Розділ 2. Основи техніки легкоатлетичних вправ

1. Поняття про техніку легкоатлетичних вправ

Кожна легкоатлетична вправа ставить перед її виконавцем цілком конкретне рухове завдання: пробігти визначену дистанцію якнайшвидше, подолати найбільшу горизонтальну чи вертикальну відстань в стрибках, метнути прилад якнайдалі та ін.

Спосіб розв’язання такого рухового завдання називається технікою легкоатлетичних вправ.

Сутність спортивної техніки полягає у виконанні системи одночасних і послідовних рухів при розумному використанні атлетом своїх фізичних здібностей (на основі біомеханічних закономірностей) для найкращого вирішення рухових завдань з метою досягнення високих спортивних результатів (В.М.Дьячков, 1967).

Розрізняють основу техніки рухів, її головний ланцюг і деталі техніки.

Основа техніки - це сукупність тих ланцюгів вправи, які безумовно необхідні для вирішення рухового завдання певним способом.

Порушення чи невиконання елементів цієї сукупності ланцюгів унеможливлює виконання вправи в цілому. Основи техніки обумовлюються об’єктивними анатомічними, біомеханічними, фізіологічними закономірностями. Тому основа техніки даного способу виконання вправи є її незмінною частиною.

Головний ланцюг техніки - це найбільш важлива частина даного способу виконання рухового завдання.

Деталі техніки - окремі складові рухів, які не мають принципового значення. Це часто нестабільна (змінна), варіативна частина техніки, яка залежить від індивідуальних особливостей виконавця.

2. Показники техніки легкоатлетичних вправ

Основним показником для оцінки спортивної техніки є її результативність (В.М.Платонов, 1997). Цей інтегральний показник включає: ефективність, надійність (стабільність), економічність та інше.

Ефективність техніки - відповідність вирішуваним руховим завданням, адекватність рівню фізичної підготовленості та високому кінцевому результату.

Надійність (стабільність) техніки - сутність стійкості рухів стосовно перешкод зовнішнього і внутрішнього характеру (умови змагань, стан спортсмена і т.д.).

Економічність техніки — раціональна мінімізація енерговитрат при виконанні вправи в цілому чи її частин.

Варіативність техніки - здатність спортсмена пристосовувати виконання рухових дій до умов змагальної боротьби.

Техніка вправи визначається через наступні характеристики рухів:

1. положення тіла;

2. напрямок і амплітуда рухів;

3. кути, під якими виконуються рухи;

4. відстань, швидкість та ритм рухів;

5. взаємодія зовнішніх та внутрішніх сил, які виникають при рухах.

2.3. Основи техніки ходьби та бігу

Ходьба - це спосіб пересування, у якому зберігається постійна опора на поверхню однією чи обома ногами.

Біг - спосіб пересування, у якому чергуються одноопорні та безопорні (польотні) фази.

У ходьбі і бігу відбувається постійне повторення рухів, тобто певна циклічність.

Цикл - це цілісний елемент рухів, у якому ланцюги тіла переміщуються у певній послідовності.

Швидкість пересування у ходьбі і бігу прямо пропорційна довжині і частоті кроків:

V=L•n ,

де V — швидкість пересування (м/с); L - довжина кроків(м); п - частота кроків за секунду.

Тому однакова швидкість може бути досягнута за рахунок різного співвідношення довжини та частоти кроків.

На відміну від ходьби ( див. табл. 4) цикл бігу складається з двох періодів: одиночної опори і польоту. Період опори складається з двох фаз: амортизації і відштовхування. А період польоту з фази підйому загального центру ваги тіла (ЗЦМТ) та фази зниження ЗЦМТ.

Таблиця 2

Цикл подвійного кроку у бігу
Період опори			Період польоту
Підйом ЗЦМТ	Зниження ЗЦМТ	Амортизація		Відштовхування

Фаза підйому ЗЦМТ починається з моменту відриву ноги від опори і продовжується до моменту найвищої точки траєкторії ЗЦМТ.

Фаза зниження ЗЦМТ починається з моменту найвищої точки траєкторії ЗЦМТ і продовжується до моменту постановки ноги на опору ( початок періоду опори).

Фаза амортизації починається з моменту постановки ноги на місце відштовхування і продовжується до моменту найбільшого згинання опорної ноги в суглобах.

Цей момент співпадає з моментом положення вертикалі та з моментом самого низького положення ЗЦМТ.

Фаза відштовхування починається з моменту найбільшого згинання опорної ноги в суглобах і продовжується до моменту відриву ноги від опори.

До загальних закономірностей ходьби і бігу відносяться:

1. Циклічність рухів.

2. Перехресна структура рухів рук і ніг.

3. Траєкторія руху ЗЦМТ по синусоїдальній прямій з одночасними переміщеннями у боковій площині.

4. Постановка ноги на опору попереду проекції ЗЦМТ.

5. Швидкість пересування, яка залежить від співвідношення довжини і частоти кроків.

Збільшення швидкості пересування до 50% від індивідуальної максимальної швидкості ходьби чи бігу досягається, головним чином за рахунок збільшення довжини кроків.

Збільшення швидкості пересування від 50 до 75% відбувається за рахунок рівномірного підвищення довжини і частоти кроків, а від 75 до 100 % головним чином за рахунок підвищення частоти кроку.