Види форм територіального устрою

Унітарна (проста) - єдина держава, частини якої мають ознаки державності.

Конфедерація - добровільне об'єднання самостійних держав, створене для певних цілей, переважно - зовнішньополітичних і воєнних за умови збереження своєї незалежності та роздільного існування.

Федерація - це складна форма територіального устрою, якій притаманні як загальнофедеративні, так і властиві кожному суб'єкту федерації: система законодавства, механізм держави, бюджет, громадянство, кордони.

Імперія - складна держава, яка включає головну державу (метрополію) і її колонії.

Державно - правовий режим - сукупність засобів, прийомів реалізації державної влади, що відображає її характер і зміст з точки зору співвідношення демократичних і авторитарних засад.

Види державно-правового режиму:

Демократичний - державна влада здійснюється в інтересах більшості населення методами, що забезпечують дотримання громадянських і політичних прав людини.

Недемократичний (авторитарний, тоталітарний та інші) - державна влада здійснюється жорстокими методами мають місце порушення прав людини та усунення можливостей для вільного виявлення інтересів груп населення.

Механізм держави - це система державних організацій (органів, установ, підприємств), які створюються для організації і безпосереднього здійснення функцій держави.

Види державних організацій:

1. органи держави;

2. державні установи;

3. державні підприємства.

Орган держави - це структурно-організований колектив державних службовців (або один службовець), які наділені владними повноваженнями та необхідними засобами для виконання певних завдань і функцій держави.

Державні установи - вид державних організацій, на які покладено завдання по реалізації функцій держави в духовній сфері (сфера нематеріального виробництва).

Державні підприємства - вид державних організацій, які безпосередньо реалізують функції та завдання держави в сфері матеріального виробництва.

Апарат держави - це система всіх державних органів, які здійснюють завдання і виконують певні функції держави.

Державний службовець - особа, яка займає посаду в державному апараті, має відповідні службові повноваження щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержує заробітну плату за рахунок державних коштів.

Люстрація - обмеження для державних службовців обіймати окремі посади упродовж певного часу.

Тема 6. Поняття, походження та сутність права

Під час вивчення цієї теми слід звернути увагу на розуміння самого терміну "право", який є базовим у формуванні всієї системи юридичних термінів. У сучасній навчальній літературі пропонується два аспекти розуміння права, в яких воно подається як система загальнообов'язкових формально-визначених правил поведінки або як міра добра та соціальної справедливості. Тобто слід відрізняти суто нормативний підхід та соціологічний підхід, який останнім часом набуває все більшої актуальності. Саме завдяки властивості права поєднуватися з соціальною справедливістю пояснюється і соціальна цінність права.

Окремим питанням у темі розглядається походження права. Слід підкреслити, що на цю проблему існують також різні погляди, але для більш глибокого розуміння цього історичного процесу, виявлення загальних та специфічних закономірностей походження та розвитку права необхідно ознайомитись з існуючими теоріями виникнення права, запам'ятати головне, а потім звернути увагу на велику кількість обставин, чинників (економічного, інтелектуального, організаційного характеру), які, кожний по-своєму, могли впливати на виникнення права. Після цього можна приступити до вивчення етапів процесу формування права: 1) етап "кулачного" права, де індивід сам визначав вид та міру своєї поведінки в суспільстві; 2) етап формування правових звичаїв та прецедентів у юридичній практиці; 3) етап формування юридичного (писаного) права, тобто створення нормативно-правових актів.

Зазначимо, що в додержавний період у первісному суспільстві також існувала система норм, яких дотримувалися індивіди та їхні групи, але на останньому етапі відбувається формування нової системи регулювання, яка вже мала значно ширші можливості.

Класифікація типів права як системи норм проводиться за критерієм історичних типів суспільно-економічних формацій, тобто формаційний підхід, що дозволяє розглянути деякі правові явища в конкретно-історичному аспекті, тобто в зв'язку з відповідними політико-економічними умовами життя.

В рамках цивілізаційного підходу виділяють наступні види права: право древніх держав; право середньовікових держав; право сучасних держав.

В залежності від конкретно-географічних, національно-історичних, релігійних і інших ознак виділяють наступні типи права: національно-правова система (тобто тип окремої держави); правова сім'я (континентальне право, загальне право, мусульманське та ін.).

Розкриваючи питання про функції права, слід звернути увагу на те, що функції - це основні напрямки впливу права на суспільні відносини, в яких відображується його соціальна цінність та призначення в суспільстві, а також способи організації суспільних відносин. Розрізняють загальносоціальні та спеціальноюридичні функції права, але під час відповіді цього недостатньо. Треба назвати конкретні напрямки впливу та розкрити їхню сутність. Наприклад, ідеологічна функція означає, що право у своїх приписах закріплює певні ідеї даного суспільства (ідеї правової державності, демократизму) та завдяки своїм можливостям забезпечує їх втілення у дійсність суспільного життя. Таким чином, формується відповідна ідеологія суспільства, яка може набути економічного, політичного, правового, етичного характеру.

Серед спеціальноюридичних функцій виділяємо регулятивну, що може бути динамічною або статичною, та охоронну функцію. Особливу складність викликає пояснення саме цих функцій. Але виходити треба з того, що регуляція відбувається як способом закріплення суспільних відносин, які склалися (статика), так і способом створення умов для їх подальшого розвитку (динаміка). Саме другий спосіб регуляції характерний для такого режиму, де суб'єкту дозволено все, що прямо не заборонено. Охоронна функція означає, що право підтримує у стані недоторканості та непорушності ті відносини, які стали предметом його регулювання. З цією метою створюється ціла система допоміжних забезпечуючих нормативів, які вказують, кому, як та за допомогою яких засобів здійснювати охорону. Такі норми називаються охоронними та містять в собі санкції.

Для більш глибокого пізнання такого феномену, як право, необхідно ознайомитись і з його принципами - головними ідеями, які пронизують все право та на яких воно будується (принципи демократизму, гуманізму, рівності всіх перед законом, взаємної відповідальності держави та особи). Кожний принцип вимагає з'ясування його змісту, наведення прикладів з реального життя .

Особливої уваги заслуговує питання про співвідношення права і закону. Даючи визначення права як формальної рівність; право - це загальна і необхідна форма свободи у суспільних відносинах людей; право - це загальна справедливість і т. п. Ці визначення права в цілому виражають природу, зміст і специфіку права. Такі об'єктивні, суттєві якості права дають змогу відрізняти його від закону, тобто, котрі не залежать від волі законодавця, логічно передують закону як правовому явищу і представляють собою вихідний суттєвий компонент правового закону (тобто позитивного права, котре відповідає правовому принципу формальної рівності).

Підкреслюючи сутність права крізь призму вияву у вигляді закону добавляється нове визначення - владна загальнообов'язковість того, що офіційно визнається і встановлюється як закон (позитивне право) у визначений час, в певному соціальному просторі.

Але закон (те, що встановлюється як позитивне право) може як відповідати, так і суперечити праву. Тільки як форма вираження права закон (позитивне право) являє собою правове явище. Лише будучи формою вираження об'єктивно обумовлених властивостей права закон стає правовим законом. Правовий закон - це і є право, отримане офіційну форму визнання, конкретизації і захисту - словом, законну силу, тобто позитивне право, яке володіє об’єктивними властивостями права.

Правовий закон - це адекватне вираження права в його офіційному визнанні, загальнообов'язковості, визначеності і конкретності, необхідних для діючого позитивного права.

І як висновок до теми розглядається питання про соціальну цінність права, де необхідно висвітлити, яку користь воно приносить суспільству в цілому та окремо взятому індивіду завдяки своїм можливостям універсального регулювання.

Право являється соціальною цінністю, під якою розуміється його спроможність служити метою і засобом задоволення науково обґрунтованих, соціально-справедливих загальнолюдських потреб та інтересів громадян та їх об'єднань, розвиваючи і захищаючи ті відносини, у яких зацікавлені окремі індивіди, держава і суспільство в цілому.

Інструментальна цінність права проявляється в якості суттєвого суспільного блага, котре відповідає корінним потребам цивілізації, культури і моралі.

Власна цінність права полягає в тому, що право забезпечує упорядковану свободу і справедливість, виступаючи силою, яка здібна протистояти свавіллю.