76. Менеджер: його риси та функції.

Менеджер - Це представник особливої вЂ‹вЂ‹професії, що належить до професійної управлінської діяльності, це - професійний керуючий (а не економіст-бухгалтер, займається управлінською діяльністю за сумісництвом).

- це людина, що домагається результатів за допомогою організації праці інших людей.

- людина самостійної професії з власними професійно-специфічними функціями та навичками, явно відрізняються від інших професій (юрист, лікар, продавець, і т.п.). Це лідер будь-якого колективу, людина, яка пройшла велику спеціальну підготовку і життєву школу. Він повинен бути ерудованим, знати історію, психологію, соціологію, логіку, математичний аналіз, іноземні мови, вільно працювати на комп'ютері.

- це керівник (управитель), що займає постійну посаду і наділений повноваженнями в області прийняття рішень з конкретних видів діяльності фірми, функціонуючої в ринкових умовах. [2, с. 6]

Зміст будь-якої праці менеджера не залежно від керування та приналежності до лінійних або функціональним керівникам являють собою наступні рольові функції:

1) Менеджер-керуючий - Класична роль керівника, згідно з якою дана особа наділене владою, використовуючи яку керівник спрямовує та розвиває керовану підсистему відповідно до законів і принципами менеджменту, законодавчими документами та актами; визначає політику організації, здійснює стратегічне планування і кадрову політику, забезпечує старанність і дисциплінованість персоналу.

Від нього зокрема потрібно:

- наявність загальних знань в області управління підприємством;

- компетентність у питанні технології виробництва в тій галузі виробництва, до якої ставиться фірма по виду і характеру своєї діяльності;

-володіння не тільки навичками адміністрування, а й підприємництва, уміння володіти ситуацією на ринках, виявляти ініціативу й активно перерозподіляти ресурси фірми в найбільш вигідних сферах застосування;

-прийняття обгрунтованих і компетентних рішень на основі узгодження з нижчестоящими керівниками і працівниками і розподіл участі кожного в їх виконанні.

2) Менеджер-організатор - Здійснюючи цю функцію, забезпечує основи діяльності, визначаючи обов'язки, права, відповідальність, виходячи, з кваліфікації і індивідуально психологічних особливостей; координують, регулюють, уточнюють дії персоналу, забезпечуючи їх узгодженість і послідовність.

3) Менеджер-спеціаліст - Реалізуючи цю функцію повинен виразно сформулювати мету, зорієнтувати дії і вчинки для її реалізації; вичерпно проінструктувати персонал; передбачити неординарні ситуації та шляхи вирішення.

4) Менеджер-інноватор - діяльність є найважливіший стороною керівника взагалі. Повільність у щодо інновацій призводить до зниження темпів зростання продуктивності праці, погіршення якості продукції, зменшення прибутку, втрати конкурентоспроможності.

5) Менеджер-дипломат - встановлення і розширення людських контактів, ведення переговорів, укладання угод, вирішення конфліктних ситуацій, вимагають наявності в керівника якостей:-комунікабельність

-терпимість-об'єктивність-вміння йти на компроміси-уміння слухати

6) Менеджер-вихователь - Здійснюючи цю роль, навчає персонал, розвиває творчий потенціал, удосконалює моральні якості, тому моральність, вихованість працівників є істотними факторами економічного прогресу.

У підсумку, слід сказати, що кожен з вище перерахованих рольових позицій менеджера повинен застосовуватися в залежності від конкретного колективу, яким керує менеджер, від типу підприємства, від ситуації, що склалася. 

77. Сутність і багатогранність процесу відтворення.

Безперервне споживання людбми благ з метою задоволення своїх потреб зумовлює необхідність безперервного відновлененя виробництва.Суспільне відтворення-безперервний процес виробництва в сфері суспільства.(певний суспільний капітал).Відтворення на мікрорівні: -кругообіг капіталу.Відтворення на макрорівні: -взаємодія кругооборотів засобіворемих підприємств через обмін на еквівалентних засадах.Теорія відтворення містить загальні основи: -безперервність повторення виробництва; -здійснюється у вигляді простого і розширеного виробництва; -вихідним моментом є просте відтворення у процесі відтвор.екстенсивні і інтенсивні форми; -товарна форма вироб. і відносини власності.Види відтворення: просте;звужене; розширене.Просте відтворення-відновлення національного продукту в незмінних обсягах та якості.Розширене відтворення-зростання обсягів національного виробництва з кожним наступним періодом.Звужене відтворення-зменшення обсягів національного виробництва з кожним наступним періодом.Економ.зростання-збільшення обсягів суспільно вироб.і розширення можливостей економ.задовольняти зростаючі потреби населення у товарах і послугах.Форми економ.зростання:екстенсивна(досягається внаслідок кількісного приросту всіх продуктивних сил);інтенсивна(відбув.зростання продукції є хар-ка інтенсивного типу); змішана.Чинники екстенсивного зростання: -досягається внаслідок кількісного приросту всіх елементів продуктивних сил.Чинники інтенсивного зростання: -внаслідокякісного вдосконалення всієї системи продуктивних сил.

78.Основні елементи процесу розширеного відтворення.

Розширене відтворення — це процес розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, тобто процес виробництва, розподілу, обміну, обігу та споживання всієї сукупності матеріальних благ і послуг, створених суспільством за певний проміжок часу. Тому розширене відтворення є об’єктом макроекономічного аналізу та регулювання і прогнозування. Процес регулювання і прогнозування повинен спиратися на відповідні положення та закономірності, що витікають із теорії відтворення. Розглянемо сутність цих положень. Процес відтворення слід розглядати у єдності та взаємозв’язку окремих його стадій ( виробництва, розподілу, обміну й споживання); визначальним у цій єдності є виробництво матеріальних благ і послуг, тобто валового внутрішнього продукту.

79.Фонд нагромадження.

Фонд нагромадження - це частина національного доходу, що використовується для приросту виробничих основних і невиробничих основних фондів, а також оборотних засобів і резервів.

Нагромадження здійснюється шляхом капітальних вкладень. Але це не означає, що нагромадження і капітальні вкладення - тотожні поняття й кількісно збігаються. Збіг стосується тільки коштів, що йдуть на збільшення основних фондів. А відмінність між капітальними вкладеннями і нагромадженням полягає в тому, що капітальні вкладення включають фонд амортизації, а нагромадження - приріст оборотних фондів і фонду оплати праці для нових працівників.

Структура фонду нагромадження визначається співвідношенням між фондом виробничого нагромадження і фондом невиробничого нагромадження. Барометром нормального розвитку економіки є активна інвестиційна політика, що спрямовується на постійне оновлення й нарощування виробничого потенціалу і розв'язання соціальних завдань. В умовах адміністративно-командної системи недооцінювалося невиробниче нагромадження. Щодо виділення ресурсів на соціальні об'єкти діяв "залишковий принцип". Частка так званої невиробничої сфери у капітальних вкладеннях постійно зменшувалася.

80. Ефективність нагромадження

Для розширеного відтворення необхідне нагромадження, тобто використання частини національного доходу на збільшення основних і оборотних фондів, а також страхових запасів.

Нагромадження розрізняють виробниче та невиробниче. Зокрема, розширене та якісне вдосконалення основних фондів сфери матеріального виробництва являє собою виробниче нагромадження. Розширення, реконструкція, оновлення житлового фонду, лікарень, навчальних закладів, об'єктів культури, спорту, науки - це невиробниче нагромадження. Ефективність нагромадження

Соціально-економічна ефективність нагромадження (ЕФН) визначається співвідношенням між зростанням фонду нагромадження (ФН) і зростанням реальних доходів населення (РД) і може бути представлена такою формулою:

ЕФН= РД/ФН

По суті ця формула показує кількісний вираз закону нагромадження.