Амстердамський договір

Маастрихтський договір обумовлював, що після створення ЄС повинна бути скликана міжурядова конференція, яка повинна критично розглянути, наскільки Маастрихтська угода втілюється у життя і наскільки вона відповідає реальності. Тому на початку 1996 року була скликана Міжурядова конференція ЄС (МК ЄС), яка розпочала роботу 29 березня 1996 року. МК ЄС завершилася 17 червня 1997 року, але остаточний договір, який став результатом її роботу було підписано 2 жовтня 1997 року в Амстердамі. Основними принципами цього договору були:

розширення діяльності ЄС у боротьбі з дискримінацією;

посилення співробітництва між митницями, судовою владою та поліцією країн членів у боротьбі зі злочинністю та наркотиками;

визначення боротьби з наркотиками особливою метою ЄС;

поміщення боротьби з безробіттям в центр політики ЄС;

укріплення положень системи європейських договорів щодо усунення нерівності (особливо стосовно жінок, інвалідів та меншин);

визначення захисту навколишнього середовища важливим аспектом діяльності ЄС;

висунення захисту справ споживачів у ранг пріоритетів ЄС;

укріплення прав робітників шляхом визнання Хартії основних прав робітників;

надання ЄС нових механізмів у боротьбі з бідністю;

посилення ролі ЄС на світовій арені.

Амстердамський договір мав вступити в силу 1 січня 1999 р., якщо всі країни-члени його ратифікують. У трьох країнах-членах (Ірландія, Португалія та Данія) ратифікація договору здійснювалась через референдум.

Підписання Маастрихтського договору. Утворення ес

У 1986 році в еволюції ЄЕС відбувається дуже важлива подія, яка заклала підвалини того, що на сьогодні називається Європейським Союзом: 17 лютого 1986 року підписується Єдиний європейський акт. На середину 80-х років країни-члени ЄЕС прийшли до висновку, що ЄЕС як суто економічна структура вже себе вичерпала і готова поширити свою сферу впливу на всі сфери буття людини (окрім військової). Першим кроком мала стати уніфікація законодавства західноєвропейських країн (що і було зроблено підписанням Єдиного європейського акту). В ньому мова йшла про уніфікацію більш ніж 300 норм внутрішнього законодавства. Було також встановлено термін до 1 січня 1993 року для створення “єдиної Європи”. У 1986 році також починаються переговори про підписання нового документу, який би інституціоналізував повне об’єднання Європи. 7 лютого 1992 року було підписано Договір про Європейсткий Союз у м. Маастрихт (Голландія). В ньому було закладено концепцію трьох опор ЄС: 

інституціональна: 4 наднаціональних органи управління єдиної Європи: Європейська комісія, Європейська Рада, Європарламент та Європейський суд;

єдина зовнішня політика та політика безпеки;

єдина політика в галузі внутрішніх справ.

З 1 листопада 1993 року Маастрихтський договір набув чинності і замість ЄЕС було утворено Європейський союз.  Через два роки після цієї події (1 січня 1995 року), до ЄС приєднуються 3 країни: Австрія, Фінляндія та Швеція. Велися переговори про вступ до ЄС з Норвегією, однак на референдумі більшість населення Норвегії проголосувала проти. Називають 2 причини цього: 

традиційно у скандинавських каїнах соціальні стандарти знаходяться на значно вищому рівні, і вступивши до ЄС країна мала б знизити свій рівень;

Норвегія – єдина країна з 4-х, яким пропонувався вступ, має достатньо ресурсів для власного існування.