46. Функції грошей

Функція грошей - це конкретне призначення їх в економіці, певна дія чи "робота" грошей з обслуговування руху вартості в процесі суспільного відтворення.

Різноманітність та складність виробничих відносин, які втілюються в грошах, визначають множинність функцій грошей. Кількість їх не є загально визнаною. Класична економічна теорія виділяє п'ять функцій грошей:

- міри вартості;

- засобу обігу;

- засобу платежу;

- засобу нагромадження і утворення скарбів;

- світових грошей.

Сучасні західні економісти, як правило, вирізняють лише три функції:

- міру вартості;

- засіб обігу;

- засіб нагромадження.

Між означеними позиціями стосовно кількості функцій грошей істотних протиріч немає. На думку західних економістів, функція грошей як засобу платежу не повинна виділятися окремо, бо охоплюється функцією засобу обігу. Світові гроші не виділяються в окрему функцію тому, що національні валюти західних країн є вільно конвертованими, а тому однаково функціонують на внутрішньому і зовнішньому ринках і виконують на зовнішньому ринку ті ж самі функції, що й гроші в національному ринковому господарстві.

Основна, центральна в системі грошових відносин є функція міри вартості. Це визначається тим, що гроші за своєю глибинною сутністю виступають в обігу товарів як засіб реалізації їхньої вартості.

Функція міри вартості - це здатність грошей як загального еквівалента вимірювати вартість усіх товарів, бути посередником під час визначення ціни.

засобу обігуфункція, в якій гроші виступають посередником в обміні товарів і забезпечують їхній обіг.

Функція засобу платежу полягає в обслуговуванні грошима погашення різних боргових зобов'язань між суб'єктами економічних відносин, що виникають у процесі розширеного відтворення. 

Функцію засобу нагромадження та утворення скарбів гроші виконують, коли вони виходять з обігу, якщо товарний обіг за різних обставин переривається на першій метаморфозі (Т - Г), тобто коли за продажем товару не слідує його купівля і гроші осідають у скарбі.

47. Види грошей.

Види грошей:

• товарні гроші;• металеві гроші;• паперові гроші;• кредитні гроші;• електронні гроші.

Кредитні гроші – це знаки вартості, які функціонують на основі кредитної угоди й виражають відносини між кредитором і боржником.

Електронні гроші – це банківська система переказу грошових засобів за допомогою ЕОМ (магнітні носії платіжної інформації).

48. Грошова система, її елементи.

Грошова система – це форма організації грошового обігу, що склалась в певній країні історично і закріплена національним законодавством.

Слід виділити елементи грошової системи:

1) грошова одиниці;

2) масштаб цін (це вагова кількість металу, яка прийнята за грошову одиницю);

3) види грошових знаків;

4) порядок випуску (емітування)

49. Типи грошових систем.

Існують грошові системи двох типів:

1. металевого обігу (всі функції грошей);

2. паперово-кредитного грошового обігу (кредитні гроші).

А також розрізняють національну та світову валютні системи. Доречно буде підкреслити, що металеві системи бувають:

а) біметалевими – за золотом і сріблом законодавчо закріплена роль загального еквівалента;

б) монометалевими – лише один метал служить загальним еквівалентом (золото або срібло).

В ІІ половині ХІХ ст. в більшості країн світу утвердилась система золотого монометалізму. Уперше золотий монометалізм було запроваджено в Англії (1816 р.), у Франції його введено в 1876 – 1878 рр., у Росії – в 1897 р. Золотомонетний стандарт у повному обсязі проіснував до Першої світової війни.

49. Грошовий обіг і його закони.

Грошовий обіг – це неперервний рух грошей у сфері обігу та їх функціонування як засобу платежу й обіг.

Грошовий обіг — це рух грошей у готівковій і безго­тівковій формах, який обслуговує реалізацію товарів і нетоварні платежі в господарстві.

Грошовий обіг вимагає чітко визначеної маси грошей. Кількість грошей, які необхідні для обігу, підпорядковуються своїм особливим законам. Загальний закон кількості грошей в обігу виражається формулою, в якій кількість грошей залежить від суми цін товарів (що, в свою чергу, визначається кількістю товарів і рівнем цін на кожний з них) і швидкості обігу однойменної грошової одиниці:

де К – кількість грошей, необхідних для товарного обігу в певному році; Ц – сума цін товарів, що реалізуються у певному році; О – середнє число оборотів за рік кожної грошової одиниці.

Закон грошового обігу передбачає, що протягом пев­ного періоду в обігу має бути певна, об'єктивно зумовлена грошова маса. Він з'ясовує внутрішні зв'яз­ки між кількістю грошей в обігу і масою товарів, рівнем цін, швидкістю обороту грошей.

В умовах заміни золотомонетного обігу паперовими грошима діяв закон їхнього обігу. Сутність закону обігу паперових грошей полягає в тому, що випуск їх повинен дорівнювати тій кількості замінених ними золотих грошей, яка необхідна для забезпечення нормального товарного обігу. Переповнення каналів обігу паперовими грошима неминуче призводить до знецінення їх.

З розглянутих законів випливає важливий принцип грошового обігу – обмеження грошової маси реальними потребами обігу.

49. Методи стабілізації грошового обігу.

три методи стабілізації грошового обігу:

1. нуліфікація – знецінені грошові знаки анулюються (при супергіперінфляції);

2. ревалоризація – повернення попередньої купівельної сили грошовим знакам шляхом вилучення зайвих грошей (при незначній інфляції);

3. девальвація – зниження обмінного курсу (ціни) однієї країни до грошової одиниці іншої (протилежна ревальвації).

У світовому досвіді країн ринкової економіки існує два способи регулювання інфляційного процесу:

1. кейнсіанський – розширення впливу держави на економіку, підвищення її регулюючої ролі в кредитно-відсотковій політиці;

2. монетаристський – самоусунення держави з економічного життя, відмова від дотацій на соціальні потреби.

Економіка України не може прямо запозичити ці методи, але окремі елементи варто використати (відсотки за кредит, регулювання зайнятості, валютний та грошовий обіг).

49. Інфляція та її типи.

Інфляція – це складний процес, який проявляється в систематичному переповненні каналів грошового обігу масою надлишкових грошей, що веде до їх знецінення на шкоду більшості населення.

Інфляція – це процес підвищення загального рівня цін в країні.

Це явище відоме ще з ІV – ІІІ ст. до н.е., коли грошовим товаром у світі стає срібло. З ХVІ до останньої третини ХІХ ст. інфляція виникала лише під час війн та повоєнної розрухи. На рубежі ХІХ – ХХ ст. інфляція набула постійного та загального характеру майже в усіх розвинутих країнах.

Потрібно також виділити три види інфляції:

1. “повзуча” – щорічне зростання цін до 5 % за рік;

2. “галопуюча” – щорічне зростання цін на 10 % і більше;

3. “гіперінфляція” – ціни зростають щоденно на 1 – 2 %.

Світовий досвід країн ринкової економіки показує два способи регулювання інфляційного процесу:

3. кейнсіанський – розширення впливу держави на економіку, підвищення її регулюючої ролі в кредитно-відсотковій політиці;

4. монетаристський – самоусунення держави з економічного життя, відмова від дотацій на соціальні потреби.

Економіка України не може прямо запозичити ці методи, але окремі елементи варто використати (відсотки за кредит, регулювання зайнятості, валютний та грошовий обіг).

49. Причини та наслідки інфляції.

На рубежі ХІХ – ХХ ст. інфляція набула постійного та загального характеру майже в усіх розвинутих країнах.

З’ясуємо, які ж були її причини:

1. монополістичні тенденції в економіці;

2. крах золотого стандарту;

3. надмірне зростання державного дефіциту і державного боргу;

4. підвищення цін;

5. диспропорції в народному господарстві;

6. кризові явища в валютно-фінансовій системі.

Деякі з цих причин пояснюють інфляцію і в Україні (як і в інших країнах колишнього СРСР). Але крім них тут спрацьовують і інші причини:

1. тотальне одержавлення економіки (державна економіка);

2. глибока деформація основних пропорцій народного господарства (насамперед співвідношення між групою “А” і групою “Б”);

3. надмірна мілітаризація економіки;

4. монополізація економіки;

5. необдумана політика лібералізації цін;

6. дотація державною нерентабельних підприємств, колгоспів;

7. руйнування старої грошово-кредитної і фінансової системи;

8. запізніле формування нової;

9. надмірний податковий прес;

10. популістські постанови Верховної Ради у 1992 - 1993 рр.;

11. наявність маси посередників між виробниками і споживачами;

12. зростання цін на імпортні товари та послуги;

13. доларизація економіки;

14. структурні світові кризи.

Деструктивні наслідки інфляції полягають у наступному:

1. розбалансування економічної рівноваги;

2. перелив капіталу з сфери виробництва у сферу обігу;

3. зниження реальних доходів населення; посилення спекуляції, тіньового бізнесу;

4. криза державних фінансів;

5. натуралізація обміну;

6. послаблення зовнішньоекономічних позицій країни;

7. загострення соціальних конфліктів.

49. Поняття ринку та причини його появи.

Ринок — невід'ємний атрибут товарного господарства. Він забезпечує рух товарів і грошей (Т—Г—Т та Г—Т—Г). Через ринок здійснюється переважна більшість економічних процесів. Це специфічна форма економічних взаємовідносин, що пов'язує між собою різних господарюючих суб'єктів.

Поняття “ринок” має тлумачення як в вузькому, так і в широкому розумінні.

В вузькому розумінні під терміном “ринок” розуміють будь-яку впорядковану структуру, що забезпечує нормальну взаємодію продавців і покупців. В широкому розумінні ринок означає певний спосіб організації економічного життя, характерними ознаками якого є: самостійність учасників економічного процесу, комерційний характер їхньої взаємодії; суперництво (конкуренція) господарюючих суб’єктів; формування економічних пропорцій під впливом динаміки цін та конкурентної боротьби; ціни, що складаються на основі попиту та пропонування.

Ринок існує 6 тис. років. Він є організаційною формою існування товарного виробництва.

Причини появи ринку відомі курсантам ще з середньої школи, але нагадаємо їх:

1. наслідок природно-історичного розвитку виробництва і обміну, що породили товарне ведення господарства;

2. розвиток суспільного поділу праці, поява незалежних господарств;

3. перехід від натурального виробництва до прямого продуктообміну;

4. перехід до товарообміну.

49. Ознаки ринку та його функції.

Говорячи про ознаки ринку, треба сказати, що, по-перше, сучасний ринок є ринком покупців. Такий стан ринку визначає пріоритет покупців по відношенню до продавців. Другою обов'язковою ознакою сучасного ринку є його конкурентний характер. Третя ознака сучасного ринку – стабілізація відносин між суб'єктами ринку на основі інтеграції.

Сучасний високо розвинутий ринок виконує шість взаємопов'язаних функцій .

• Посередницька функція (розподільча) - полягає в тому, що ринок напряму з'єднує виробників (продавців) і споживачів товарів, надає їм можливість спілкуватись одне з одним на економічній мові цін, попиту і пропозиції, купівлі-продажу.

• Ціноутворююча функція ринку виникає при зіткненні товарного попиту і пропозиції, а також завдяки конкуренції. В результаті вільної гри цих ринкових сил встановлюються ціни на товари та послуги.

• Інформаційна функція полягає в тому, що ціни, які встановлюються на ринку "повідомляють" підприємців про стан економіки. Наприклад, аналізуючи падіння цін або їх зростання, ділові люди можуть дізнатись про насиченість ринку товарами, про смаки споживачів тощо та правильно визначити обсяги виробництва продукції на наступний період.

• Регулююча функція ринку діє також через механізм вільних ринкових цін. Перевиробництво продукції в деяких галузях призводить до падіння цін на неї та зниження прибутковості виробництва. Як результат, капітали з цих неприбуткових галузей переміщуються в більш прибуткові, де внаслідок недостатнього виробництва продукції встановились високі ціни і зросли прибутки виробників.

Таким чином, в перших галузях виробництво скорочується, а в інших - росте.

• Стимулююча функція також здійснюється за допомогою ринкових цін. В даному випадку через них стимулюється ефективність економіки. Ціни "винагороджують" додатковим прибутком тих, хто виготовляє товари, найбільш потрібні споживачам, хто вдосконалює виробництво, підвищує продуктивність, знижує витрати.

• Сануюча функція ­– ринок сприяє контролю споживачів за виробництвом. Ринок через конкуренцію очищає економічне середовище від неконкурентоспроможних господарств і підтримує найефективніші. Цей механізм санації економічного довкілля деперсоніфікований і тому не може бути упередженим і несправедливим. Ті підприємці, які не враховують потреби споживачів і не турбуються про прогресивність та рентабельність (прибутковість) свого виробництва, зазнають поразки в конкурентній боротьбі й стають банкрутами. І навпаки, суспільно корисні та ефективно працюючі підприємства процвітають та розвиваються.

49. Види ринків.

Критерії, за якими можна розмежувати елементи ринку. Таких критеріїв може бути кілька, оскільки ринок є складним і багатоманітним утворенням економічного життя.

Виділимо основні з них:

1. за ступенем зрілості ринкових відносин ринки розмежовуються на:

а) вільний ринок – багато виробників, вільні ціни;

б) монополізований ринок – незначна кількість виробників, дефіцит інформації;

в) регульований ринок – контролюється державою;

2. за ознакою простору дії ринки поділяються на:

а) місцевий;

б) регіональний;

в) національний;

г) світовий;

3. стосовно відповідності чинному законодавству ринки поділяються на:

а) легальний (офіційний) дозволений законом і відкритий для оподаткування;

б) нелегальний (тіньовий) не зареєстрований, ухиляння від сплати податків;

4. по об’єктам купівлі – продажу ринки поділяються на:

а) товарів широкого вжитку;

б) товарів промислового призначення;

в) праці;

г) цінних паперів;

д) науково-технічних знань;

5. за покупцями товару і метою купівлі:

а) споживчий ринок – окремі особи купують для себе;

б) ринок виробників – організації купують для використання в процесі виробництва;

в) ринок проміжних продавців – організації купують для перепродажу з прибутком для себе;

г) ринок державних установ – державні установи купують з метою використання у сфері комунальних послуг;

д) міжнародний ринок – покупці за межами країни.

Окремі види ринку не існують самі по собі, а пов’язані між собою.

49. Інфраструктура ринку та її складові.

Інфраструктура ринку – це система державних і громадських інститутів (організацій і установ) і технічних засобів, що обслуговують інтереси і забезпечують їхню ефективну взаємодію.

Інфраструктура ринку поділяється на загальну, що обслуговує весь простір ринкових відносин, та спеціалізовану, яка забезпечує ефективне функціонування окремих ринків.

Розрізняють три складові загальної інфраструктури ринку:

1. організаційно-технічна інфраструктура (товарні біржі, аукціони, торгові доми і торгові палати, брокерські компанії, ярмарки, сервісні центри і т.д.);

2. фінансово-кредитна інфраструктура (банки, фондові й валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії і т.д.);

3. науково-дослідницька інфраструктура (наукові інститути. Інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади).

Крім загальної інфраструктури, існує ще спеціалізована:

1. ринок товарів і послуг (наприклад, товарні біржі);

2. ринок капіталів (наприклад, фондові біржі);

3. ринок праці (наприклад, біржі праці).

49. Класифікація сучасних ринків.

Ринки класифікуються за різними ознаками. 

За рівнем конкурентності між продавцями економічних благ розрізняють типи ринків (або типи ринкових структур):

1. Ринок досконалої конкуренції;

2. Ринок монополії;

3. Ринок олігополії;

4. Ринок монополістичної конкуренції.

За територіальним охопленням ринки поділяються на:

1. Місцевий ринок;

2. Регіональний ринок;

3. Національний (або внутрішній) ринок;

4. Глобальний (або світовий) ринок;

За об'єктами купівлі-продажу економічних благ (тобто,  що саме продається і купується в усьому економічному середовищі) розрізняють:

1. Ринок споживчих товарів;

2. Ринок послуг;

3. Ринок ресурсів (інвестиційних товарів);

4. Ринок праці;

5. Фінансовий ринок

За механізмом функціонування:

1. Монополізований

2. Вільний

3. Державно-регульований

4. Планово-регульований

За рівнем насиченості:

1. Рівноважний

2. Дефіцитний

3. Надмірний

За формою власності:

1. Державні

2. Приватні

3. Кооперативні

За видами конкуренції:

1. Ринок досконалої конкуренції

2. Ринок недосконалої конкуренції