Основи техніки стрибків
Сучасний легкоатлетичний спорт включає чотири види стрибків: у висоту, у довжину, потрійний, та з жердиною.
Рухове завдання стрибків у довжину та потрійним полягає у досягненні максимально можливої горизонтальної відстані, а у висоту та з жердиною - максимальної вертикальної відстані згідно правил змагань.
Техніка кожного виду стрибків складається з чотирьох фаз: розбіг, відштовхування, політ (перехід через планку), приземлення. У кожному виді вплив тої чи іншої фази на результат різний. Так фаза розбігу має найбільший вплив на результат у стрибках у довжину, потім на потрійний, з жердиною та у висоту.
Фаза відштовхування найбільше впливає на результат у стрибках у висоту, потім у потрійному, довжину та з жердиною.
Фаза польоту найбільше впливає на результат у стрибках у висоту та з жердиною, а на потрійний і довжину її вплив відносно невеликий.
Фаза приземлення, навпаки, суттєво впливає на результат у стрибках у довжину і потрійному і не впливає на стрибки у висоту та з жердиною.
Дальність і висота польоту тіла залежать від початкової швидкості і кута вильоту. Траєкторія польоту ЗЦМТ визначається за формулами:
де Н - висота; Б - довжина траєкторії ЗЦМТ без урахування його висоти у момент вильоту та приземлення; V - початкова швидкість ЗЦМТ у момент вильоту; g - прискорення вільного падіння; а- кут вильоту ЗЦМТ; h - висота ЗЦМТ у момент закінчення відштовхування.
Таким чином, висота і довжина польоту визначаються головним чином величиною початкової швидкості вильоту, оскільки внесок цього чинника у результат є найбільшим. Для отримання найбільшої швидкості вильоту стрибун повинен у розбігу набрати достатню горизонтальну швидкість, а у відштовхуванні перевести частину її у вертикальну швидкість.
Розбіг. Рухове завдання розбігу полягає у наборі оптимальної горизонтальної швидкості, точному попаданні поштовховою ногою на місце відштовхування і підготовка до відштовхування.
Найбільша швидкість розбігу фіксується в стрибках у довжину і потрійному, де на останніх кроках стрибуни досягають 95-99% своєї максимальної швидкості, що складає у кращих спортсменів 10,5-11 м/с. Для досягнення такої швидкості довжина розбігу сягає 40-45 м (20-24 бігових кроків) у чоловіків та 30-35 м (16-20 бігових кроків) для жінок з швидкістю у кінці розбігу 9,5-10 м/с.
В стрибках у висоту швидкість у кінці розбігу сягає 6-8 м/с. Тому довжина розбігу знаходиться у межах 7-14 кроків (при цьому розбіг може виконуватися з місця, з підходу або кількох кроків під бігання).
Структура розбігу, тобто особливості досягнення швидкості, ритму, співвідношення довжини кроків в стрибках у довжину і висоту суттєво відрізняються. Так в стрибках у довжину спортсмен починає розбіг з максимальною частотою кроків, поступово збільшуючи довжину кроків. Головним руховим завданням розбігу в стрибках у довжину є набір та підтримання максимально можливої швидкості.
В стрибках у висоту спортсмен починає розбіг максимально довгими кроками, поступово підвищуючи темп рухів. Головним завданням фази розбігу в стрибках у висоту є підготовка до відштовхування. Тому останні кроки розбігу виконуються з вертикальним або навіть відхиленим назад тулубом, що призводить до певної втрати швидкості.
Точність розбігу досягається за рахунок наступних чинників:
Стандартне вихідне положення на початку розбігу.
Стабільне виконання перших кроків розбігу.
Стійкий ритм останніх кроків розбігу.
Найбільше значення точність розбігу має для стрибків у
довжину та потрійним.
Відштовхування. Рухове завдання фази відштовхування полягає у зміні напрямку руху ЗЦМТ шляхом трансформації частини горизонтальної швидкості розбігу у вертикальну. Це найбільш важлива фаза стрибків. Під час відштовхування нога ставиться попереду проекції ЗЦМТ і попадає під прес значного навантаження. Чим більша швидкість і вага тіла стрибуна, а кут постановки ноги менший, тим більше навантаження на поштовхову ногу. Під впливом цього навантаження (кількасот кілограмів) нога згинається у суглобах. Частину відштовхування від моменту постановки ноги до моменту найбільшого згинання називають фазою амортизації. Частину відштовхування з моменту відриву ноги від опори називають фазою активного відштовхування.
Відштовхування у стрибках супроводжується маховими рухами рук і вільної ноги.
Це сприяє наступному:
раціональному перерозподілу кількості рухів;
збільшенні інерційного тиску на м’язи поштовхової ноги у момент закінчення фази амортизації (сприяє більш сильному скороченню м’язів);
підвищенню точки ЗЦМТ під час відштовхування.
Відштовхування закінчується повним випрямленням поштовхової ноги. Кут відштовхування (утворений віссю нош і горизонтальною площиною у момент відриву від опори) у стрибках у висоту складає 90°, а у довжину - 70-80°.
Політ. Рухове завдання цієї фази в стрибках у довжину полягає у збереженні рівноваги тіла та підготовці до приземлення, а у висоту - перенесенню тіла через планку.
Після відштовхування ЗЦМТ рухається по балістичній кривій, траєкторія якої залежить від початкової швидкості вильоту, кута вильоту.
Кут вильоту ЗЦМТ - в стрибках у висоту сягає 50-60°, а у довжину 18 - 22°.
Техніка долання планки в стрибках у висоту є більш досконалою, коли відстань між планкою та ЗЦМТ стрибуна буде мінімальною.
В стрибках у довжину способи стрибка відрізняються один від одного в залежності від рухів у фазі польоту. Оскільки вплив цих рухів досить незначний, всі способи стрибків визнаються як рівноцінні.
Приземлення. У вертикальних стрибках рухове завдання цієї фази зводиться до забезпечення безпеки приземлення. Тому важливо, щоб шлях приземлення до повної зупинки був якомога довшим, для зменшення перевантаження на контактуючі з поверхнею частини тіла.
В стрибках у довжину і потрійним приземлення впливає на результат у межах 20-30см. Це досягається за рахунок більш далекого викидання ніг при торканні піску після фазу польоту. Бажано, щоб п’яти стрибуна торкнулися піску попереду точки приземлення ЗЦМТ чи співпало з нею. Оптимальне розташування точки приземлення досягається за рахунок одночасного випрямлення ніг в кінці польоту, відведення рук назад і невеликого нахилу тулуба вперед.