Аншлюс Австрії, його наслідки та позиція великих держав.

У лютому Гітлер викликав у Берлін австрійського канцлера К.Шушніга, поводився з ним брутально, вима­гав свободи діяльності нацистів і призначення міністром внутрішніх справ Австрії нацистського лідера А. Зайсс-Інкварта. Шушніг прийняв ультиматум, але ще зробив спробу навіть провести у своїй країні 13 березня 1938 р. плебісцит з питання незалежності. Проте за вимогою Берліна Шушніг мусив піти у відставку, замість нього 11 березня канцлером був призначений гітлерівський ставле­ник Зайсс-Інкварт. А наступного дня — 12 березня 1938 р. — опівдні за проханням нового канцлера Німеччина без жодного пострілу ввела свої війська в Австрію. Було здійснено приєднання (аншлюс) Австрії до Німеччини.

Великі західні держави майже не відреагували на цю подію. Ще напередодні (11 березня) Галіфакс запевняв у Лондоні Ріббентропа, що Англія не втручатиметься в авст­рійське питання. Міністр фінансів Саймон пізніше за­явив, що, мовляв, Англія взагалі ніколи не давала гарантій Австрії. Державний секретар США К. Хелл повідомив, що це питання «не торкається Сполучених Штатів».

Посли Англії та Франції в Берліні намагалися було «протестувати» проти насильницьких дій Німеччини, але їх навіть не прийняли. 2 квітня 1938 р. західні країни ви­знали анексію Австрії й перетворили свої посольства у Відні в консульства. Між іншим, у Мадриді через рік во­ни повелися протилежним чином, визнавши фашист­ський уряд Франко.

Радянський Союз зайняв принципову позицію й за­явив рішучий протест проти загарбання Австрії Німеччи­ною, визначивши дії останньої як агресію й загрозу без­пеці не тільки 11 сусіднім із Німеччиною країнам, а й усьому світові. Проте Англія та Франція відхилили радян­ську пропозицію організувати колективний захист неза­лежних країн.

Аншлюс Австрії дуже загострив політичне становище в Європі. Німеччина значно збільшила свій військово-промисловий потенціал і почала готуватися до нових аг­ресивних дій. У Римі 16 квітня 1938 р. була підписана англо-італійська угода (так звана «джентльменська»), за якою Лондон визнав загарбання Італією Ефіопії, фактич­но підтримав італо-німецьку інтервенцію в Іспанії й по­годився на надання Італії англійських позик.

Мюнхенська угода

  Зустріч в Мюнхені відбулася 29-30 вересня. Гітлер зустрів Муссоліні на кордоні і по дорозі в Мюнхен заявив йому, що рано чи пізно Німеччині і Італії доведеться битися пліч-о-пліч проти Великобританії і Франції. Муссоліні не заперечував. Проте його турбувала квапливість фюрера.

      У основу дискусії лягли пропозиції Італії, які насправді були складені в Берліні і спішно передані по телефону в Рим. Вони відповідали тому, що Гітлер вже зажадав від Чемберлена в Годесберге. Проте представлені третьою стороною на конференції, метою якої було запобігти війні, вони сприймалися інакше. Єдина поступка Гітлера полягала в тому, що чехословацькі представники могли бути присутніми в сусідній кімнаті. Під час ночі 30 вересня 1938 р. Гітлер, Чемберлен, Муссоліні і Даладье підписали Мюнхенську угоду. Німецька армія отримувала право вступити в Судеты 1 жовтня з тим, щоб завершити окупацію до 10. Незабаром після цього чехословацькі представники були допущені в зал, де залишалися тільки англійська і французька делегації. Вони вже були інформовані про те, що якщо Мюнхенська угода буде знехтувана, Чехословаччині доведеться залишитися наодинці з Німеччиною.

      На інший день Чемберлен попросив Гітлера підписати британсько-німецьку декларацію, в якої сторони заявляли про намір ніколи не воювати один з одним і вирішувати усі проблеми методом консультацій. Гітлер підписав заяву без коливань. Він вже дійшов висновку, що війна була неминуча: мирне рішення чехословацької проблеми далося йому насилу, і було ясно, що це остання поступка Заходу.

      Чемберлен же був в захопленні; перебуваючи в упевненості, що підписаний Гітлером документ має якесь значення, він вмить розрекламував його в Лондоні, і на хвилі ейфорії заявив, що другий раз після 1878 року (Берлінський конгрес) з Німеччини на Даунинг-стрит прибув почесний світ. "Я думаю, - вигукнув Чемберлен, - що це світ для цілого покоління".

      Чехословаччини не залишалося нічого іншого, як здатися. 5 жовтня президент Бенеш пішов у відставку і незабаром відправився у вигнання в Лондон. Національні збори обрали президентом Еміля Гаха.