19. Політичні знання у Київській Русі. Писемні пам’ятки і джерела.

Князь Володимир Святославич, як визначний політичний діяч, розумів, що розбудувати державу можна лише за умови міцної релігійної централізації. Це мало важливе значення для розширення міжнародних зв'язків руської держави, входження її в лоно могутніх країн раннього середньовіччя. Отже, нова релігія як серцевина державної ідеології сприяла утвердженню політичної могутності владних структур.

У Київській Русі великого розвитку досягає політико-правова думка. У документах, що дійшли до нас, знаходимо постановку та шляхи розв'язання найсуттєвіших проблем: походження держави; виникнення правлячої династії; єдності й суверенності політичної влади; організації найдоцільніших форм правління (можливості й навіть необхідності обмеження влади великого князя за допомогою дружини, ради бояр тощо); законність і реалізацію найвищих владних повноважень; взаємовідносини між церквою та державою; формування та обґрунтування юридичної (термінології. Важливе суспільне значення мав на той час релігійний і філософсько-політичний твір «Слово про закон і благодать» видатного мислителя XI ст. Іла-ріона — першого українця на престолі Київського митрополита. У цьому творі читаємо важливі думки про співвідношення влади й закону, про мудрість і владу, основу та межі закону не лише в релігійному, а й у конкретно-політичному аспекті.

— Основна ідея «Слова» — підкреслення загальнолюдської значимості християнського вчення та важливості його прийняття для становлення руського народу.

— Іларіон показує, що людська благодать полягає в пізнанні істини, в духовній свободі. Закон тільки готує народ до благодаті. Християнська віра приводить людей до Істини.

Як у «Слові...» Іларіона, так і в інших тогочасних документах, зокрема, в «Повісті минулих літ», «Сказанні про Бориса і Гліба», «Посланії» Климентія Смолятича та інших, знаходимо нові важливі історико-філософські концепції: про шляхи та причини розвитку людського суспільства, про історію слов'янства й зокрема Руської землі, обґрунтування незалежності давньоруської держави перед загрозою чужоземних загарбань, засудження міжкнязівських усобиць.

Центральне місце в суспільно-політичній думці Київської Русі належить проблемі князя та князівської влади. У системі політичної влади князя вагома роль належала судовій діяльності, основне вістря якої було спрямоване на придушення класового невдоволення, а також на регуляцію правових відносин між громадянами. За свідченням тогочасних документів, найвищою судовою інстанцією в країні був князь.

У системі політичних поглядів руської феодальної держави, формуванні владних відносин важливе місце належало представницьким установам, що мали глибокі демократичні традиції. У Київській Русі, як і в багатьох інших феодальних державах, існували відповідні структури: князівська рада, боярська рада, князівські з'їзди, собори тощо. Серед них найвпливовішою можна

вважати князівську раду, становлення якої було результатом компромісу міцної державної структури з відживаючими, ще з періоду воєнної демократії, установами.

Структурою, що справляла помітний вплив на функціонування князівської влади, відносини між князем і «людьми», широкими масами селян і міським населенням, було віче. Воно прийшло із сивої давнини родоплемінного суспільства.

Отже, незважаючи на авторитет і громадську вагу князя, існування віча в добу Київської Русі обмежувало князівську владу, робило її інституцією, покликаною оберігати інтереси суспільства.

В умовах існування могутньої ранньофеодальної держави — Київської Русі, яка займала гідне місце серед цивілізованих європейських народів, політичні ідеї виступали могутнім чинником державотворення, регуляції суспільно-політичних відносин.