Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
реферат Омельченко Ол. 3 жив.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
3.93 Mб
Скачать

1.2. Унікальні місця. Поліський природний заповідник

Він був створений 12 листопада 1968 року з метою збереження типових для Українського Полісся соснових лісів та сфагнових боліт. Заповідник знаходиться в Житомирській області у межиріччі р. Уборті та р. Болотниці, які зливаються за його межами і впадають у р. Прип'ять.

Сосняки чорничні

Лілія лісова

Пальчатокорінник м’яс очервоний.

На території Полісся проводяться наукові дослідження флори і фауни, у зв’язку з радіоактивним забрудненням території після аварії на Чорнобильській АЕС 1986р.

Чорнобильська зона відчуження

Зона відчуження — заборонена для вільного доступу територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Зона встановлена у 1986, після евакуації населення із 30-кілометрової зони навколо станції.

Чорнобильська зона включає північ Іванківського району Київської області, де розташовані безпосередньо електростанція, міста Чорнобиль та Прип'ять, північ

Поліського району Київської області, а також частина Житомирської області аж до кордону з Білоруссю.

Територією керує Державне агентство України з управління зоною відчуження, що входить до складу Міністерства надзвичайних ситуацій України.

Функціональне призначення зони відчуження полягає в контролюванні поширення радіоактивних речовин і в контролі стану природних систем і техногенних об'єктів.

Музей української домашньої ікони

Музей української домашньої ікони XVII–XX вв. є частиною історико-культурного комплексу «Замок Радомисль», що знаходиться в місті Радомишль (Житомирська область, Україна). Це перший і єдиний в Україні і у всьому світі, музей подібного типу. Це також найбільший музей ікон у Східній Європі, а його експозиція предметів християнського мистецтва «Душа України» — найбільша християнська експозиція в країні.

В основі музейного фонду — особиста колекція домашніх ікон, зібраних відомим українським лікарем і громадським діячем, доктором Ольгою Богомолець. Зараз фонд налічує до 5000 одиниць зберігання з різних куточків України — Київської області, Слобожанщини, Поділля, Волині, Полісся, Сіверщини, Таврії, Буковини, Галичини, Закарпаття, Запоріжжя. Ікони, представлені в експозиції Музею, несуть на собі специфічні риси регіональних традицій українського іконопису. Серед них не тільки православні, а й католицькі і унійні ікони.

2. Історія та етнографічний склад

Назва Полісся як географічне визначення певного регіону в Східній Європі має давнє походження. Суть самої назви споріднене зі словом ліс (лісиста місцевість, лісок, біля лісу). На основі даних порівняльного мовознавства звернено увагу на балтський аналог цієї назви ("Pala", "Pelesa", "Pelysa"), що означає в литовській і латиській мовах характерний для Полісся болотистий ландшафт, багнистий ліс. Тому небезпідставна думка про балтсько-слов'янську спільність кореня назви Полісся.

Історичною долею населення Українського Полісся здавна тісно пов'язане з іншими районами України, з суміжними Білоруссю та Росією. Вона ґрунтується на активній участі жителів різних його частин у козацько-селянських війнах, національно-визвольній боротьбі українського народу, на жвавих економічних і культурних стосунках. Цим зумовлюється і загальний характер всіх ділянок традиційно-побутової культури населення Полісся, в якій поряд з національно-визначальними збереглося чимало елементів і рис східнослов'янської архаїки та спільності. Походять вони, очевидно, від приналежності різних частин Полісся після давньоруського часу до різних державно-політичних утворень (Великого Князівства Литовського, Польщі, Росії), переорієнтацій і змін господарсько-економічних відносин, особливостей міжетнічних контактів, певної природної ізольованості цього краю.

Назва поліщуки стосовно населення Полісся не була поширена на території всього регіону. Традиційним ареалом побутування цієї назви між самим населенням був здебільшого басейн Прип'яті та її приток. Населення східного Полісся, особливо середнього Подесення, сусіди називали литвинами. Дехто з етнографів схильний вважати поліщуків і литвинів окремими етнографічними групами корінних жителів Українського Полісся.