12. Два основні типи економічного розвитку.

Розрізняють два основні типи економічного розвитку — екстенсивний та інтенсивний.

За екстенсивного типу економічне зростання досягається внаслідок кількісного приросту всіх елементів продуктивних сил, насамперед факторів виробництва, за незмінного рівня його технічної бази. Основними факторами цього типу економічного зростання є:

1) збільшення обсягу інвестицій за збереження наявного рівня технології;

2) збільшення кількості працівників;

3) зростання обсягів оборотних фондів (сировини, матеріалів тощо).

Так, для збільшення випуску продукції вдвічі у дію вводять у два рази більше машин, верстатів, устаткування такої самої якості, застосовують удвічі більше робочої сили такої самої кваліфікації та рівня освіти, такі ж форми організації праці, сировину тощо. У цьому разі продуктивність праці й ефективність незмінні.

За інтенсивного типу економічного зростання збільшення масштабів випуску продукції досягається внаслідок якісного вдосконалення всієї системи продуктивних сил, насамперед речових і особистісних факторів виробництва. Основою інтенсифікації є науково-технічний прогрес, а натепер радикальна форма його розвитку — НТР, що розгортається

13)Сутність і основні риси виробництва. Створення життєвих благ для задоволення потреб людей здійснюється в процесі виробництва.  Людська діяльність, спрямована на створення матеріальних і духовних благ (засобів існування), – це і є виробництво. Виробництво є основою життя і джерелом прогресивного руху людського суспільства, розвитку всієї людської цивілізації. Будь-якому виробництву притаманні певні загальні ознаки (риси): -завжди є суспільним виробництво; -має безперервний характер розвитку, постійно повторюється, тобто відтворюється; -у процесі виробництва виникають економічні відносини між людьми; -є складовою частиною певної соціально-економічної системи.

14)Матеріальне і нематеріальне виробництво. Суспільне виробництво поділяють на матеріальне і нематеріальне виробництво. До матеріальної сфери суспільного виробництва належать ті галузі виробництва, в яких виробляються матеріальні блага: вугілля, метал, нафта, машини, устаткування, сільськогосподарська продукція, електроенергія, продукти харчування тощо,підприємства, що надають матеріальні послуги: вантажний транспорт, обслуговування і ремонт техніки, оптова торгівля і подібні.

До сфери нематеріального виробництва відносяться галузі, що виробляють нематеріальні послуги, до яких належать: роздрібна торгівля, пасажирський транспорт, зв'язок, що обслуговує населення, підприємства побутового обслуговування, заклади охорони здоров'я та заклади, що створюють духовні цінності — у галузі освіти, культури,мистецтва тощо. Структуру суспільного виробництва можна показати схематично.Особливе місце в нематеріальному виробництві належить духовному виробництву — праці художників, скульпторів, письменників, кінематографістів тощо. Результатом їх діяльності є матеріальні продукти, але їх відносять до нематеріального виробництва, бо їх основне призначення— задоволення духовних потреб. Виробництво матеріальних і нематеріальних послуг становить сферу послуг. Галузі цієї сфери не створюють матеріального продукту, але їх послуги необхідні для організації виробництва та для задоволення безпосередніх потреб людини. Вони можуть бути спожиті лише під час їх надання як корисний ефект живої праці. Усі складові елементи суспільного виробництва взаємозалежні і взаємодіють. Вирішальна роль у цій взаємодії належить матеріальному виробництву, бо воно забезпечує суспільство матеріальними благами. Разом із тим слід зазначити, що в сучасних умовах нематеріальна сфера виробництва розвивається швидше від матеріальної. Про це свідчить зростання кількості працівників у сфері нематеріального виробництва. Одночасно посилюється її вплив на розвиток матеріального виробництва. Отже, всі структурні елементи суспільного виробництва взаємозалежні і взаємодіють.

15) Основні моменти процесу праці. Праця як фактор виробництва є фізичною та інтелектуальною діяльністю людини, спрямованою на виробництво економічних благ і надання послуг. Праця – свідома доцільна діяльність людини, яка спрямована на створення матеріальних і духовних благ з метою задоволення потреб. Виділимо основні моменти процесу праці: -робоча сила (особистий фактор виробництва); -предмети праці (речовий фактор виробництва); -засоби праці (речовий фактор виробництва). Робоча сила – це сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини, які вона використовує у процесі праці. Предмети праці – це всі ті предмети, на які спрямована праця людини і які становлять матеріальну основу майбутнього продукту (предмети, дані природою, сировина, тобто створені людьми предмети праці, вторинні ресурси, штучно створені матеріали (штучні тканини, керамічні матеріали тощо)). Засоби праці – це річ або комплекс речей, за допомогою яких людина діє на предмет праці. Вони включають: знаряддя праці (машини, верстати, автомати та ін.); „без машинну” техніку (електричне розрядження, хімічний та електричний процеси); „судинну” систему виробництва (трубопроводи, цистерни, та ін.);

16)Двоїстий характер праці. Продукт праці стає товаром лише за наявності двох його взаємопов'язаних сторін —споживної вартості та вартості. Причина цієї двоїстості зумовлюється двоїстим характером втіленої у товарі праці. Праця товаровиробника набуває, з одного боку, особливої доцільної форми, а з другого — форми витрат фізичних і розумових сил людини як праця взагалі.

У першому випадку виробник виконує конкретні виробничі операції, використовує певні знаряддя праці та матеріали, а отже, виготовляє певні блага. Результатом такої праці є створення різних споживних вартостей. Працю, що їх створює, називають конкретною. Праця в особливій доцільній формі характеризує якісний бік праці. Кількісний бік праці відображується у витратах праці у фізіологічному значенні. Йдеться про працю взагалі як певну частину суспільної праці, яка вимірюється витратами людської робочої сили (й м'язів, мозку, нервів) незалежно від своєї форми. Цю сторону праці називають абстрактною. Вона створює вартість товару. Абстрактна праця є специфічною формою праці, суспільний характер якої виявляється лише під час обміну. Таким чином, абстрактна праця є специфічною економічною категорією, що властива лише товарному виробництву. Тому створена нею вартість є не природною, а суспільною властивістю товару. Інакше кажучи, вартість відображує відносили між товаровиробниками, які виникають під час обміну товарами. 

17)Засоби виробництва. За́соби виробни́цтва —сукупність предметів та засобів праці , які використовуються людьми в процесі виробництва матеріальних благ і послуг. До засобів виробництва належать машини, знаряддя праці , фабрики, а також суспільний і природний капітал. Засоби виробництва і праця людини нерозривно пов'язані і взаємообумовлені. Засоби виробництва і люди, що володіють певним виробничим досвідом, навичками до праці і приводять ці засоби виробництва в дію, становлять продуктивні сили . Присвоєння засобів виробництва породжує особливі суспільні взаємини між людьми — виробничі відносини. Фактори виробництва — праця, земля , капітал, знання . Засоби виробництва відносять до так званої групи «А» на противагу предметам споживання(група «Б»). Група «А» — сукупність галузей промисловості, які виробляють засоби виробництва. До них належать машинобудування і металообробна промисловість, чорна і кольорова металургія, електро- і теплоенергетика, хімічна промисловість, промисловість будівельних матеріалів та ін. Деякі галузі промисловості (добувна, обробна тощо), крім засобів виробництва, виготовляють і предмети споживання, що належать до групи «Б». Відповідно частина продукції підприємств легкої промисловості (сировина, на півфабрикати), що спрямовується на наступну переробку, належить до групи «А».

18)Праця,що створює товар. За умов приватної власності на засоби виробництва і роз'єднаності товаровиробників виготовлені ними товари виступають як результат приватного виробництва, а конкретна праця - як безпосередньо приватна. Спеціалізація на виготовленні одного якого- небудь товару означає, що виробники працюють один для одного, утворюючи, таким чином, суспільне виробництво: праця кожного з них функціонує як частка сукупної праці суспільства, що надає їхній праці суспільного характеру. Через відокремленість товаровиробників суспільна природа праці у сфері виробництва залишається прикованою, а виявляється на ринку, під час обміну, коли конкретні види праці прирівнюються до абстрактної. Таким чином, праця відокремлених товаровиробників безпосередньо виступає як приватна, водночас має суспільний характер. У цій протилежності сторін прац міститься основна суперечність товарного виробництва. Вона є джерелом усіх інших суперечностей. Кожний товаровиробник виробляє товари, виходячи із своїх інтересів і на невідомий ринок, потреби якого постійно змінюються. За таких умов деяка частина продукції не буде реалізована на ринку. А це означає, що приватна праця, втілена в нереалізованій продукції, не знайшла суспільного визнання, тобто затрачена даремно. Оскільки таке становище може повторюватись, не всі товаровиробники зможуть продовжити своє виробництво, оскільки .виробництво, оскільки одні - збанкрутують, інші - збагатяться. Суперечність між споживною вартістю і вартістю то виявляється як суперечність між приватною і суспільною працею.