Основні терміни та визначення

Суспільство - це соціальний організм, частина природи, що включає в себе людей, які постійно працюють над удосконалення знарядь і способів виробництва. Складається із діяльності людей, суспільних відносин і соціальних суб'єктів.

Діяльність людей - це умова існування суспільства, яка є специфічною людською формою ставлення до навколишнього світу, зміст якої є його доцільна зміна і перетворення в інтересах людей.

Суспільні відносини - це такі відносини, які виникають між соціальними суб'єктами в усіх сферах суспільного життя (економічній, політичній, соціальній, духовній).

Соціальний суб'єкт - це істота, здатна до пізнання навколишнього світу, об'єктивної дійсності й до цілеспрямованої діяльності. Це особа, людина, громадянин, організації тощо, яким належить активна роль у певному процесі.

Соціальне регулювання - цілеспрямовані заходи інститутів суспільства, спрямовані на збереження стабільності, відносної постійності, упорядкованості суспільства шляхом соціальної регуляції, призначеним якої є підтримка суспільної дисципліни, організованості суспільства.

Нормативне регулювання - це діяльність компетентних органів держави (і уповноважених на те суспільних організацій) по розробці і втіленню загальних правил поведінки - правових норм.

Індивідуальне регулювання здійснюється шляхом винесення рішень, які приймають: а) для конкретного випадку суспільних відносин; б) для впливу на конкретне коло осіб чи окремого суб'єкта; в) коли виносять разове рішення.

Соціальна влада - це авторитетна влада, здатна підкоряти своїй волі підвладних.

Політична влада - вироблення і проведення в життя політичних програм усіма суб'єктами політики (формальними і неформальними).

Державна влада - різновид соціальної влади, яка полягає у здатності й можливості державних органів управляти (або впливати) політичними, економічними, правовими процесами та подіями, контролювати соціально небезпечні явища, що виникають у суспільстві, а також регулювати поведінку громадян.

Тема 3. Поняття, походження і сутність держави

Під час вивчення даної теми належить звернути увагу на те, що виникнення і розвиток держави є закономірним результатом соціального прогресу. Слід зорієнтуватися в різноманітних підходах до розгляду питань стосовно виникнення держави. Розвиток суспільства умовно поділяється на дві епохи: епоху докласового суспільства та епоху класового суспільства.

Держава з'являється там і тоді, де і коли виникає потреба в ній зо всіма її атрибутами. Належить виділити загальне, типове та особливе в походженні держави.

Торкаючись загальних закономірностей, треба зазначити, що-держава приходить на зміну родоплемінному ладу, коли первісна рівність та історично первинна суспільна форма власності вичерпують себе і суспільство розпадається. Прогресуючий суспільний розподіл праці змінює зміст і форми організації суспільного життя у сімейних і родових общинах - родоплемінна структура ускладнюється, поступово починає розвиватися розподіл соціальних функцій.

Накопичення багатств у вузькому привілейованому прошарку призводить до появи приватної власності і на її основі - до експлуатації людини людиною. Перехід від первіснообщинного ладу до державно-організованого суспільства супроводжується створенням територіальної общини, укріплених городищ.

У процесі тривалого переходу від родоплемінного самоврядування до державного управління поступово складалась політична організація суспільства, в якому зростали все більш гострі соціальні суперечності. Суспільна влада і система норм родоплемінного суспільства зазнали кризи і поступово руйнувались.

Розумінню процесу державотворення сприяє вивчення основних теорій виникнення держави - класової, теологічної, патріархальної, договірної, органічної, психологічної, насильницької та інших, кожна з яких зумовлена тією чи іншою об'єктивною причиною із зазначених вище.

Засвоєння даної теми передбачає чітке знання ознак, які відрізняють державу від первісного соціально однорідного суспільства. При цьому важливо сприймати навчальний матеріал не догматично, а творчо, з урахуванням всієї складності й неоднозначності соціальних процесів, специфіки державотворення у народів різних країн.

Доречно зазначити, що в становленні деяких держав виявляються нетипові риси, особливості, які пов'язані з географічними, кліматичними, етнічними, виробничими та іншими факторами. Зокрема, розрізняються східний та європейський шляхи виникнення держав.

Вивчаючи процес формування і сутності історичних типів держав, треба звернути увагу на розмаїтість типів держав, що зумовлює їх класифікацію за певними ознаками, рисами.

В основу такої класифікації звичайно прийнято брати поняття суспільно-економічної формації, оскільки виникнення конкретного історичного типу держави пов'язане з особливостями притаманного йому способу виробництва та характеру виробничих відносин, визначальним впливом даного економічного ладу на формування історичного типу суспільства; характерно також, що кожному історичному типу суспільства притаманний тільки свій тип державної організації.

Окрім того необхідно охарактеризувати державу, як правову форму влади. Це означає, що юридичне поняття держави, тлумачення її як об’єднання сили з правом або ж обмеження влади правовим законом, протиставлення держави і деспотії мають древню традицію – починаючи з древньогрецької політичної думки.

Повний список класиків юридичної теорії держави, перерахування її напрямків - зайняли б занадто багато місця. Досить сказати, що соціологічна і легистська концепції держави запанували в політичній думці лише в період панування в науці позитивізму, але в другій половині XX ст. юридичне розуміння держави відновлює інколи втрачені позиції в науці.

Зміст юридичного розуміння держави виражений у визначенні, запропонованому В. С. Нерсесянцем: держава — це правова форма (правовий тип) організації і функціонування публічної політичної влади. Термін "правова" природно припускає розрізнення права і закону. У протилежному випадку, при ототожненні права і закону, судження "держава - правова організація влади" буде містити елемент тавтології - і пояснення державної влади через поняття закону, тобто через те, що є результатом самої владної діяльності.

Це зовсім не означає, що державу не можна розглядати крізь призму правового законодавства, конституційовані державні інститути і відносини. Сучасна лібертарна теорія пояснює закони про державну владу як необхідну форму забезпечення свободи підвладних і оцінює закони в залежності від того, як вони погодяться з основним призначенням державної влади - забезпечувати свободу, безпеку і власність. Якщо закони про владу заперечують волю підвладних, то з юридичної точки зору такі закони відповідають не державі, а деспотії. Держава - це форма інституціонального буття і здійснення волі людей у їхньому соціальному житті.

Таким чином, поняття держави припускає організацію публічної політичної влади, але державою є лише організація публічної політичної влади правового типу. Це значить, що з одного боку, зовнішніми ознаками держави є підвладне населення, підвладна територія і суверенна влада, але з іншого боку, цим ознакам чи елементам держави дається юридичне трактування. Зокрема, державний суверенітет означає, що державна влада є верховною, але не всесильною. Державна влада — це така публічна політична влада, що введена в правові рамки, хоча б мінімально обмежена волею громадян (підданих), учасників державно-правового спілкування. Це такий "механізм" політичного панування (від примусу аж до організованого насильства), що так чи інакше опосередкований правом, діє не мимоволі, а в рамках повноважень. Застереження "хоча б мінімально"; "так чи інакше" викликані тим, що всяка держава зв'язана правом у міру його цивілізованості, розвиненості права і правової культури у відповідного народу і суспільства. Ця міра є різною для держави в архаїчному аграрному суспільстві і в сучасному індустріальному чи постіндустріальному суспільстві, для держави авторитарного і демократичного, для держави з віковими традиціями конституціоналізму і держави посттоталітарного і т.д. Далеко не всяка держава відповідає сьогоднішнім стандартам правової держави. Але всяка держава є державою остільки, оскільки влада в ній хоча б мінімально обмежена хоча б мінімальною свободою хоча б частини підвладних.

Лібертарне розуміння держави термінологічно неочевидно в українській мові, тому що термін "держава" етимологічно є родинним слову "суд" ("цар" — "суддя"). Але якщо вважати, що російський термін "держава" у сучасному розумінні означає по суті те ж, що і грецький поліс, політика, латинські сіvіtаs, reapublica і нарешті терміни, що виникли в романських і німецьких мовах на основі латинського status (status, stato, Staat, Etat etc), тоді варто вважати, що "держава" означає публічно-владний і публічно-правовий стан суспільства.

Термін "stato" стосовно організації публічної політичної влади запровадив у літературний обіг у XVI в. великий італійський політичний мислитель Ніколо Макіавеллі. До нього в політичній мові використовувалися терміни "республіка", "правління", "імперія", "князівство" і т.п., тобто європейські політичні мислителі не знали загальноприйнятого терміна "держава взагалі" і оперували назвами конкретних державних форм. В італійській мові "stato" (як і латинський термін "status") означає також стан, положення і т.д. Термін " stato", як і німецький "Staat" чи англійський "state", етимологічно не пов'язаний з такими поняттями, як "государ", "цар", "пан", "володар" і т.п. Ці терміни, похідні від "stato", виникли в європейській персоноцентриській цивілізації стосовно типу організації публічної політичної влади, що складалася тут у Новий час.

Розрізняючи за загальноприйнятою класифікацією історичні типи

держави (рабовласницький, феодальний, буржуазний, перехідний від одного буржуазного до соціально-демократичного, які послідовно змінюють один одного), належить знати, що відомі факти становлення певного типу держави з пропуском "чергового" типу держави. Наприклад, у східних слов'ян перехід від первіснообщинного ладу до феодального стався, минуючи рабовласницький тип держави.

Розглядаючи функції держави, необхідно чітко засвоїти, що функції держави - це основні напрямки її діяльності, в яких виявляються соціальна сутність і призначення забезпечити суспільні інтереси, їх характер залежить від типу держави, державно-політичного режиму.

Існують різні підходи до визначення функцій. Але найбільш поширені такі:

- за територіальною спрямованістю - внутрішні (економічна, правоохо­ронна, культурна, соціальна, екологічна); зовнішні (підтримання миру, миротворча, міжнародне співробітництво, захист держави від зовнішньої" небезпеки);

- за сферою суспільного життя - гуманітарні, політичні тощо;

- за часом виконання - постійні, тимчасові.

Треба мати на увазі, що в залежності від того чи іншого історичного етапу окремі функції держави видозмінюються, зникають (тимчасові), або з'являються нові (соціальна), або висуваються на перший план (захист держави від агресії). Деякі функції мають подвійне значення (екологічна, яку можна одночасно віднести і до внутрішніх, і до зовнішніх).

Слід відрізняти функції держави як основні напрямки її діяльності від окремих видів державної діяльності, які здійснюються або спеціально уповноваженими на те органами, або структурними підрозділами певних державних органів.