога випрямляється і ставиться з п’яти на поверхню доріжки (3).

Період подвійної опори (0,05-0,04 с) характеризується переносом ваги тіла на виставлену вперед ногу. Після відштовхування стопою гомілка піднімається вгору-вперед (4) під дією інерційних сил, що виникають при переміщенні тіла вперед і руху стегна вниз-вперед. Використовуючи цей рух, спортсмен виносить ногу вперед (5). Стопа махової ноги невисоко піднімається і проноситься над доріжкою (6). Всі наступні рухи повторюються аналогічно в положеннях (2-5). Стопи ставляться внутрішнім краєм практично по прямій лінії напрямку руху.

Положення тулуба зберігається вертикальне, але можливий невеликий нахил вперед під час відштовхування. Рухи таза навколо вертикальної осі збільшують довжину кроку. Слід відмітити, що ключовим моментом техніки є саме активні рухи тазом. Найбільш важливі для спортсмена рухи тазом навколо вертикальної осі, які сприяють подовженню кроку, збільшенню амплітуди роботи м’язів, кращому їх розслабленню і, підвищенню таким чином ефективності роботи. Повороти плечей і таза в протилежні сторони сприяють рівновазі та збільшенню ефективності відштовхування. Руки утримуються зігнутими (до 90°) і рухаються в передньо - задньому напрямку. Руки допомагають скороходу зберігати рівновагу і є регулятор частоти (темпу) кроків.

Основні правила змагань зі спортивної ходьби

ВИЗНАЧЕННЯ. Спортивна ходьба являє собою таку послідовність кроків, при якій зберігається нерозривний контакт з ґрунтом

Основними (олімпійськими) дистанціями є: у чоловіків 20, 50 а у жінок - 5, 10 км.. Крім цих дистанцій світові рекорди фіксуються у чоловіків 10, 30 км.. а у жінок на 20 км..

Спортивна ходьба – єдиний вид легкої атлетики, в якому оцінюється не тільки час подолання дистанції і зайняте місце, але й правильність виконання техніки рухів. Правила змагань вимагають і м і , і іонного виконання від спортсмена двох умов:

1 При ходьбі має зберігатися безперервний контакт з поверхнею, тобто винесена вперед нога повинна торкнутися поверхні до того, як нога, що знаходиться позаду, відірветься від ґрунту.

2 Спортсмен зобов’язаний, щоб опорна нога при проходженні вертикалі була випрямлена в колінному суглобі.

МІСЦЕ ДЛЯ ЗМАГАНЬ. Змагання проводяться як на . митних, так і поза стадіоном.

Траса на якій проводяться змагання має бути достатньо широкою дня вільного руху групи учасників і суддівського транспорту. Траса має добре проглядатися на ділянках не менше 150м. старт і фініш дистанції розташовуються в одному місці. В ходьбі 20 і 50 км. траса має бути замкнутою. Довжина «кола» в змаганнях з ходьби на 20 км. складає не менше 1500 м і не більше 2500 м, а на дистанції 50 км. – не менше 5 км..

При організації старту і фінішу на стадіоні відстань, якудолають. після старту, не повинна перевищувати двох кіл і одного мін,і и кінці дистанції.

СУДДІВСТВО. Суддівство змагань здійснює бригада призначених суддів, яка обирає старшого суддю.

Всі судді діють самостійно в межах своєї компетенції і всі їх рішення базуються на заключеннях зорового характеру.

ПОПЕРЕДЖЕННЯ Учасники змагань можуть бути попередженими кожним суддею, якщо спосіб їх пересування може призвести до порушення визначення спортивної ходьби. Але вони не мають права на друге попередження від того ж судді за те саме порушення. Після попередження учасника, суддя повинен повідомити про свої дії старшого суддю.

ДИСКВАЛІФІКАЦІЯ. Якщо на думку 3-х судців спосіб пересування учасника суперечить наведеному визначенню спортивної ходьби в процесі будь-якої частини змагань, учасник дискваліфікується, про що йому повідомляє старший суддя.

Звичайно, до отримання дискваліфікації, учаснику дається попередження

На змаганнях, що проводяться за правилами ІААФ ні при яких обставинах не мають права на дискваліфікацію учасника два суд ді з однієї країни. У випадку, коли не має можливості повідомити учаснику про його дискваліфікацію в процесі змагань, дискваліфікація може бути застосована після того, як учасник фінішував.

При винесенні попередження учаснику показується білий знак (прапорець із символом порушення на кожній стороні).

Червоний знак (прапорець) символізує дискваліфікацію учасника. Цей знак може використовувати тільки старший суддя.

В змаганнях, що проводяться на доріжці стадіону, дискваліфікований учасник повинен негайно покинути доріжку, а на змаганнях по шосе дискваліфікований учасник негайно після дискваліфікації повинен зняти номери і покинути дистанцію.

БЕЗПЕКА ЗМАГАНЬ. Організатори змагань зі спортивної ходьби, що проводяться по шосе, мають забезпечити безпеку учасників (закривши автомобільний рух в обох напрямках). Змагання з ходьби по шосе мають бути так організовані, щоб фінішування відбувалося при денному освітленні.

МЕДИЧНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ. Медичний огляд і допомога в ході змагань офіційним медпрацівником не будуть розглядатися як допомога у загальному розумінні цього терміна.

Учасник повинен негайно зійти з дистанції, якщо це йому запропонував офіційний представник медпрацівника.

ПУНКТИ ПИТТЯ І ХАРЧУВАННЯ Вода і різні обтирання можуть розміщуватися на старті і фініші.

На всіх змаганнях зі спортивної ходьби на дистанціях 20 км. і більше пункти для пиття розташовуються через 2-3 км. чи на кожному колі траси в залежності від погодних умов.

На всіх змаганнях на дистанціях більше 20 км. пункти харчування розташовуються приблизно через 5 км..

Харчування надається організаторами або влаштовується самим спортсменом. Воно розташовується так, щоб спортсмен мав до нього легкий доступ чи його можна було легко передати в руки спортсмена.

Учасник, який отримав харчування поза офіційно визначеним пунктом харчування, дискваліфікується.

3.1.2. Біг на середні та довгі дистанції

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА.

Біг на середні та довгі дистанції - найстаріший вид легкоатлетичних вправ. Так, у Стародавній Греції, античні бігуни змагались на дистанціях 7, 12 та 24 стадії (тобто 1346, 4413 та 8826 м). Відомі історичні випадки тих далеких часів, коли військові справи заставляли долати й наддовгі дистанції. Воїн-гонець пробіг відстань від містечка Марафон до Афін (42 км. 195 м), щоб сповістити громадян співвітчизників про перемогу в бою, а професійний бігун Фідіппідес здолав за два дні відстань від Афін до Спарти, щоб попрохати допомоги у війні з персами.

В XIX ст. найбільш поширеним і популярним біг на середні та довгі дистанції був в Англії.

У 1804 р. Д.Вуд показав у годинному бігу результат 17 км. 500 м, а 1863 р. А.Уайт пробіг 7 миль (11263 м) за 34 хв. 35 сек.

У 20 pp. XX ст. лідерство в цих видах легкої атлетики здобули фінські бігуни X. Колехмайнен, П. Нурмі, які неодноразово перемагали на Олімпіадах та встановлювали світові рекорди.

Сучасні досягнення виду

Чоловіки 800 м

Рекорди: світу. 1:41.11 - Кіпкетер Уілсон, Данія,

1997. р.

Європи: 1:41.11 - Кіпкетер Уілсон, Данія,

1997. р.

України: 1:45.08 - Масунов Леонід,

22.06.1984 р.

1500 м

Рекорди: світу: 3:26.00 - Ель Гуерроуі Хіхам,

Мароко,

1.3. Загальна характеристика легкоатлетичних вправ 2

1.4. Значення занять легкоатлетичними вправами 4

РОЗДІЛ 2. ОСНОВИ ТЕХНІКИ ЛЕГКОАТЛЕТИЧНИХ ВПРАВ 6

2.1. Поняття про техніку легкоатлетичних вправ 6

2.2. Показники техніки легкоатлетичних вправ 7

2.4. Основи техніки стрибків 9

2.5. Основи техніки метань 12

3.1.3. Біг на короткі дистанції 27

Чоловіки 27

3.1.4. Бар’єрний біг 38

Долання невисокої вертикальної перешкоди з наступанням на неї однією ногою 43

Європи: 7:26.62 - Мурхіт Мохамед, Бельгія, 18.08.2000 р.

України: 1:31.16 — Лебідь Сергій, 5.09.1999 р.

5000 м

Рекорди: світу: 12:39.36 - Гебрєселассіє Хайл,

Ефіопія,

1.3. Загальна характеристика легкоатлетичних вправ 2

1.4. Значення занять легкоатлетичними вправами 4

РОЗДІЛ 2. ОСНОВИ ТЕХНІКИ ЛЕГКОАТЛЕТИЧНИХ ВПРАВ 6

2.1. Поняття про техніку легкоатлетичних вправ 6

2.2. Показники техніки легкоатлетичних вправ 7

2.4. Основи техніки стрибків 9

2.5. Основи техніки метань 12

3.1.3. Біг на короткі дистанції 27

Чоловіки 27

3.1.4. Бар’єрний біг 38

Долання невисокої вертикальної перешкоди з наступанням на неї однією ногою 43

10000 м

Рекорди: світу: 26:22.75 - Гебрєселассіє Хайлє,

Ефіопія, 1.06.1998 р.

Європи: 26:52.30 - Мурхіт Мохамед, Бельгія,

1999. р.

України: 27:59.8 р - Андреев Павло 10.07.1973 р.

Жінки 800 м

Рекорди: світу. 1:53.28 - Кратохвілова Ярміла, Чехія, 26.07.1983 р.

Європи: 1:53.28 - Кратохвілова Ярміла,Чехія, 26.07.1983р.

України: 1:53.43 - Олізаренко Надія,

1980. р.

1500 м

Рекорди: світу: 3:50.46 - Юнся Ку, Китай,

9. .993 р.

Європи: 3:52.47 - Казанкіна Тетяна, СРСР,

1.3. Загальна характеристика легкоатлетичних вправ 2

1.4. Значення занять легкоатлетичними вправами 4

РОЗДІЛ 2. ОСНОВИ ТЕХНІКИ ЛЕГКОАТЛЕТИЧНИХ ВПРАВ 6

2.1. Поняття про техніку легкоатлетичних вправ 6

2.2. Показники техніки легкоатлетичних вправ 7

2.4. Основи техніки стрибків 9

2.5. Основи техніки метань 12

3.1.3. Біг на короткі дистанції 27

Чоловіки 27

3.1.4. Бар’єрний біг 38

Долання невисокої вертикальної перешкоди з наступанням на неї однією ногою 43

України: 8:26.53 - Самоленко Тетяна, 25.09.1988 р.

5000 м

Рекорди: світу: 14:28.09 - Янг Бо, Китай, 23.10.1997 р.

Європи: 14:31.48 - Сабо Габріела, Румунія, 1.09.1998 р.

України: 15619.0 р - Домарадська Ганна, 3.09.1983 р.

10000м

Рекорди: світу: 29:31.78 - Юнся Ван, Китай,8.09.1993 р.

Європи: 30:13.74 – Кристіансен Інгрид, Норвегія, 5.07.1986р.

України: 31:09.40 - Жупійова Олена, 4.09.1987 р.

Загальна характеристика

В легкій атлетиці до середніх дистанцій відносять біг від 500 до 2000 м включно. Довгий біг (або стаєрський), це дистанції від 3000 м до 20.000 м.

Наддовгий біг - від 20 км. і більше, включаючи марафонський біг - 42 км. 195 м, а також годинний та двогодинний біг. Класичними (олімпійськими) середніми дистанціями є 800 та 1500 м, а довгими - 3000, 5000, 10.000 м.

Біг на ці дистанції характеризується економічністю, рівномірністю і здатністю підтримувати необхідну швидкість на протязі всієї дистанції. Витривалість, загальна та спеціальна - провідні фізичні якості бігунів на середні та довгі дистанції, оскільки інтенсивність бігу сягає 70-85% від максимальної. Для провідних бігунів на середні дистанції довжина кроку складає 185-210 см, а на довгі - 170-190 см. З настанням втоми спочатку скорочується довжина кроків, а потім знижується їх темп (частота).

Біг на середні дистанції відноситься до роботи субмаксимальної інтенсивності, при якій споживання кисню досягає максимальних величин.

Зі збільшенням довжини дистанції зменшується середня швидкість її подолання.

Тому аеробні процеси домінують над анаеробними. Так в бігу на 800 м 77% окислювальних реакцій відбувається анаеробним шляхом і тільки 23% аеробним, тоді як в бігу на 10.000 м анаеробні реакції складають тільки 10%, а аеробні - 90%.

Біг на довгі дистанції відноситься до роботи великої інтенсивності. Він вимагає від спортсмена в першу чергу постійного вдосконалення аеробних можливостей організму (тобто збільшення аеробної продуктивності).

Серед багатьох чинників, що визначають результат у бігу на середні та довгі дистанції, найбільш важливими є:

1. Рівень розвитку загальної та спеціальної (швидкісної) витривалості.

2. Рівномірність пробігання всієї дистанції.

3. Техніка бігу.

4. Рівень максимального споживання кисню.

ОСНОВИ ТЕХНІКИ

Для аналізу техніки бігу виділяють старт і стартовий розгін, біг по дистанції, фінішування.

СТАРТ І СТАРТОВИЙ РОЗГІН. Біг на середні і довгі дистанції починається з високого старту. Біг на 800 м починається по окремих доріжках, на більш довгі дистанції дається загальний старт.

До початку бігу спортсмени розташовуються за кілька метрів від лінії старту. По команді «На старт» швидко займають вихідне стартове положення, поставивши поштовхову ногу вперед до лінії, не наступаючи на неї. Махова нога позаду на носку, на відстані 1 стопи від п’яти поштовхової. Обидві ноги трохи згинаються, вага тіла переноситься на поштовхову ногу. Різнойменна поштовховій нозі рука згинається в лікті і разом з плечем виноситься вперед, друга рука відводиться назад. Пальці рук вільно зігнуті (але не напружені).

По команді «Марш!» чи пострілу бігун швидко починає біг. Перші кроки поєднуються з великим нахилом тулуба, який поступово зменшується.

Довжина кроків збільшується. Стартовий розгін - це відрізок після старту, на якому спортсмен набирає свою дистанційну швидкість.

БІГ ПО ДИСТАНЦІЇ. Для техніки бігу по дистанції характерний невеликий нахил тулуба вперед (близький 4-6°). Більша швидкість вимагає більшого нахилу вперед і навпаки.

Голова тримається прямо, погляд спрямовується вперед, плечі вільно розправлені, ненапружені, не піднімаються вгору. Кисті при русі вперед не перетинають середньої лінії тіла і піднімаються приблизно до рівня ключиці, а при русі назад доходять до задньої лінії тулуба. Нога ставиться на опору пружино на зовнішнє склепіння передньої частини стопи з наступним опусканням на всю стопу. Сліди стоп на доріжці знаходяться на одній прямій, носки не розвертаються в сторони.

Біг - вправа циклічна, тому подвійний біговий крок розглядається як провідний ланцюг техніки.

Найбільш важливою деталлю бігового кроку є активне проштовхування вперед з повним випрямленням поштовхової ноги у всіх суглобах і одночасним винесенням вперед зігнутої у колінному суглобі махової ноги.

Рис. 2

Біг на середні дистанції

ТЕХНІКА БІГУ НА СЕРЕДНІ ДИСТАНЦІЇ

Кут відштовхування у бігунів на середні дистанції сягає 45-47°, а у бігунів на довгі дистанції — 48-50°. У фазі польоту махова нога, розгинаючись у колінному суглобі, опускається вниз, а поштовхова згинається. Кут розведення стегон сягає 115-120°. Махова нога, зігнута в колінному суглобі рухається вперед таким чином, що п’ята піднімається орієнтовно до висоти середини стегна. В момент закінчення відштовхування гомілка махової ноги і стегно поштовхової стають паралельними.

Під час бігу необхідно намагатися зменшити вертикальні коливання ЗЦМ за рахунок відштовхування стопою. У бігунів вищих розрядів, як правило, спостерігаються менші вертикальні коливання ЗЦМТ.

При бігу на повороті бігун трохи нахиляє тулуб до центра кола, праву стопу ставить на опору розвернутою до середини, права рука рухається з більшою амплітудою, а лікоть відводиться більше вбік. Погляд спрямовується вперед на внутрішній край доріжки. Ступінь відведення правого ліктя вправо і нахилу тулуба вперед-вліво залежить від швидкості бігу і крутості повороту (чим більша швидкість бігу).

Підчас бігу необхідно слідкувати за тим, щоб рухи були економними і вільними і виконувались в ритмічному темпі. Цьому сприяє ритмічність дихання. При невеликій швидкості бігу один дихальний цикл виконується на 6 кроків, а при збільшенні швидкості на 4 кроки. Дихати слід через рота, акцентуючи видих, а не вдих. Це сприяє більш ефективній легеневій вентиляції і насиченню киснем організму.

Ф І Н І Ш У В А Н Н Я. При закінченні бігу важливо підтримувати змагальну (дистанційну) швидкість до останніх метрів або збільшити її на останніх 200-400 м.

Бажання закінчити біг із зупинкою на фінішній лінії веде до зниження швидкості при фінішуванні. Правильним є про бігання фінішної лінії без зниження швидкості бігу. Стрибки за фінішну лінію здіймання рук, передчасний нахил тулуба вперед веде до зниження результату. Застосування спеціальних елементів фінішування, таких як нахил тулуба чи посилання одного плеча на останньому кроці доцільно у випадку гострої боротьби на останніх метрах дистанції та високої швидкості бігу.

Після про бігання фінішу треба продовжити біг по інерції, поступово зупиняючись і не заважаючи при цьому іншим бігунам.

ОСНОВНІ ПРАВИЛА ЗМАГАНЬ З БІГУ НА СЕРЕДНІ ТА ДОВГІ ДИСТАНЦІЇ.

ПІДГОТОВКА ДО СТАРТУ. Для підготовки до старту часникам надається не більше 2 хв. (з моменту їх виклику на старт).

Стартер має право дати сигнал до початку бігу тільки при фіксації непорушного статичного положення спортсменів. Якщо часник (чи група учасників) тривалий час затримується з прийняттям непорушних стартових положень, він вважається порушником правил. За це йому робиться попередження. В цьому наладку спортсмен зобов’язаний підняти руку вгору для підтвердження того, що чув і зрозумів свою помилку. Учасник, який : гримав друге попередження (у багатоборстві - третє) знімається зі парту на цій дистанції (тобто дискваліфікується).

СТАРТ. В бігу на середні (800, 1500 м та проміжкові)дистанції спортсмени використовують високий старт (колодки не застосовуються). Подається перша команда - «На старт», друга - команда - «Марш» або постріл. На дистанції 800 м учасники стартують по окремих доріжках, пробігають по ним до кінця першого повороту і вибігають на спільну доріжку (тому лінії старту на кожній доріжці зміщуються вперед із розрахунку на один поворот).

ФОРМУВАННЯ ЗАБІГІВ. При бігу на загальній доріжці стадіону кількість учасників в одному забігу не повинна перевищувати у жінок і дівчат на 500 м - 8 учасників; 600-1000 м - 10; 1500-3000 м - 20 учасників.

Чоловіків та юнаків на 600-1000 м - 10 учасників; на 1500-2000

• 15 учасників; 3000 м — 20 учасників; на 5000 м і більше - 25 учасників.

ВИЗНАЧЕННЯ ПЕРЕМОЖЦІВ. Якщо кількість учасників змагання перевищує вказані норми, то проводиться кілька забігів, а переможець визначається по місцю у фінальному забігу, незалежно від результату показаного в попередніх колах змагання. Вихід в чвертьфінал, півфінал та фінал визначається положенням про змагання. Якщо змагання проводиться в одне коло, без фіналу, то переможець і місце визначаються по показаному кожним учасником результату.

ФІНІШУВАННЯ. Закінчення дистанції і визначення результату аналогічно коротким дистанціям. При використанні автохронометражу до 1000 м включно результати фіксуються з точністю 0,01 с, а більше 10000 м - 0,1 с. На дистанціях більших 20000 м, що повністю чи частково проводяться поза стадіонам, результати округляються до більшої цілої секунди, після чого записується в протокол.

При ручному хронометражу результат визначається з точністю до 0,1с.

В бігу на середні і особливо довгі дистанції в обов’язки суддів на фініші, окрім визначення черговості закінчення дистанції учасниками, входить підрахунок кіл, що пробігли спортсмени. При цьому суддя, лічильник кіл, повідомляє, скільки кіл залишилось бігти до фінішу.

3. Біг на короткі дистанції

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА.

Спринтерський біг відомий людству за часів Олімпійських ігор Стародавньої Греції. Біг на один стадій ( 192 м 27 см) та «подвійний біг приблизно 348 м) були дуже популярними видами змагань.

Сучасні вищі світові досягнення спринтерів пов’язані з результатами спортсменів США.

Сучасні досягнення виду:

Чоловіки

100 м

Рекорди: світу. 9.79 - Грін Моріс, США,

1.3. Загальна характеристика легкоатлетичних вправ 2

1.4. Значення занять легкоатлетичними вправами 4

РОЗДІЛ 2. ОСНОВИ ТЕХНІКИ ЛЕГКОАТЛЕТИЧНИХ ВПРАВ 6

2.1. Поняття про техніку легкоатлетичних вправ 6

2.2. Показники техніки легкоатлетичних вправ 7

2.4. Основи техніки стрибків 9

2.5. Основи техніки метань 12

3.1.3. Біг на короткі дистанції 27

Чоловіки 27

3.1.4. Бар’єрний біг 38

Долання невисокої вертикальної перешкоди з наступанням на неї однією ногою 43

Європи: 19.72 - Мєннеа Пьєтро, Італія,

12.09.1979 р.

України: 20.00 - Борзов Валерій, Київ,

4.09.1972 р.

400 м

Рекорди: світу: 43.18 - Джонсон Майкл, США,

1999. р.

Європи: 44.33 - Шонлебе Томас, НДР,

3.09.1987 р.

України: 45.11 - Кульбацький Валентин,

1.09.1995 р.

Жінки

100 м

Рекорди: світу. 10.49 — Джойнер Флоренс, США,

16.07. 1988 р.

Європи: 10.73 - Аррон Кристина, Франція,

10.08.1998 р.

України: 10.82 - Пінтусевич Жанна,

6.08.2001 р.

200 м

Рекорди: світу: 21.34 - Джойнер Флоренс, США,

9.09.1988 р.

Європи: 21.71 - Кох Маріта, НДР,

10.06.1979р.

України: 22.17 - Пінтусевич Жанна,

9.07.1997 р.

400 м

Рекорди: світу: 47.60 — Кох Маріта, НДР,

1.3. Загальна характеристика легкоатлетичних вправ 2

1.4. Значення занять легкоатлетичними вправами 4

РОЗДІЛ 2. ОСНОВИ ТЕХНІКИ ЛЕГКОАТЛЕТИЧНИХ ВПРАВ 6

2.1. Поняття про техніку легкоатлетичних вправ 6

2.2. Показники техніки легкоатлетичних вправ 7

2.4. Основи техніки стрибків 9

2.5. Основи техніки метань 12

3.1.3. Біг на короткі дистанції 27

Чоловіки 27

3.1.4. Бар’єрний біг 38

Долання невисокої вертикальної перешкоди з наступанням на неї однією ногою 43

Загальна характеристика

В легкій атлетиці до коротких (або спринтерських) дистанцій відносять 30, 60, 100, 200, 400 м.

Класичними та олімпійськими є 100, 200, 400 м Це швидкісна вправа, яка характеризується відносною короткочасністю (4-45с) та максимальною інтенсивністю роботи (11-12 м/с).

Спринтерський біг вимагає значної сили і вміння концентрувати її у поштовху, високої координації і швидкості рухів, а також уміння розслаблювати м’язи.

Фактори, що впливають на результат спринтерського бігу:

1. Максимальна швидкість бігу.

2. Максимальна частота кроків.

3. Здатність набирати максимальну швидкість (швидкісні якості)

4. Здатність підтримувати максимальну швидкість (швидкісна витривалість).

ОСНОВИ ТЕХНІКИ

Умовно біг на короткі дистанції поділяють на чотири фази: 1) старт - положення перед початком бігу; 2) стартовий розбіг - відрізок дистанції після старту, протягом якого спортсмен досягає максимальної швидкості (45-60 м, а студенти 12-13 р. до 25-35 м); 3) біг ті мім Ці; 4) фініш.

Б

Рис. З

Стартовий станок (а) та колодки (б)

Розташування стартових колодок залежить від антропометричних показників і рівня швидкісно-силової підготованості бігуна.

Для початківців та спортсменів масових розрядів застосовують звичайний варіант низького старту: передня колодка виставляється н відстані 1-1,5 стопи від лінії старту, а задня - 1,5 стопи від передньої) Вихідне положення на старті, яке приймається по команді на старт!», характеризується наступним:

а) відстань між кистями рук перед лінією старту на 10-15 см ширше плечей;

б) ширина розташування колодок 15-30 см;

в) кути нахилу стартових колодок: передня - 45°; задня - 60°, поверхня коліна махової не відривається від доріжки.

По команді «Увага» таз піднімається вище плечей на 20-30 см, але ноги в колінах повністю не випрямляються.

Рис.4

Перехід з команди «На старт» до команди «Увага»

Незалежно від розташування колодок та антропометричних даних кут між тулубом і стегном передньої ноги складає 55°, задньої — 89°; кути між стегном і гомілкою відповідно 100 та 129°

СТАРТОВИЙ РОЗБІГ. Після пострілу судді-стартера спринтер починає біг. Час реакції від пострілу до відриву ноги від передньої колодки складає 0,36-0,5 с. Стартове прискорення продовжується до досягнення максимальної чи близької до неї швидкості.

Ефективність стартового розбігу суттєво залежить від довжини першого і наступних кроків.

Занадто короткі кроки не забезпечують швидкого зростання швидкості, а занадто довгі ведуть до натикання на ногу з наступним зниженням швидкості.

Рис. 5

Початок бігу з низького старту

Перший крок зі старту повинен мати довжину 3,5-4 стопи, другий - 3,75-4,5 і т.д. до 7 стоп на сьомому кроці. Після 7-го кроку його довжина збільшується на 1/3 стопи, до 8-го кроку та на 2/3 стопи на 12-14 кроках. Отже в процесі стартового розбігу відбувається поступовий приріст довжини кроків і поступове випрямлення тулуба. Це відповідає загальній закономірності приросту швидкості у часі, яка стверджує, що бігуни будь-якої кваліфікації і віку на 1-й секунді досягають 55% максимуму своєї швидкості, на 2-й -76%, на 3-й -91% , на 4-й - 95%, на 5-й - 99% (Л.Н.Жданов, 1967). Чіткої межі між стартовим розбігом з бігом по дистанції не існує, але вважається, що він закінчується, коли бігун досягає 92-95 % швидкості, частоти й довжини кроків. Чим раніше цього досягається, тим вища якість стартового розбігу.

БІГ ПО ДИСТАНЦІЇ. Біг на дистанції відбувається з максимальною швидкістю (а в кінці дистанції з субмаксимальною швидкістю), яка становить у чоловіків - 12-12,3 м/с, а у жінок - 11- 11,2 м/с і підтримується з коливанням у 4% до 80 м на дистанції 100 м. Довжина кроків у чоловіків сягає 250 см у жінок - 230 см. Гранична частота кроків складає 4,7-5,5 за секунду

Рис. 6

Техніка бігу з максимальною швидкістю.

Головним елементом техніки бігового кроку є заднє відштовхування, яке поєднується з випереджаючим винесенням вперед зігнутої в колінному суглобі махової ноги. В безопорній фазі махова нога випрямляється і опускається передньою частиною стопи на поверхню доріжки. Нога ставиться на сектор пружньо, повного опускання на всю стопу не відбувається. Розмах стегон у положенні кроку сягає 90-105°. Для амортизації і полегшення переднього відштовхування опорна нога згинається в колінному суглобі до кута 142-146°. Стопи ставляться носками прямо по одній лінії без надмірного розвороту п’яти назовні. Кут між стегном і гомілкою опорної ноги в момент вертикалі дорівнює 130-140°, а кут між доріжкою і гомілкою поштовхової ноги в момент закінчення відштовхування в межах 42-45°. Махова нога так згинається в

колінному суглобі після відриву від опори при виносі вперед, що п’ята практично торкається сідниці.

У момент вертикалі все тіло розслабляється і готове до наступного поштовху.

Нахил тулуба вперед сягає 10-12° від вертикалі, погляд спрямовується вперед на 20-25 м, кут згинання руки в ліктьовому суглобі під час бігу дещо змінюється: при русі руки вперед він зменшується, а назад — збільшується.

Загалом техніка бігу з максимальною швидкістю вимагає великих м’язових зусиль і вміння сконцентрувати їх у поштовху, високої координованості і швидкості рухів, а також уміння розслабляти м’язи.

ФІНІШУВАННЯ. Зменшення швидкості (на 0,8-1,0 м/с) до субмаксимальної на останніх 20-30 м закономірно для всіх спринтерів, Але, при цьому ступінь падіння швидкості може служити критерієм майстерності спринтера.

Безпосереднє фінішування полягає в тому, що фінішну лінію бігун пробігає з повною швидкістю без зміни техніки бігу. Лише у випадку рівності суперників, щоб вирвати перемогу в забігу спортсмен, на останньому кроці, різко нахиляється чи посилає вперед одне плече.

При навчанні і тренуванні фінішу краще орієнтувати бігуна, щоб він фінішував не на лінію, а на 0,5-1 м за нею. У цьому випадку у спортсмена не відбувається рефлекторного зменшення швидкості на останніх метрах.

ОСНОВНІ ПРАВИЛА ЗМАГАНЬ З БІГУНА КОРОТКІ ДИСТАНЦІЇ.

ОРГАНІЗАЦІЯ ЗМАГАНЬ. Змагання організовуються на стадіоні з коловою біговою доріжкою від 200 до 400 м. Біг до 100 м включно проводиться по прямій, а на 200, 400 м по прямій і повороту в напрямку проти часової стрілки.

Кожен учасник біжить по окремій доріжці (ширина 122-125 см), яка визначається жеребкуванням. Доріжки відокремлюються білими лініями шириною 5 см.

СТАРТ. Біг починається з положення низького старту (під відмашку прапорцем чи постріл), який виконується з переносних стартових колодок. Для підготовки до старту (сюди входить і час для установки колодок) відводиться (приділяється) не більше 2-х хвилин, починаючи з моменту виклику на старт чергового забігу.

При подачі судді-стартером команд «На старт!» та «Увага!», спринтер має зафіксувати і підтримувати відповідно нерухоме положення тіла та кінцівок. Передчасне вибігання зі старту або не втримання статичного положення веде до попередження спринтера - фальстарту (при другому фальстарті, спортсмен знімається зі змагань на даній дистанції). Тільки після пострілу чи команди «Марш!» спринтер має право розпочати біг. Судді-хронометристи включають секундомір по димку чи полум’ю пострілу або початку відмашки стартового прапорця.

ФІНІШ. Закінчення дистанції фіксується в момент, коли спринтер торкається уявної вертикальної площини лінії фінішу будь- якою частиною тулуба. Закінчившим дистанцію є учасник, який без сторонньої допомоги перетнув всім тілом площину фінішу.

Черговість закінчення дистанції і результати учасників визначаються судцями на фініші та хронометристами. При ручному хронометражі час кожного учасника визначається окремим секундоміром, а час першого - трьома хронометристами. При різниці в показниках до уваги беруться показники двох секундомірів, що співпали. При розходженні всіх трьох секундомірів до уваги береться середній результат (а кращий та гірший час відкидається).

Якщо результат зафіксований тільки двома секундомірами, то до уваги береться гірший час. При використанні механічних і електронних хронометрів (це вважається ручним хронометражем) результати фіксуються з точністю до 0,1 с. При автохронометражі (старт і фініш фіксуються автоматично електронними пристроями) точність результатів сягає 0,01 с.

ВИЗНАЧЕННЯ ПЕРЕМОЖЦЯ. Переможець визначається тільки за результатами фінального забігу (принцип очної боротьби). Результати попередніх забігів дають право (чи не дають ) вийти в наступне коло змагань. З кожного забігу до наступної частини змагань допускається однакове число учасників, що показали найкращий час свого забігу (2,3 учасника).

3.1.4. Естафетний біг

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Як легкоатлетичне змагання естафетний біг широко розповсюдився в кінці XIX ст.

В програму сучасних олімпійських змагань естафетний біг вперше був включений у 1908 р. на IV Олімпійських іграх в Лондоні. Правила змагань та дистанції кілька разів змінювались.

Суча сні досягнення виду:

Чоловіки

4x100м

Рекорди: світу. 37.40, США, 8.08.1992 р.

Європи: 37.77, Великобританія, 22.08.1993 р.

України: 38.53,2.06.1996 р.

4x400м

Рекорди: світу. 2:54.20, СІЛА, 22.07.І998 р.

Європи: 2:56.60, Великобританія, 3.08.1996 р.

України: 3:02.35, 11.08.2001 р.

Жінки

4x100м

Рекорди: світу: 41.37, НДР, 6.10.1985 р.

Європи: 41.37, НДР, 6.10.1985 р.

України: 42.97,16.09.1986 р.

4x400м

Рекорди: світу: 3:15.17, СРСР, 1.10.1988 р.

Європи: 3:15.17, СРСР, 1.10.1988 р.

України: 3:21.94,17.07.1979 р.

Загальна характеристика виду.

Класичними олімпійськими дистанціями у чоловіків і жінок зараз є 4x100 м та 4x400 м.

Естафетний біг — це командний вид легкоатлетичних змагань. Кожен член команди, яка вийшла на старт, має по черзі пробігти свій чітко визначений відрізок дистанції - етап, отримуючи і передаючи один одному естафетну паличку - циліндр вагою не менше 50 г, довжиною 28-30 см.

Це один із самих емоційних і видовищних видів легкої атлетики.

Фактори, що впливають на результат. Успіх в цьому виді залежить від рівня фізичної підготовленості кожного члена команди, технічної підготовленості (вміння поєднувати максимальну швидкість бігу з передачею естафетної палички при найменших затратах часу, психологічної сумісності та ін.

ОСНОВИ ТЕХНІКИ

Рис. 7

Розташування зон передачі в естафетному бігу 4x100 м

Спортсмен, що приймає естафету, має право починати розбіг за 10 м до початку зони передачі. За передачу естафети поза межами зони («коридору») команда знімається! зі змагань.

При доборі, комплектації та підготовці команди слід врахувати, що тільки перший етап спортсмен біжить з низького старту, а інші — з ходу. Особливо важливо домагатися передачі естафетної палички без зниження швидкості.

Існує два варіанти несення палички:

1. з перекладанням. В цьому випадку учасники на всіх етапах передають паличку з правої руки в ліву, а під час бігу перекладають її з однієї руки в другу;.

2. без перекладання. На першому етапі паличка тримається в правій руці і передається другому в діву руку, другий бігун передає третьому з лівої в праву, а третій - четвертому знову з правої руки в ліву. Таким чином, бігуни першого і третього етапів, що біжать по віражу, тримають естафетну паличку в правій руці , а спортсмени другого і четвертого етапів, які біжать по прямій — в лівій руці. Оскільки під час передачі палички спортсмени не повинні виходити за межі своєї доріжки, щоб не заважати суперникам, то на віражах доцільно бігги біля внутрішнього краю доріжки, а на прямих - біля зовнішнього.

Незалежно від варіанта несення палички існує два способи передачі естафети:

1. зверху, коли великий палець руки бігуна, що приймає естафету, спрямований вгору;

2. знизу, коли вказівний палець руки, що приймає паличку, спрямований вниз.

а) б)

Способи передачі естафетної палички: а - зверху, б – знизу

Перший спосіб дозволяє зразу вхопити паличку за край і не пересувати її в руці під час бігу.

Другий спосіб дозволяє надійно вхопити паличку за середину, але в кінці етапу виникає необхідність пересунути паличку трохи вперед для кращої передачі.

Бігун на першому етапі розпочинає біг з низького старту, з повороту. Паличка утримується двома чи трьома пальцями правої руки.

Рис.9

Тримання естафетної палички в положенні низького старту

Учасники другого, третього і четвертого етапів розміщуються на початку зони передачі в положенні високого чи змішаного старту.

Голова та тулуб повернуті так, щоб вчасно побачити пробігання партнером контрольної відмітки. Як тільки бігун, який передає естафету, наступає на контрольну відмітку, бігун, який приймає естафету, стартує.

Рис. 10

Стартове положення бігунів, які приймають естафету на 2-4 етапах

Для оптимальної передачі естафетної палички на субмаксимальній швидкості повинні бути виконані наступні технічні умови:

швидкість бігунів в момент передачі має максимально співпадати;

відстань до контрольної відмітки повинна бути точно розрахована і перевірена практично;

бігун, що приймає естафету, має бігти з максимально можливою швидкістю з перших кроків, щоб найшвидше зрівняти швидкість;

момент передачі естафетної палички контролюється бігуном, що її передає і виконується під його команду.

Відстань до контрольної позначки має бути такою, щоб бігун з естафетною паличкою наздогнав свого партнера за 3-5 м до кінця зони передачі. Ця відстань може бути від 5 до 9 м в залежності від швидкісних можливостей обох бігунів.

Момент передачі естафетної палички способом знизу

Руки обох бігунів рухаються як в «чистому» спринті до моменту передачі естафети. Як тільки бігун з естафетною паличкою наблизиться до партнера на відстань витягнутої руки, він дає команду «Хоп!». По цій команді партнер відводить руку назад з відкритою долонею і відведеним великим пальцем. Бігун з естафетою витягує руку з паличкою вперед і вкладає її в розкриту долоню між вказівним і великим пальцем.

При оптимальній передачі спортсмени біжать в ногу з повною швидкістю, не роблять жодного зайвого кроку з витягнутою рукою, оскільки це положення знижує швидкість передачі естафети.

ОСНОВНІ ПРАВИЛА ЗМАГАНЬ З ЕСТАФЕТНОГО БІГУ.

ДИСТАНЦІЇ. Класичними олімпійськими видами є естафети •1x100 м та 4x400 м. Широко відомі, але не входять до програми Олімпійських ігор естафети 4x1000 м, 4x800 м (чоловіки і жінки), 4x500 м (чоловіки). В цих естафетах реєструються світові і національні рекорди.

ЕСТАФЕТНА ПАЛИЧКА являє собою гладку пустотілу і рубку, яка виготовляється з дерева чи металу. Мінімальна її довжина складає 28 см, а максимальна - ЗО см. Довжина окружності складає 120-130 мм, а вага не менше 50 г. Паличка має бути пофарбованою в яскравий колір, для того, щоб її добре було видно в ході змагань. У всіх випадках проведення естафетного бігу учасники повинні нести естафетну паличку в руці і при зміні етапу передати її п рук в руки в установленій зоні. Перекочувати чи перекидати паличку не дозволяється. При передачі естафетної палички забороняється будь-яка допомога одного учасника команди іншому. Учасники останнього етапу повинні пересікти площину фінішу з естафетною паличкою.

КОНТРОЛЬНІ ВІДМІТКИ. Коли естафетний біг проводиться по окремих доріжках, учасник 2-4 етапів може зробити на своїй доріжці одну контрольну відмітку маркером, клейкою стрічкою, але не крейдою чи якимись предметами.

В естафетному бігу 4x100 м кожна команда повинна пробігти нею дистанцію на окремій доріжці. На дистанціях 4x200, 4x400 м кожна команда пробігає по окремим доріжкам перші три повороти, а потім біг продовжується по загальній доріжці.

На деяких змаганнях (за рішенням головного судді) естафетний біг 4x400 м дозволяється проводити по загальній доріжці (із загального старту).

ПЕРЕДАЧА ЕСТАФЕТНОЇ ПАЛИЧКИ. Естафетна паличка повинна бути передана в 20-метровій зоні передачі. Визначальним при цьому є положення самої палички, а не учасника.

Учасник, який приймає естафету повинен стартувати (почати біг) в межах зони передачі. На етапах довжиною 200 м і менше при бігу по окремих доріжках, учасникам, які приймають естафету дозволяється стартувати за 10 м до початку зони передачі.

При падінні естафетної палички (в тому числі й не на свою доріжку в бігу по окремих доріжках) учасник, який впустив її, повинен підняти, не заважаючи при цьому учасникам інших команд.

При падінні палички в момент передачі, підняти її повинен учасник, який її передає .

Передача палички вважається закінченою тільки тоді, коли вона знаходиться в руці бігуна, що її прийняв.

Після передачі естафетної палички учасники повинні залишитися на своїх доріжках чи в зонах передачі, пропускаючи членів інших команд з тим. щоб не створювати для них перешкоди. Якщо спортсмен навмисне створює перешкоду для учасників інших команд шляхом виходу на «чужу» доріжку чи зону передачі, його команда підлягає дискваліфікації.

Допомога, яка здійснюється один одному шляхом підштовхування чи іншим способом, веде до дискваліфікації команди.

ЗАМІНИ. Якщо естафетна команда стартувала в змаганні, то тільки два (2) спортсмена додатково можуть бути використані як заміна в складі цієї команди для наступних кіл. Перестановка бігунів на етапах дозволяється.

Заміни можуть бути виконані тільки зі списку спортсменів, які вже заявлені на участь в змаганнях в цьому чи будь-якому іншому виді.

Якщо учасник, який стартував в попередньому колі змагань замінений, то повернутися він знову в команду не може.

Точний склад команд і порядок проходження етапів повинен бути офіційно об’явлений до старту.

ОСОБЛИВОСТІ СУДДІВСТВА ЗМАГАНЬ На кожний етап естафети призначається окремий суддя (судді).

Судді на етапах реєструють учасників на своєму етапі. Зразу після готовності етапу повідомляють про це на старт. Слідкують за дотриманням правил передачі естафети.

Коли всі учасники передали свої естафетні палички, суддя на етапі повинен подати сигнал рефері, піднявши білий прапорець, сповіщаючи цим про те, що все було зроблено по правилам. Якщо мало місце порушення правил, суддя на етапі піднімає жовтий прапорець, щоб привернути увагу старшого судді, який повинен негайно зв’язатися з суддею на етапі, щоб пересвідчитись, що факт порушення дійсно мав місце. Це необхідно для швидкого прийняття рішення про необхідність дискваліфікації команди-порушника.

ПРИМІТКА. Робота суддів на старті і фініші аналогічна суддівству змагань з бігу на короткі дистанцій

3. Бар’єрний біг

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Біг з перешкодами виник в Англії на початку XIX ст. Спочатку в змаганнях використовувалися загорожі для кінських скачок та дерев’яні важкі бар’єри, які вкопувались в землю.

Перші офіційні змагання були проведені у 1837 р. в Ітонському коледжі (Англія). Пізніше була стандартизована дистанція, яка дорівнювала 120 ярдам (109,92 м), кількість бар’єрів - 10, їх висота - 106,7 см та відстань між ними. Спочатку техніка бар’єрного бігу зводилась до примітивного перестрибування перешкоди з піджатими ногами. Але вже у 1898 р. американський спортсмен А. Кренцлейн показує основи сучасної техніки «перебігання через бар’єри», долаючи 120 ярдів за 15,2 с і 220 ярдів (201 м) за 23,6

Чоловіки

110м

Рекорди: світу: 12.91 - Джексон Колін, Великобританія,

1.3. Загальна характеристика легкоатлетичних вправ 2

1.4. Значення занять легкоатлетичними вправами 4

РОЗДІЛ 2. ОСНОВИ ТЕХНІКИ ЛЕГКОАТЛЕТИЧНИХ ВПРАВ 6

2.1. Поняття про техніку легкоатлетичних вправ 6

2.2. Показники техніки легкоатлетичних вправ 7

2.4. Основи техніки стрибків 9

2.5. Основи техніки метань 12

3.1.3. Біг на короткі дистанції 27

Чоловіки 27

3.1.4. Бар’єрний біг 38

Долання невисокої вертикальної перешкоди з наступанням на неї однією ногою 43

Європи: 52.74 - Ганнелл Саллі,Великобританія,

19.08.1993р.

України: 53.40 - Терещук Тетяна,

11.07.1998 р.

Загальна характеристика виду

Бар’єрний біг відноситься до спринтерського бігу і є одним з складних видів легкої атлетики. Складність полягає в тому, що до всіх спринтерських вимог необхідно також витримувати певний ритм і довжину кроків від старту до останнього бар’єра, не

допускаючи значних вертикальних коливань загального центра ваги тіла.

Про рівень технічної майстерності свідчить різниця часу пробігання дистанції з бар’єрами та без них. У спортсменів вищих розрядів на дистанції 110 м ця різниця сягає 2,0 с, а на дистанції 400 м - близько 3 с .

ОСНОВИ ТЕХНІКИ

Для розуміння основ техніки бар’єрного бігу необхідно знати точне розташування бар’єрів на кожній з дистанцій.

Таблиця 6

Розташування бар’єрів на основних дистанціях.

У бар’єрному бігу (110, 400 м у чоловіків та 100, 400 м у жінок) виділяють три фази : 1) старт та стартовий розгін; 2) біг по дистанції;

3. фінішування.

Старт та стартовий розбіг в бігу на 110 та 100 м.

У бар’єрному бігу застосовують низький старт. Більшість спортсменів виконує стартовий розгін за 8 кроків. Відмінності старту бар’єриста від спринтера полягають у більш високому положенні таза при команді: «Увага», що необхідно для більш раннього випрямлення тулуба в стартовому розгоні.

В бігу на 100 м з бар’єрами у жінок відстань до 1-го бар’єра теж долається за 7 чи 8 кроків. Відштовхування на бар’єр виконується за 2,12 та 2 м відповідно у чоловіків та жінок.

БІГ ПО Д И С Т А Н Ц І Ї. Біг по дистанції складається з дев’яти повторюючих циклів, які складаються з трьох бігових кроків між бар’єрами і доланням бар’єра - бар’єрного кроку.

Бар’єрний крок починається швидким рухом вперед-вгору зігнутою в колінному суглобі махової ноги. Це сприяє потужному відштовхуванню поштовховою. Разом з маховою ногою вперед виноситься різнойменна рука (кадри 2-5). В безопорній фазі бар’єрного кроку махова нога, розгинаючись в коліні спрямовує рух тіла вперед, а тулуб різко нахиляється вперед, роблячи своєрідний «нирок» (кадри 6-9). Носок випрямленої махової ноги який береться на себе та своєчасне виконання тулубом «нирка» сприяє переходу через бар’єр з мінімальними коливаннями ЗВТ і створює оптимальні умови для^- швидкої постановки махової ноги на доріжку. Поштовхова нога після поштовху згинається в коліні, підтягується до тулуба і через сторону вперед-вгору переноситься через бар’єр. Однойменна рука робить зустрічний рух, пропускаючи поштовхову ногу вперед (кадри 10-13). Приземлення відбувається до 1,5 му чоловіків та до 1,2 м у жінок на передню частину стопи (кадр 14). Потім нога опускається на всю стопу (кадр 15), щоб знову виконати заднє відштовхування (кадр 16). В бігу на 400 м з/б нахил тулуба при переході через бар’єр дещо менший ( оскільки бар’єр нижчий). Відстань між бар’єрами на дистанціях 100 та 110 м долається в три кроки. Перший крок досить короткий , так як відбувається при сході з бар’єра, другий - найбільш довгий (але менший за звичайний біговий крок, а третій - коротший другого на 10-25 см (підготовка до атаки наступного бар’єра).

Відстань між бар’єрами на дистанції 400 м складає 35 м долається чоловіками за 13 чи 15 бігових кроків. Початківці та жінки за 17 або 19 кроків. Навіть досвідченим бар’єристам важко витримати один ритм бігових кроків на протязі всієї дистанції. Тому вони пробігають цю дистанцію зі зміною бігового ритму (Перша половина дистанції долається за 13 кроків, а друга - за 15, або перша - за 15 кроків, а друга - за 17).

ФІНІШУВАННЯ. Оскільки бар’єрний біг має швидкісний характер, після долання останнього десятого бар’єра спортсмен намагається підвищити швидкість за рахунок частоти рухів, а фінішування виконує як спринтер.

ОСНОВНІ ПРАВИЛА ЗМАГАНЬ З БАР 'ЄРНОГО БІГУ.

ОРГАНІЗАЦІЯ ЗМАГАНЬ. Чоловіки змагаються на дистанціях 110м 400 м, а жінки 100 м та 400 м.

Кожен учасник на своїй доріжці долає 10 бар’єрів, які розташовуються відповідно до кожної дистанції.

Бар’єри на доріжці розташовуються таким чином, щоб підставка була спрямована в сторону підбігання учасника (для вільного збивання у випадку контакту ноги з бар’єром).

ПРАВИЛА ДОЛАННЯ БАР’ЄРІВ.

1. Учасник, який переніс ступню чи ногу поза бар’єром нижче горизонтальної планки, дискваліфікується.

2. Учасник, який порушив межі своєї доріжки при доланні бар’єра, дискваліфікується.

3. Учасник, який навмисно (на думку рефері) збив бар’єр рукою чи ногою, дискваліфікується.

4. Ненавмисне збивання бар’єра не веде до дискваліфікації учасника чи не визнання встановленого рекорду.

ПРИМІТКА. Всі інші правила та суддівство змагань, що пов’язані з організацією старту, бігом по дистанції, фінішуванням, хронометражем, проведенням попередніх та фінального забігу, визначенням переможця змагань, веденням протоколу аналогічні правилам та суддівству бігу на короткі дистанції

3.1.6. Кросовий біг

ОСОБЛИВОСТІ ВИДУ

Крос - це біг в природних умовах, який проводиться у лісопаркових зонах, на полі, ріллі, ґрунтових дорогах, лугах і т.д.

Це самостійний вид легкоатлетичного спорту, з якого проводяться національні та міжнародні змагання. У зв’язку з різними умовами проведення змагань (кліматичні умови, складність траси і т.д.) рекордні досягнення в цьому виді не фіксуються.

У міжнародних правилах з кросу зазначається, що цей вид має розвиватися як вид спорту і як спосіб тренування легкоатлетів. Тому сезон проведення кросів триває на протязі осінньо-зимового періоду, тобто по закінченню літнього змагального періоду та перед його початком.

Кросова підготовка та змагання мають велике значення для оздоровлення та зміцнення організму, тому застосовується, починаючи з молодшого шкільного віку.

Діапазон кросових дистанцій сягає від кількасот метрів у дітей та до 12 км. для дорослих спортсменів-чоловіків.

Кросовий біг акцентовано виховує загальну та швидкісну витривалість, оскільки швидкість сягає 50-70% від максимальної. Паралельно з фізичними якостями крос є чудовим засобом формування вольових якостей людини.

ОСНОВИ ТЕХНІКИ

Різний ґрунт, перешкоди, зміни в рельєфі траси збивають ритм бігу, потребують від кросмена постійної концентрації уваги, координації рухів. Тому техніка кросового бігу у зв’язку із зазначеними факторами має свої особливості, але в своїй основі аналогічна бігу на середні і довгі дистанції по біговим доріжкам.

СТАРТ. Кросовий біг на всіх дистанціях починається з високого старту. Використовуються команди, які застосовуються для змагань на біговій доріжці.

БІГ ПО ДИСТАНЦІЇ. На дистанції слід зберігати набрану під час старту швидкість.

На рівних відрізках траси застосовують техніку махового кроку, тобто вільні рухи ніг і рук з незначним нахилом тулуба вперед.

На відрізках траси з твердим ґрунтом довжина кроку зменшується, а стопа ставиться з передньої частини.

Пісок, болотисту поверхню траси долають зменшеними по довжині, але більш частими кроками, ставлячи ногу всією стопою.

Біг згори виконується зменшеним кроком, нога ставиться всією стопою або з п’яти, тулуб і плечі утримуються вертикально чи відхиляються назад, руки підтримують рівновагу.

Долаючи підйом, стопу ставлять з передньої частини, довжина кроків зменшується, а частота зростає, тулуб нахиляється вперед, рухи руками виконуються з максимальною амплітудою.

Дуже круті спуски і підйоми доцільно долати зигзагоподібно.

Долання горизонтальних перешкод. Невеликі рівчаки, струмки (до двох метрів) долають звичайним стрибковим кроком без зменшення швидкості бігу після приземлення на махову ногу. Більш широкі безводні перешкоди долають пробігаючи по дну. Неглибокі водні перешкоди долають невеликими кроками, високо піднімаючи коліна, а більш глибокі - долають кроком в ходьбі.

Долання вертикальних перешкод. Вертикальні перешкоди, які зустрічаються на трасі (повалені дерева, кущі) висотою 70-90 см долаються бар’єрним кроком, не наступаючи на них, або наступаючи маховою і проносячи поштовхову під собою.

Долання невисокої вертикальної перешкоди з наступанням на неї однією ногою

Більш високі перешкоди долають, спираючись на них рукою та різнойменною ногою. Тобто якщо кросмен спирається на перешкоду правою рукою та лівою ногою, він праву ногу проносить під лівою і навпаки, Приземлення відбувається з передньої частини стопи з наступним продовженням бігу.

Рис. 14

Долання високої вертикальної перешкоди стрибком з опорою на одну руку і різнойменну ногу

ОСНОВНІ ПРАВИЛА СУДДІВСТВА КРОСОВОГО БІГУ.

МІСЦЕ ЗМАГАНЬ. Крос повинен проводитись на відкритій місцевості (поля, луки, просіки). Дозволяється включати окремі ділянки ріллі. Якщо траса проходить в лісі, то вона має бути чітко розмічена для орієнтації учасників червоними прапорцями з лівої та білими з правої сторони (їх потрібно розрізняти на відстані 125 м). Перешкоди повинні носити природній характер. Якщо в змаганнях беруть участь багато кросменів, то перші 1,5 км. траси не повинні мати вузьких місць.

ТРАСА. Траса повинна бути проміряна, а дистанції повинні бути оголошенні до розсипки запрошень на змагання. Одночасно із запрошенням слід висилати короткий опис траси.

Відповідальність за належний устрій і підготовку траси (включаючи розмітку) покладається на організаторів змагань.

Детальний опис траси публікується в програмі змагань.

Рекомендується розподіляти учасників по вікових категоріях.

ДИСТАНЦІЇ. Міжнародна аматорська легкоатлетична федерація (ІААР) пропонує для проведення міжнародних та національних змагань наступні приблизні дистанції:

• чоловіки - 12 км.;

• юніори (чол.) - 8 км.;

• жінки - 6 км.;

• юніори (жін.) - 4 км.

УЧАСНИКИ ЗМАГАНЬ. Кросовий біг - це командні змагання. ІААF пропонує наступні положення:

Для участі в змаганнях серед жінок і юніорів, кожна команда має право заявити не менше 4, але не більше 8 спортсменів, не більше 6 учасникам дозволяється змагатися у кросі, 4 з яких є заліковими.

За виключенням міжнародних змагань, заявки на участь приймаються і від окремих спортсменів. Члени не укомплектованих (неповних) команд, які не можуть виставити необхідну кількість залікових учасників, можуть отримати дозвіл змагатися в особистій першості.

СТАРТ. Старт дається пострілом з. пістолета. Використовуються команди, які подаються для високого старту на бігових доріжках.

У змаганнях, де беруть участь багато спортсменів, потрібно давати сигнал п’ятихвилинної готовності перед стартом. Повинні бути підготовлені стартові позиції, на яких спортсмени кожної команди шикуються один за одним згідно жеребкування.

ДОПОМОГА НА ЗМАГАННЯХ. В процесі змагань по кросу жоден учасник не має права отримати допомогу чи харчування.

ВИЗНАЧЕННЯ ПЕРЕМОЖЦЯ ТА РЕЗУЛЬТАТИ ЗМАГАНЬ. По закінченню бігу судді визначають розподіл місць серед залікових учасників кожної команди і додають їх. Команда, яка набрала найменшу суму, оголошується переможцем.

При визначенні сумарних місць дозволяється не враховувати місця, які посіли учасники, що виступали у особистій першості і відповідно переміщати наступні місця.

У випадку рівності набраних командами очок, перевага надається команді, в якій останній заліковий учасник показав результат найбільш наближений до першого місця.

ОФІЦІЙНІ ОСОБИ. Для міжнародних змагань вважаються необхідними наступні офіційні особи: головний суддя з кросового бігу, старший хронометрист та хронометристи (можливі кілька бригад хронометристів у випадку великої кількості учасників), суддя-стартер, судця-секретар (з помічниками), судді на дистанції, судді на перешкодах та судді-контролери, технічний суддя на дистанції та інші.

ПРИМІТКА. Вказаний перелік як і міжнародні правила з кросу загалом є орієнтовними і можуть бути змінені, якщо цього потребують місцеві умови та мета і завдання конкретних змагань.

2. Характеристика легкоатлетичних стрибків.

1. Стрибки у довжину з розбігу

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Стрибки у довжину з розбігу входили до програми стародавніх грецьких Олімпіад як складова частина багатоборства - пентатлон. Атлети виконували стрибки з короткого розбігу тримаючи в руках різні обтяження (на зразок гантелей), а звуки флейти допомагали досягти необхідного ритму і темпу розбігу.

Перший офіційний результат в стрибках у довжину був зафіксований у 1860 р. на змаганнях в Оксфордському університеті (Англія), коли студент Пауел переміг з результатом 5 м 30 см.

Перший світовий рекорд належить ірландському спортсмену Д.Лейну, який в 1874 р. стрибнув на 7 м 5 см.

У жінок світові рекорди фіксуються з 1982 р. Першою рекордсменкою світу вважається японка К.Хітомі — 5 м 98 см.

СУЧАСНІ ДОСЯГНЕННЯ ВИДУ:

Чоловіки

Рекорди: світу: 8.95 — Пауелл Майкл, США,

1.3. Загальна характеристика легкоатлетичних вправ 2

1.4. Значення занять легкоатлетичними вправами 4

РОЗДІЛ 2. ОСНОВИ ТЕХНІКИ ЛЕГКОАТЛЕТИЧНИХ ВПРАВ 6

2.1. Поняття про техніку легкоатлетичних вправ 6

2.2. Показники техніки легкоатлетичних вправ 7

2.4. Основи техніки стрибків 9

2.5. Основи техніки метань 12

3.1.3. Біг на короткі дистанції 27

Чоловіки 27

3.1.4. Бар’єрний біг 38

Долання невисокої вертикальної перешкоди з наступанням на неї однією ногою 43

Загальна характеристика виду

Стрибок у довжину з розбігу є швидкісно-силовим видом легкої атлетики.

На результат стрибка найбільше впливають наступні фактори:

1. Швидкість розбігу.

2. Швидкість вильоту стрибуна після відштовхування.

3. Кут вильоту ЗЦМТ.

4. Особливості техніки приземлення.

При аналізі техніки стрибка умовно виділяють чотири фази: розбіг, відштовхування, політ, приземлення.

У кожній з цих фаз вирішується конкретне рухове завдання. При розбігу набирається максимум горизонтальної швидкості, у відштовхуванні створюється вертикальна швидкість, у польотній фазі зберігається стійке вертикальне положення стрибуна, у приземленні - максимальне збереження досягнутої відстані польоту. Кожна попередня фаза створює сприятливі передумови для виконання рухів у наступній фазі.

Основи техніки стрибка у довжину.

РОЗБІГ - найбільш важлива частина стрибка у довжину. Мета розбігу, як зазначалось, полягає в тому, щоб набрати найбільшу швидкість без втрати контролю за рухами. В розбігу стрибуни мають досягати 95-99% своєї максимальної швидкості. У залежності від результату бігу на 100 м обирається орієнтовна довжина розбігу (враховуються також антропометричні показники та ступінь технічної підготовленості). При цьому стрибун має встигнути набрати до моменту відштовхування максимальну швидкість, точно попасти на місце відштовхування і не втомитися до початку відштовхування.

Орієнтовне визначення довжини розбігу в залежності від швидкісних якостей стрибуна

Таблиця 7

Провідні сучасні стрибуни використовують розбіг довжиною 40-50 м, що складає 19-24 бігових кроків. У жінок відповідно 33-45 м та 18-23 бігових кроки.

В кінці розбігу, на останніх бігових кроках довжина і темп кроків досягає максимальних показників.

Важливим показником ритмічної структури розбігу є різниця між довжиною останнього і передостаннього кроків, яка не повинна перевищувати ³/4 стопи. Це є свідченням найбільшої швидкості рухів перед відштовхуванням.

ВІДШТОВХУВАННЯ. При виконанні останнього кроку коліно поштовхової ноги менше виноситься вгору, а постановка стопи на брусок відбувається з п’яти швидким перекатом на всю стопу. Тривалість перекату складає всього 0,01-0,02 с, а тривалість всього відштовхування - 0,11-0,13 с.

Для відштовхування нога ставиться майже випрямленою в колінному суглобі, кут постановки сягає 65-70°. При цьому навантаження на неї сягає 500 і більше кілограмів.

Після постановки ноги під дією інерції маси тіла відбувається невелике згинання в колінному суглобі. Це носить назву амортизації поштовхової ноги. Розгинання поштовхової ноги починається в момент наближення ЗЦМ тіла до вертикалі. Махова нога при постановці поштовхової на брусок починає рух коліном вперед- вгору. При проходженні вертикалі стегно махової ноги виводиться вперед, що дозволяє відштовхнутися під необхідним кутом, який складає 70-75°. В кінці відштовхування, стегно махової ноги знаходиться у горизонтальному положенні, а гомілка продовжує активно розгинатися підсилюючи цим дію маху. Одночасно спортсмен змахує зігнутою рукою, різнойменною маховій нозі в сторону, а іншою рукою — вперед-угору і трохи досередини. Важливо, щоб під час відштовхування тулуб займав положення близьке до вертикального. Кут вильоту дорівнює 20-24° , а швидкість вильоту у кращих стрибунів сягає 9,6 м/с.

ПОЛІТ. Після відштовхування починається фаза польоту. її мета зберегти стійке положення тіла і перед приземленням винести ноги якнайдалі вперед, але так, щоб не зменшувати дальність стрибка після приземлення тазом, спиною чи руками.

В польоті стрибун виконує різні рухи ногами в залежності від способу стрибка:

Спосіб «зігнувши ноги».

Найпростіший спосіб стрибка.

Відштовхнутись, стрибун від ¹/₃ до ²/₃ довжини стрибка перебуває в положенні «кроку», а потім підтягує поштовхову ногу до махової і піднявши коліна зігнутих ніг до грудей, готується до приземлення.

Рис. 15

Стрибок у довжину способом «зігнув ноги»

Після відштовхування і злету в кроці, махова нога активно розгинаючись, опускається вниз-назад і відводиться до поштовхової, таз виводиться вперед, а плечі трохи відхиляються назад. Стрибун прогинається у грудній і поперековій ділянках хребта, напівзігнуті руки швидко відводяться в сторони-назад, або назад угору і в сторони. Стрибун приймає положення «прогнувшись». Перед приземленням ноги активно виносяться вперед.

Рис. 16

Стрибок у довжину способом «прогнувшись»

Спосіб «ножиці».

Цей стрибок характеризується виконанням рухів ногами під час польоту, які нагадують бігові кроки, але виконуються більш розмашисто (робиться 2,5-3,5 кроки).

Після вильоту «у кроці» стрибун опускає махову ногу і відводить її назад. Таз при цьому подається вперед, далі рухи повторюються. Перед приземленням махова і поштовхова виносяться вперед. Руки у фазі польоту піднімаються вгору і коловими рухами в різні сторони підтримують рівновагу, а під час приземлення тягнутися до носків.

Стрибок у довжину способом «ножиці»

ПРИЗЕМЛЕННЯ. Мета стрибуна у фазі приземлення полягає в тому, щоб торкнутися піску в ямі якнайдалі, не втрачаючи рівноваги. Підготовка до приземлення здійснюється за рахунок піднімання стегон до грудей з невеликим нахилом тулуба вперед. Гомілки вільно опущені вниз. Приземлення відбувається на п’яти, які перед торканням піску знаходяться трохи нижче таза. Руки зігнуті в ліктьових суглобах опускаються вперед-вниз-назад.

Застосовуються два варіанти приземлення : а) сидячи; б) в групуванні. Вони відрізняються нахилом тулуба і положенням рук.

Рис. 18

Схема приземлення способом: а — сидячи, б - в групуванні

Після торканням п’ятами піску починається згинання ніг в колінних суглобах. Виходу вперед після приземлення у всіх випадках сприяє дуже глибоке присідання після торкання піску з активним рухом рук вперед чи приземленням на ноги розставлені на ширину плечей, що дозволяє нижче опустити ЗЦВ за рахунок більшого згинання і повороту тулуба з наступним падінням в сторону.

ОСНОВНІ ПРАВИЛА ЗМАГАНЬ ЗІ СТРИБКІВ У ДОВЖИНУ

ОРГАНІЗАЦІЯ ЗМАГАНЬ: Доріжка для розбігу має мінімальну довжину 40 м (максимальна не обмежена) та ширину - 1,22-1,25 м. Стрибкова яма - 2,75-3x6 м, з товщиною піску 0,5 м.

Брусок для відштовхування виготовляється з дерева довжиною 1,21-1,22 м, шириною - 0,198-0,202 м та товщиною 0,1 м, фарбується в білий колір. Ближній до приземлення край бруска називається лінією вимірювання.

Планка-індикатор заступу являє собою негнучку дошку шириною 98-102 мм, довжиною 1,21-1,22 м, зверху покритою пластиліном (ширина 14 мм під кутом 30° в напрямку розбігу з висотою 7 мм над бруском. Якщо планка відсутня, індикатор дозволяється зробити з піску (чи з іншого відповідного матеріалу).

Для вірного виміру результату доріжка для розбігу, брусок для відштовхування, планка-індикатор та поверхня ями мають бути на одному рівні.

Змагання зі стрибків у довжину проводить бригада суддів у складі: старший суддя, судді-вимірювачі, секретар.

Під час змагань учасники виконують кожну спробу по черзі (що визначається жеребкуванням до змагань) за викликом судці. Тривалість спроби складає 1,5 хв. з моменту виклику.

Спроба зараховується командою судді «Єсть» та підняттям вгору білого прапорця, а невдала - командою «Ні» та підняттям червоного прапорця.

НЕВДАЛІ СПРОБИ. Учаснику зараховуються невдалі спроби, якщо:

1. є торкання поверхні сектора за лінією виміру бруска будь- якою частиною тіла, як пробігаючи без виконання стрибка, так і при виконанні стрибка (заступ);

2. відштовхування збоку бруска чи за лінією виміру, або її продовження;

3. при приземленні торкається поверхні із зовнішньої сторони краю ями приземлення ближче до бруска відштовхування, ніж найближчій слід від стрибка в зоні приземлення;

4. після стрибка повертається через яму приземлення;

5. при стрибку застосовує будь-яку форму сальто.

Якщо учасник відштовхується до бруска, це не може бути причиною визначення спроби невдалою.

ВИЗНАЧЕННЯ РЕЗУЛЬТАТУ. Всі результати вимірюються від найближчого краю сліду, залишеного в зоні приземлення будь- якою частиною тіла чи кінцівками, до лінії виміру бруска (чи продовженої лінії виміру). Замір повинен проводитися перпендикулярно до лінії виміру бруска чи її продовження з точністю до 1 см (будь-яка частка сантиметра завжди закругляється в сторону зменшення).

Кожному учаснику зараховується його кращий результат з усіх спроб.

При рівності результатів місця розподіляються по наступному кращому результату в інших спробах. Якщо і в цьому випадку неможливо визначити переможця, то учасникам надається по одній додатковій спробі в тій самій черговості (до тих пір, поки не визначиться переможець).

ВЕДЕННЯ ПРОТОКОЛУ. Суддя-секретар зарахований результат вписує у відповідну графу протоколу; при невдалій спробі ставиться знак «X», якщо спроба учасником пропускається, ставиться знак .

4.2.2. Потрійний стрибок

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Історія потрійного стрибка сягає античного періоду. На Олімпійських іграх до нашої ери атлети змагалися в 5-тирному стрибку. Батьківщиною сучасного потрійного стрибка вважається південна Шотландія. Саме шотландці довели, що саме їх стиль («скок» + «крок»+ «стрибок») є найбільш ефективним.