Міністерство освіти і науки України
Національна академія образотворчого мистецтва
і архітектури
Реферат
з дисципліни:
українська культура
на тему:
виконав:
студент 3 жив. курсу
Омельченко Олексій
прийняла:
Ст. викл Семененко А.А.
м. Київ
2016
План
Природно-географічні особливості регіону.
1.1. Загальна характеристика
1.2. Унікальні місця
Історія регіону.
2.1. Етнопортрет населення
2.2. Видатні особистості
Культурно-побутові особливості населення.
3.1. Вірування, обрядовість, побут
Висновок
Література
1. Природно-географічні особливості регіону
Українське Полісся — це етнографічний регіон, що зі сходу на захід простягається всім північним краєм України і разом із суміжним Білоруським Поліссям, так званим Брянсько-Жиздринським Поліссям у Росії, Люблінським Поліссям у Польщі належить до однієї зі своєрідних географічних та історико-етнографічних областей слов'янського світу — Полісся.
Як і Карпати, воно зберегло найдавніші релікти праслов'янської та праукраїнської культури, що є постійними об'єктами вивчення дослідників-археологів, істориків, фольклористів, етнографів. А ще — багатостраждальна земля, яку спіткала ядерна катастрофа Чорнобиля. Можливо, саме останній фактор спричинився до активізації наукових досліджень поліської народної культури, яка зазнала у ХХ столітті нищівного удару.
Історико-етнографічний регіон Полісся приваблює увагу науковців та дослідників-аматорів особливостями традиційно-побутової матеріальної і духовної культури, мови його населення. Полісся відомо своєю давньою іконописною традицією (тло темно-синього або темно-зеленого кольору, нерідко у вигляді пейзажів або лісу; зображення святих статичні, з глибокими очима.). Зібрання поліських ікон є частиною експозиції Музею української домашньої ікони в історико-культурному комплексі «Замок Радомисль». Виразно специфічними є і сучасні етнокультурні процеси цієї території.
1.1. Загальна характеристика
Українське Полісся поділяється на Правобережне та Лівобережне — залежно від розташування на берегах Дніпра. Відповідно до цього уживаємо також назви Східне й Західне Полісся. Західне Полісся називають також Прип'ятським, східне — Наддеснянським або Чернігівським, розмежовуючи такі номінації тоді, коли йдеться про Поліссяпо обох берегах Дніпра.
В етнографічній літературі дуже часто під Східним Поліссям мають на увазі східну частину правобережного Полісся, приблизно на схід від р. Ясельда, далі — р. Прип'яті, до впадання у неї р. Горині і вниз по цій річці. Землі, що лежать на захід від вказаного кордону аж до р. Західний Буг, складають Західне Полісся. До 20-их рр. XX ст. Полісся ділили за належністю земель до тієї чи іншої губернії й повіту: Волинська, Київська, Чернігівська, Мінська, Могилівська, Гродненська, Брянсько-Жиздринський.
За сучасним адміністративним поділом вирізняємо Полісся українське, білоруське та брянсько-жиздринське (російське). Українське Полісся має регіони за назвами областей: Волинське, Рівненське, Житомирське, Київське, Чернігівське, Сумське. Сучасна українська фізична карта районує українську частину Полісся на такі зони: Волинська, Мала, Житомирська, Київська, Чернігівська, Новгород-Сіверська.
За чинним адміністративно-територіальним поділом Полісся охоплює Північну Київщину, Чернігівщину, Житомирщину (окрім південних районів), північні райони Сумської області, Рівненщину та Волинську область (окрім крайнього півдня останніх двох областей). Південну межу Полісся за діалектними ознаками мовознавці визначають умовною лінією Володимир-Волинський — на південь від Луцька — Здолбунів — Житомир — Фастів-Васильків — Переяслав-Хмельницький — Прилуки — по річці Сейм.