81. Темпи і типи економічного зростання

Економічне зростання – це збільшення обсягів реального ВВП в одному періоді порівняно з іншим. Економічне зростання являє собою зростаючу здатність економіки до реалізації своїх виробничих можливостей

За темпами розрізняють високі і низькі темпи економічного зростання. Світовий досвід свідчить, що нормальними темпами економічного зростання є річні темпи на рівні 3-5%.

Класифікація за типами розрізняє екстенсивне (збільшення обсягів виробництва досягається за рахунок використання більшої кількості виробничих ресурсів, тобто середня продуктивність праці в суспільстві не змінюється) та інтенсивне (приріст виробництва забезпечується за рахунок застосування більш досконалих факторів виробництва, тобто за рахунок підвищення їхньої продуктивності) економічне зростання.

Інтенсивний тип зростання характеризується різними комбінаціями витрат ресурсів, між якими існує взаємозалежність двоякого роду: пряма - збільшення витрат одних ресурсів викликає збільшення витрат інших ресурсів; обернена - збільшення витрат одних ресурсів призводить до зменшення витрат інших. Так, зростання продуктивності праці вимагає додаткових інвестицій в засоби виробництва (зростання фондоозброєності).

1. 82 Чинники економічного зростання

Під чинниками економічного зростання в економіці розуміються ті явища і процеси, які визначають можливості збільшення реального обсягу виробництва, підвищення ефективності і якості зростання.

За способом впливу на економічне зростання розрізняють прямі і непрямі чинники.

Прямими називаються ті, які безпосередньо визначають фізичну здатність до економічного зростання.

Непрямі чинники впливають на можливість перетворення цієї можливості в дійсність. Вони можуть сприяти реалізації потенціалу, закладеного в прямих чинниках, або обмежувати його.

До прямих відносяться п'ять основних чинників, що безпосередньо визначають динаміку сукупного виробництва :

–збільшення чисельності і підвищення якості трудових ресурсів;

–зростання об'єму і поліпшення якісного складу основного капіталу;

–вдосконалення технології і організації виробництва;

–підвищення кількості і якості природних ресурсів, що залучаються до господарського обороту;

–зростання підприємницьких здібностей в товаристві.

Непрямими чинниками є:

–зниження міри монополізації ринків;

–зменшення цін на виробничі ресурси;

–зниження податків на прибуток;

–розширення можливості отримання кредитів;

–зростання споживчих і державних витрат;

–підвищення конкурентоспроможності продукції країни на світовому ринку.

1. 83. Міжнародна міграція робочої сили.

Міжнародна міграція робочої сили – форма міграції населення, яка полягає в переміщенні працездатного населення у межах світового господарства в пошуках роботи, кращих умов життя відповідно до економічних законів.

Щорічно в пошуках роботи, кращих умов життя емігрує до 25 млн. осіб.

Найважливішими особливостями у міжнародній міграції робочої сили у кінці 90-х рр. ХХ ст. – на початку ХХІ є: по-перше, масова міграція із країн СНД (з України у пошуках роботи виїжджає близько 7 млн. чол.), по-друге, масове переміщення науково-технічних кадрів з окремих країн Європи у США (де створюються кращі умови праці для перспективних вчених тощо), по-третє, певне послаблення стихійності на відповідне посилення регульованості цього процесу окремими національними країнами та міжнародними організаціями, з одного боку, і зростання масштабів нелегальної міграції в окремих регіонах, з другого боку.

Міграція працездатного населення включає 2 основних потоки (за напрямами руху):

1. еміграція – виїзд за межі країни;

2. імміграція – в’їзд у країну.

За рівнем кваліфікації:

1. міграція некваліфікованої і малокваліфікованої робочої сили;

2. міграція науково-технічних кадрів, так званий відплив умів.

За соціальною структурою:

1) міграція робітників;

2) міграція інтелігенції.

Щодо закону: 1) законна міграція;

2) нелегальна міграція.

За часом: 1) регулярна міграція – міграційний потік стійкий більше року;

2) нерегулярна міграція – міграційний потік існує менше року.

Сучасні міграційні процеси вимагають державного та наддержавного регулювання.

84.Міжнародні валютно-фінансові відносини

Міжнародна валютно-фінансова система – це історично сформований на базі розвитку товарного виробництва, грошового обігу і міжнародних економічних відносин порядок розрахунків між учасниками платіжного обороту з притаманною йому системою валютно-фінансових установ.

Виникають ці відносини між субєктами різних країн, що діють на міжнародних золотовалютних ринках з приводу обміну валют, купівлі-продажу золота, проведення міжнародних розрахунків і кредитних операцій.

Валюта (від латин. valere-коштую) – грошова одиниця будь-якої країни (наприклад, гривня –валюта України, долар – валюта США).

Валютний курс – ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошових одиницях інших країн, а валютний паритет – це співвідношення між валютами різних країн, що встановлюється законодавчо. Валютні паритети лежать в основі валютних курсів, але останні можуть не збігатися з паритетом.

До важливих характеристик фінансово-валютної системи належить здатність валюти обмінюватись на інші валюти, тобто конвертованість.

Конвертована валюта – національна грошова одиниця, яка вільно (через купівлю-продаж) обмінюється на іноземні валюти, виконує функції світових грошей, тобто вільно використовується у міжнародному платіжному обігу для здійснення міжнародних розрахунків.

85.Економічна інтеграція

Економічна інтеграція - це процес економічної взаємодії країн, який приводить до зближення господарських механізмів, що набуває форми міждержавних угод й узгоджено регульований міждержавними органами.

Сутність економічної інтеграції полягає в:

1. міждержавному регулюванні економічних процесів;

2. поступовому формуванні регіонального господарського комплексу із загальною структурою відтворення;

3. усунення адміністративних і економічних бар’єрів у межах регіону;

4. зближенні внутрішніх економічних умов у державах, які беруть участь в інтеграційних об’єднаннях.

Варто звернути увагу курсантів на основні види (форми) інтеграційних об’єднань:

1. зона вільної торгівлі –країни-учасниці відміняють митні бар’єри у взаємній торгівлі;

2. митний союз – вільне переміщення товарів і єдиний митний тариф для третіх країн;

3. загальний ринок – ліквідуються бар’єри як у торгівлі, так і в переміщенні робочої сили й капіталу;

4. економічний союз – крім вище перелічених заходів гармонізуються різні аспекти економічної політики.

86.Характеристика фінансів.

Фінансові та кредитні відносини – важливі елементи економічної системи.

В першу чергу курсанти повинні звернути увагу на визначення сутності фінансів. При цьому слід зауважити, що автори різних підручників дають визначення, які по суті співпадають, але мають і свої нюанси. Зупинимося на основних з них.

Фінанси (лат. – дохід) – це сукупність економічних відносин, пов’язаних з системою утворення та використання фондів грошових ресурсів для задоволення потреб розширеного відтворення (проф. Ю.В.Ніколенко).

Фінанси – це певна сукупність відносин власності щодо формування та використання фондів грошових ресурсів (проф. С.В.Мочерний).

Фінанси – це грошові фонди, що утворюються в процесі відтворення (проф. Г.Н.Климко).

Слід запам’ятати, що до фінансів не належать:

1. гроші, які обслуговують особисте споживання та обмін;

2. зарплата, грошові перекази;

3. гроші людей у комерційних банках;

4. гроші, отримані у спадщину.

Гроші набувають форми фінансів, якщо вони певним чином акумулюються і з певною метою та на чітко визначених засадах розподіляються і використовуються.

87.Функція фінансів.

. Водночас найбільш обґрунтованою є точка зору, що фінанси на макроекономічному рівні виконують дві функції:

-    розподільну;

-    контрольну.

Розподільна функція фінансів – акумулювання грошових коштів у конкретних видах цільових фондів. Основне завдання фінансів поля­гає у здійсненні розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту та національного доходу. Саме у сфері розподілу проявляються властиві фінансам риси, і в першу чергу, їх розподільний характер. Контрольна функція перебуває в тісному зв'язку і взаємообумовленості з розподільчою функцією. Якщо існують закономірності розподілу національного доходу, то й існує механізм інформування про результати дотримання цих закономірностей та контролю за дотриманням цих закономірностей

1. 88. бюджетна система.

Бюджетна система – це сукупність усіх бюджетів країни у їх взаємодії. Вона залежить від державного устрою країни (унітарна чи федеральна держава), її економічної, політичної системи.

Бюджетним кодексом України визначаються правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства.

Бюджетна система складається з двох або трьох ланок:

1. в унітарних (або єдиних) державах (Англія, Франція) – дві ланки (1 – державний і 2 – місцевий бюджет);

2. у федеральних державах (США, Німеччина) – три ланки (1 – державний; 2 – бюджет штатів або земель; 3 – місцевий).

В Україні бюджетна система – змішана. Автономна Республіка Крим затверджує свій бюджет, що робить бюджетну систему України частково триступінчатою, а всі інші ланки – двоступінчаті.

89.джерела доходів бюджету.

Кожен бюджет має свої власні джерела доходів. Виділимо джерела доходів державного бюджету:

1. податок з обігу;

2. податок на прибуток підприємств;

3. податок на додану вартість (вартість проданого фірмою продукту за вирахуванням вартості предметів праці);

4. акцизні збори (різновид непрямого податку на товари масового споживання – цигарки, алкоголь);

5. доходи від зовнішньоекономічної діяльності;

6. доходи від державних позик, що їх випускає центральний уряд;

7. доходи від об’єктів державної власності;

8. надходження від реалізації грошово-речової лотереї.

Джерелами доходів місцевих бюджетів є:

1. податки (здебільшого помайнові);

2. рента від будинків;

3. окремі акцизи;

4. випуск позик, що розміщуються через різні фінансові інститути (банки, страхові компанії).

З найдавніших часів 95 – 97 % державних доходів складали податки

90.Поняття кредиту, субєкт та обєкт кредитного відношення.

Кредит (лат. – позичка, борг, походить від credo – вірю, тобто позичка під довіру) – це система економічних відносин, за допомогою якої мобілізуються тимчасово вільні кошти і здійснюється їхнє спрямування на потреби розширеного відтворення.

Суб'єкти кредитування - позичальники (одержувачі кредиту), фізичні та юридичні особи, дієздатні та наділені гарантіями на здійснення кредитних операцій. Суб'єктами кредитування бувають:

- державні підприємства та організації;

- кооперативи;

- громадяни, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю;

- орендатори;

- банки;

- спільні підприємства;

- міжнародні організації та об'єднання;

- органи влади;

- інші господарства.

Об'єкт кредитування - предмет, під який видається позичка.

У вітчизняній практиці у промисловості таким об'єктом є готова продукція, матеріали, тара, паливо тощо. У торгівлі - товари, що перебувають у товарообороті.

1. 91. Характеристика кредиту

Становлення кредиту налічує багато тисячоліть. А історично першою формою його був лихварський кредит.

Виділимо далі об’єктивні причини, що зумовлюють необхідність кредиту:

1. особливості співвідношення між часом виробництва і періодом обороту продукції;

2. величина робочого часу;

3. характер виробленої продукції;

4. характер споживаної сировини;

5. сезонність виробництва;

6. рівень цін і їх рух.

Щоб кредит міг виникнути, необхідні такі економіко-правові умови:

1. наявність матеріальної відповідальності учасників кредитних угод, виконання взятих угод;

2. збіг економічних інтересів кредитора і позичальника;

3. узгодження конкретних параметрів позички.

Слід виділити також функціональні форми кредиту:

1. комерційний – продаж товарів з відстрочкою платежу;

2. банківський – у вигляді грошових позик, під заставу;

3. споживчий – торгівля у розстрочку;

4. державний кредит – позичковий капітал, що реалізується через розміщення на відкритому ринку державних цінних паперів;

5. міжнародний – в сфері міжнародних економічних відносин.

Також виділяють національний і міжнародні кредити.

Найпоширенішою формою кредиту є комерційний кредит.