Тема. Демографічні зміни. Повсякденне життя повоєнних років. Доля жінки.
Мета. Повідомити учням нові знання; формувати (розвивати) уміння і навички, формувати (виховувати) ціннісні орієнтації, зокрема:
називати події за датами та дати подій, що відбулися на території УРСР в повоєнні роки; встановлювати їх взаємовідношення та віддалення від сьогодення;
називати, пояснювати та застосовувати у мовленні поняття: «репатріанти», «спецпоселення», «національна свідомість»;
називати, упізнавати та показувати на карті історично-географічні об’єкти: адміністративно-територіальні зміни в УРСР після Другої світової війни;
називати, упізнавати історичні джерела; використовувати їх для характеризування демографічних змін та повсякденного життя, долі жінки в УРСР у період повоєння;
зіставляти і порівнювати динаміку демографічних змін в УРСР у роки міжвоєння та повоєння, особливості повсякденного життя українців, долі жінок у вказані періоди;
висловлювати особисті ставлення щодо особливостей тоталітарного радянського режиму в повоєнній УРСР.
Тип уроку. Повідомлення нових знань, формування (розвиток) умінь і навичок.
Вид уроку. Практичне заняття.
Навчально-методичне забезпечення. 1. Кульчицький С. В. Історія України : підруч. для 11 кл. загальноосвіт. навч. закл. : рівень стандарту, академ. рівень / С. В. Кульчицький, Ю. Г. Лебедєва. – К. : Генеза, 2011. – 302 с. : іл.
Пометун О. І. Історія України : підруч. для 11 кл. загальноосвіт. навч. закл. : (рівень стандарту, акад. рівень) / О. І. Пометун, Н. М. Гупан. – К. : Освіта, 2011. – 336 с. : іл.
Струкевич О. К. Історія України : підруч. для 11 кл. загальноосвіт. навч. закл. (рівень стандарту, акад. рівень) / О. К. Струкевич, І. М. Романюк, С. І. Дровозюк. – К. : Грамота, 2011. – 319 с. : іл.
Турченко Ф. Г. Історія України. 11 клас : підруч. для загальноосвіт. навч. закл. : профіл. рівень / Ф. Г. Турченко. – К. : Генеза, 2011. – 400 с. : іл.
Власов В. С. Збірник завдань для державної підсумкової атестації з історії України. 11 клас / В. С. Власов, С. В. Кульчицький. – К. : Центр навчально-методичної літератури, 2014. – 128 с. : іл.
Довідник з історії України (А–Я) : посібн. для серед. загальноосв. навч. закл. / за заг. ред. І. Підкови, Р. Шуста. – 2-ге вид., доопр. і доповн. – К. : Генеза, 2001. – 1136 с.
Історія України : хрестоматія : навч. посіб. / упоряд. : В. І. Гусєв, Ю. О. Калінцев, Г. І. Сургай. – К. : Вища шк., 2005. – 415 с.
Дидактичний та роздавальний матеріал, писемне та наочне приладдя.
Матеріали до заняття
І. Розвиток умінь і навичок орієнтування в історичному просторі та часі.
Джерело 1.
Пометун О. І. Історія України : підруч. для 11 кл. загальноосвіт. навч. закл. : (рівень стандарту, акад. рівень) / О. І. Пометун, Н. М. Гупан. – К. : Освіта, 2011. – С. 330.
Розгляньте карту. Використовуючи умовні позначки, опишіть процес формування сучасної території України після Другої світової війни.
Запишіть у хронологічній послідовності події формування сучасної території України впродовж 1945–1954 рр. Визначте їх взаєморозташування та віддалення від сьогодення.
Які адміністративно-територіальні зміни відбулися в УРСР упродовж першого десятиліття після вигнання німецьких загарбників?
Уважно розгляньте карту. Закрийте її аркушем. Запишіть у зошит назви країн (за годинниковою стрілкою, починаючи з Росії), що після Другої світової війни стали сусідами УРСР. Відкрийте аркуш. Перевірте результат записаного.
Назвіть документи, ухвалені за наслідками Другої світової війни, що гарантують непорушність кордонів України. Обговоріть це питання в контексті сучасної агресії Росії проти України.
ІІ. Розвиток умінь і навичок орієнтування в історичному просторі, використання понять у мовленні, опрацювання історичних джерел, зіставлення і порівняння, виявлення ціннісних орієнтацій.
Джерело 1.
* * *
Демографічна криза, яка особливо далася взнаки після здобуття Україною незалежності, є закономірним наслідком розвитку негативних тенденцій, що проявились у радянському минулому. Це стосується і постійного скорочення рівня народжуваності й тривалості життя, і зростання смертності, яке поєднувалося з посиленням процесу «старіння нації».
Якщо до початку комуністичних соціально-економічних експериментів Україна вирізнялася найбільшими в Європі темпами зростання населення, що забезпечувалося високим рівнем народжуваності, то друга чверть ХХ століття кардинально змінила демографічні тренди. Форсована індустріалізація, яка вимагала максимальної експлуатації робочої сили, а відтак мінімізації витрат на її відтворення, в Україні була поєднана із цілеспрямованим ударом по генофонду села під час Голодомору 1932–1933 років, що унеможливив його повноцінну компенсаторну роль у демографічному балансі. Усе це доповнилося одними з найбільших у Європі втратами під час Другої світової війни. Відтак було спотворено не лише статево-віковий склад, а й мотивацію населення. Звільнене від «другої кріпаччини», якою з часів насильницької колективізації початку 1930-х років була заборона залишати села без згоди місцевої влади, українське селянство масово утікало до промислових центрів, де не мало жодних умов для створення сім’ї, що й казати про підтримання високого рівня народжуваності.
Режим доступу: http://tyzhden.ua/Society/39402
* * *
Масштаби депортацій були вражаючими. Зокрема, у 1939–1941 роках із Західної України на Схід, переважно до ГУЛАГу, було депортовано понад 550 тис. осіб. У повоєнний період основний контингент депортованих із Західної України складали учасники національно-визвольної боротьби та прості селяни – «куркулі». Ліквідація власних господарств, колективізація зумовили депортацію селян у віддалені регіони СРСР – Сибір, Крайню Північ, Казахстан. Перша хвиля депортацій припала на жовтень 1947 р., а друга – на кінець 1948 р., що було пов’язано з переходом до суцільної колективізації. Ще більшої масштабності набрала ця акція у 1949 р. у зв’язку з проведенням спеціальної операції з масової депортації «куркулів». 18 серпня 1950 р. Рада міністрів УРСР та ЦК КП(б)У ухвалили виселити 1,2 тис. господарств Чернівецької та Закарпатської областей за межі Української РСР із конфіскацією належного їм майна.
Впродовж 1950–1952 рр. із західноукраїнських земель було виселено понад 91 тис. хутірських господарств, з яких 21,6 тис. відправлено у південні райони республіки, а частину депортовано до Сибіру.
Міграційні процеси посилились після 4 липня 1952 р., коли з’явилася чергова постанова ЦК КП(б)У і Ради міністрів УРСР «Про виселення господарств з хуторів у західних, Ізмаїльській, Чернівецькій і Закарпатській областях УРСР», якою місцеві органи влади зобов’язувалися до 1 жовтня 1952 р. зліквідувати ще 51,4 тис. дворів. Загалом же впродовж 1944–1952 років із Західної України за межі республіки було вислано без права повернення понад 203 тис. осіб.
На рубежі 1940–1950-х років українці становили п’яту частину в’язнів ГУЛАГу. У таборах їх налічувалося 362,6 тис., в колоніях – майже 143,6 тис. осіб. Серед спецпоселенців своєю чисельністю вони поступалися лише чеченцям, а серед засланих і висланих – тільки росіянам…
…Протягом 1939–1941 років було депортовано близько 90 тис. поляків. Після Другої світової війни внаслідок обміну населенням між СРСР і Польщею в Україну з Польщі прибуло близько 482 тис. українців, а до Польщі було переселено 790 тис. поляків.
У травні-червні 1944 р. була здійснена депортація кримських татар. За офіційними даними з Криму було вивезено переважно в Узбекистан 183,2 тис. осіб кримськотатарської національності, за татарськими джерелами – 238,5 тис., з яких за перших півтора року померло близько 110 тис. осіб. Тоді ж, разом із кримськими татарами з півострова були депортовані вірмени, болгари, 14,7 тис. греків…
…У повоєнні роки в Україну прибували працівники, робітники, спеціалісти, партійні функціонери з інших республік СРСР для допомоги у відбудові народного господарства і, зокрема, «радянізації» західних областей України. Вже до середини 1946 р. їх прибуло 86 тис. осіб. На початку1950-х років майже всі керівні посади в партійних і радянських органах західних областей України були зайняті працівниками, відрядженими із східних областей УРСР, а також з інших республік Радянського Союзу. Так, у 1953 р. з 742 секретарів обкомів, міськкомів і райкомів партії лише 62 особи були з місцевого населення. Серед 599 працівників апарату обкомів партії з місцевих було 22 особи, серед 2776 працівників апарату міськкомів і райкомів партії лише 285 осіб представляли місцеве населення. У Львові з 1718 професорів та викладачів дванадцяти вищих навчальних закладів до числа місцевої інтелігенції належало всього 320 осіб. У складі керівників цих навчальних закладів не було жодного місцевого працівника. В числі 25 заступників директорів лише один, а серед 42 деканів вищих навчальних закладів лише два, були західними українцями.
Найбільш прискореними темпами (щорічно в середньому на 20 тис.) зростала у західноукраїнському регіоні кількість власне росіян. Якщо до війни їх там практично не було, то у 1959 р. їхня чисельність становила 330 тис. осіб або 5 % населення. При цьому більшість росіян влаштовувалась на постійне місце проживання в містах. Одночасно значна частина молодих спеціалістів з місцевого населення, яка закінчувала українські навчальні заклади, направлялась на роботу за межі Української РСР.
У 1951 р. населення УРСР становило 37,2 млн. осіб, що на 4,1 млн. менше, ніж у довоєнному 1940 р. Це було наслідком війни, штучного голоду 1946–1947 р., репресій і депортацій, наслідком демографічних змін, що відбулися у 1940-х роках.
Соціальні трансформації в Україні: пізній сталінізм і хрущовська доба: колективна монографія / відп. ред. В. М. Даниленко; ред.-упоряд. Н. О. Лаас. – Київ : Інститут історії України НАН України, 2015. – С. 77–78, 80–81.