2.Функції фінансів

Розподільча функція полягає у розподілі фінансових ресурсів між регіонами, галузями, різними напрямами видатків підприємств та організацій. За допомогою цієї функції здійснюється розподіл валового внутрішнього продукту, національного доходу, грошової виручки підприємств та організацій.

Регулююча функція переважно реалізується тоді, коли потрібно внести відповідні зміни до розподілу грошових ресурсів. Іноді вона набуває характеру коригування розподілу доходів.

Наприклад, надання додаткових коштів регіонам для ліквідації наслідків стихійних лих, подолання диспропорційності в розвитку економіки, ліквідація відставання окремих галузей, реалізація пріоритетних напрямів економічного розвитку.

В інших випадках регулювання здійснюється для забезпечення стабілізації економіки, усунення кризових явищ. У ролі фінансових регуляторів виступають: індексація доходів населення, переоцінка основних фондів внаслідок їх морального зношення, фінансовий захист підприємств від конкуренції.

Контролююча функція полягає в тому, що за допомогою фінансів можна перевірити стан розвитку народного господарства, ефективність діяльності підприємств, використання грошових ресурсів. Виконання цієї функції дає можливість здійснювати господарську діяльність згідно з вимогами чинного законодавства.

Стимулююча функція реалізується через використання податкових пільг, зниження податкових ставок, звільнення від податків, обмеження податкової бази. Об'єктом податкових пільг є інвестиції для розвитку спеціальних економічних зон, деякі пріоритетні галузі виробництва, засоби підвищення конкурентоспроможності робочої сили. Фінансові стимули використовуються також для зміцнення договірної дисципліни (штрафи, санкції) та для стимулювання господарської ініціативи регіональної та місцевої влади

3. Поняття та особливості фінансової діяльністі держави

Об'єктивна необхідність фінансів (існування товарно-грошових відносин, розподіл сукупного суспільного продукту, контроль за господарською діяльністю) робить абсолютно необхідною діяльність з їх управління.

Реалізуючи на практиці розподільчу і контрольну функції, які сприяють ефективному розподілу національного доходу та здійсненню обліку й контролю за збереженням і правильним використанням національного багатства, держава організовує та проводить роботу в трьох загальних напрямах: утворення, розподіл і використання централізованих та децентралізованих фондів коштів. Така діяльність держави і її органів називається фінансовою діяльністю.

Таким чином, фінансова діяльність держави є діяльністю щодо формування, розподілу і використання централізованих і децентралізованих грошових фондів з метою забезпечення здійснення функцій держави, завдань соціально-економічного характеру, управління, обороноздатності, діяльності державних органів.

Зміст фінансової діяльності складає зрештою прояв усіх функцій держави, оскільки реалізація будь-якої державної функції вимагає адекватного фінансового забезпечення. Залежно від змісту і характеру функцій фінансова діяльність здійснюється:

а) як реалізація державної влади;

б) як виконавчо-розпорядча діяльність, що реалізовує державне управління.

Фінансова діяльність виконується на підставі єдиних принципів державного управління:

- обліку і контролю;

- планування;

- участі населення в управлінні;

- законності і фінансової дисципліни;

- безперервності;

- економічної доцільності;

- розподілу компетенції органів управління і контролю та ін.

Фінансова діяльність, виступаючи необхідною складовою частиною механізму соціального управління, забезпечує напрям фінансових ресурсів у відповідні галузі економіки, управління, соціальну сферу. При цьому фінансову діяльність характеризують певні особливості:

1) на відміну від однорідних сфер державної діяльності вона має міжгалузевий, загальний характер, оскільки забезпечення фінансовими ресурсами направлено на всі галузі і сфери державного управління, область контролю;

2) фінансова діяльність реалізується як державними органами, так і органами місцевого самоврядування (в деяких випадках вона реалізується через спільну діяльність цих органів);

3) фінансова діяльність поєднує і безпосереднє управління з використанням імперативних методів (відносно державних підприємств та ін.), і непряме, рекомендаційне управління (відносно грошових ресурсів недержавних юридичних осіб, фізичних осіб);

4) фінансова діяльність здійснюється через діяльність як представницьких, так і виконавчих органів влади.

Об'єктом фінансової діяльності є відносини, що регулюють рух державних грошових фондів на всіх стадіях їх обороту (формування, розподілу, використання). У вузькому розумінні слова йдеться про рух грошей, які утворюють державні фонди. Суб'єктний склад відносин, регулюючих фінансову діяльність, досить традиційний і визначений (держава, територіальні громади, юридичні і фізичні особи).

Правові основи фінансової діяльності знайшли своє закріплення у фінансовому законодавстві. На відміну від виконавчої діяльності органів держави, що проявляється в правовій формі актів управління, її правовими формами є як закон, так і акт управління. Найважливішим і значущим актом, що визначає основи фінансової діяльності, є Конституція України, яка у ст. 67, пп. 4 і 14 ст. 85, ст. 92, ст. 95-100, п 28 ст. 105, пп. 3-6 ст . 116, п. 4 ст. 138, ст. 142 закріпила форми, методи і принципи здійснення фінансової діяльності, права та обов'язки органів державної влади й управління, а також органів місцевого самоврядування в цій сфері.

Конституційні основи фінансової діяльності деталізуються й знаходять свій розвиток у різних за своєю силою і юридичною природою актах законодавства.

У правовому відношенні чітко розмежовується фінансова діяльність, виконувана безпосередньо державою і через органи господарського управління підприємств, установ та організацій. В першому випадку держава у сфері загальнодержавних фінансів в особі уповноважених фінансових і кредитних органів саме формує, розподіляє і використовує кошти, здійснює фінансування виробничої і невиробничої сфер.

У другому випадку держава наділяє відповідними повноваженнями за утворення грошових фондів і їх використання державні підприємства, об'єднання, міністерства та відомства. Саме вони фінансують галузі народного господарства і тісно зв'язані через бюджетні та податкові механізми з централізованим.