Основні терміни та визначення

Теорія держави та права - це система загальнотеоретичних знань про державно-правову дійсність, що відоб­ражається в свідомості людини і як юридична на­ука вивчає виникнення, розвиток, функціонування, призначення і сутність держави і права.

Предметом вивчення теорії держави та права є загальні та специфічні закономірності виникнення, розвитку та функціонування державно-правової надбудови суспільства.

Методологія теорії держави і права - це застосування обумовлена матеріалістичною діалектикою сукупність теоретичних принципів, логічних прийомів і спеціальних способів дослідження державно-правових явищ.

Методи теорії держави і права - це сукупність прийомів, спо­собів і операцій, практичного засвоєння дійсності, за допомогою яких здійснюється пізнання державно-правових явищ в процесі їх виникнення, розвитку і функціонування (загальний - метод філософської діалектики; спеціально-наукові - конкретно-соціологічний, статистичний формально-логічний, метод аналізу, історичний, системно-функціональний, кількісного і якісного аналізу, порівняльний, юридичний).

Функції теорії держави і права - це основні напрями науково-пізнавального і навчального призначення, що характеризують її сутність, зміст, соціальне призначення, завдання і мету в системі юридичних наук (політична, ідеологічна, методологічна, інтерпретаційна, евристична, прогностична, онтологічна, системоутворююча, практично-організаторська, інформаційна, комунікативна).

Тема 2. Взаємозв’язок і взаємодія суспільства, держави та права

Вивчення даної теми та її глибоке засвоєння є важливою передумовою оволодіння фундаментальними знаннями теорії держави і права в цілому. Формування громадянського суспільства, державотворення, становлення правової системи, їх взаємодії є не тільки юридичною, а й політичною, ідеологічною, філософською, соціальною проблемами.

Утворення держави органічно поєднано з життєдіяльністю суспільства. Тому особливого значення набуває розуміння поняття громадянського суспільства. Варто знати, що громадянське суспільство і держава історично тривалий час не розрізнялись в політико-правовій сфері, ототожнювались і нерідко розглядались як взаємозамінні терміни. Але згодом, починаючи з другої половини XYIII століття, визначаються як цілком самостійні, хоча і пов’язані між собою правові явища.

Треба враховувати, що, не дивлячись на різноманітні визначення громадянського суспільства, загальновизнаної його дефініції поки що не створено. В той же час ряд спільних рис, що містяться в них, дає підстави для деякого узагальнення аби характеризувати громадянське суспільство як спільність вільних, рівноправних людей, кожному з яких держава забезпечує юридичні можливості бути власником, а також брати активну участь у політичному житті.

Громадянське суспільство не є простою сукупністю індивідів. Це складний соціальний організм, продукт тривалої взаємодії людей, певна організація їх життя, пов’язана перш за все з виробництвом, обміном і споживанням життєвих благ. Суспільство – складна динамічна система зв’язку людей, об’єднаних груповими, становими, класовими відносинами.

Під час вивчення даної теми важливо засвоїти ознаки громадянського суспільства, якими є:

визнання людини, її інтересів, прав, свобод головними цінностями суспільства і реальне втілення в життя цього принципу;

економічна свобода громадян та їх об’єднань, плюралізм у виборі форм здійснення підприємницької діяльності;

рівноправність і рівний ступінь захищеності всіх форм власності;

вільний вибір форм і видів правомірної трудової діяльності, свобода і добровільність праці;

гарантованості надійного й ефективного соціального захисту людини;

ідеологічний, політичний плюралізм, утвердження і порядок демократичних інститутів.

В юридичній науці поки що не вироблено єдиного тлумачення структури громадянського суспільства, але сутність різних поглядів на цю проблему дозволяє визначити основне, що їх об’єднує, а саме: розгляд суспільства як сукупності різноманітних суспільних відносин. А відтак його компонентами слід вважати економічні, політичні, ідеологічні, культурні, правові та інші стосунки.

Доречно знати, що соціальні процеси виявляються в діяльності соціальних суб’єктів, якими прийнято вважати індивідів та їхні групи у вигляді стійких спільнот людей, об’єднаних загальними інтересами, світоглядом, єдиним розумінням моральних цінностей та норм поведінки.

Під час розгляду питання про поняття і види соціальних систем необхідно звернути увагу на сутність їх складових елементів, до яких належать певні соціальні об’єкти (сфера культури, соціального забезпечення, соціальних послуг тощо), соціальна діяльність, разом вони утворюють певну цілісність, єдність і одночасно мають своє характерне призначення. Водночас необхідно враховувати, що політична, економічна, правова та інші системи мають специфічні особливості, які відповідають їх призначенню.

Вивчаючи питання соціального регулювання, треба насамперед чітко уявити собі сутність регулювання як найважливішого елемента упорядкування поведінки соціальних суб’єктів шляхом надання їм прав, покладання обов’язків або застосування заборони.

В залежності від видів соціального регулювання слід розрізняти притаманні їм засоби: для саморегулювання – це упорядкування поведінки соціального суб’єкта самим суб’єктом; державного (правового) регулювання – здійснення державою та її органами за допомогою видання та застосування юридичних норм; громадського регулювання – здійснення недержавними суб’єктами на підставі звичаїв, моралі, корпоративних та інших норм; нормативного регулювання – із застосуванням правових, моральних, релігійних та інших норм; індивідуального регулювання – шляхом прийняття індивідуальних рішень на підставі соціальних норм.

Сутність суспільства, а також сутність держави і права об’єктивно можуть бути зрозумілі й осмислені, якщо розглядати їх в органічному взаємозв’язку, оскільки їх виникнення, становлення і розвиток - взаємопов’язані процеси. Адже держава є закономірним результатом розвитку цивілізації і своєрідною реакцією на розвиток суспільства.

Характеризуючи феномен держави, слід пам’ятати, що певний час у вітчизняній філософській, історичній, юридичній літературі сутність держави визначалось виключно з класових позицій як знаряддя економічного панівного класу для придушення опору пригноблених класів.

Звичайно, при такому підході ігнорувалась будь-яка позитивна роль держави щодо суспільних інтересів. Однак за сучасних умов з набуттям Україною незалежності природно змінився і погляд на призначення держави. Виступаючи як знаряддя панівного класу, вона в той же час виконує функцію управління справами суспільства.

Як свідчить історичний досвід, з часом соціальна орієнтованість держави набуває все більшого розвитку. Послідовні соціально-демократичні перетворення в країні визначають створення держави соціальної демократії.

Сутність співвідношень між такою державою і суспільством можна висловити тезою: не суспільство для держави, а держава для суспільства.

Вивчаючи взаємозв’язки державної та політичної влади, важливо розрізняти види влади, мати уявлення про соціальну владу як авторитет і таку владу, що здатна підкоряти своїй волі, управляти чи розпоряджатися діями інших людей.

Політична влада – один з найбільш важливих різновидів соціальної влади, суть якої полягає в реальній можливості людей, які володіють владою підкоряти своїй волі підвладних. Державна влада є різновидом соціальної і політичної влади, яка має класово - вольовий характер, втілюється в державно-правових інститутах, призначена для організованого підкорення та регулювання суспільних відносин.

З метою поглибленого вивчення правових проблем слід звернути увагу на те, що існують різні визначення права, в тому числі вузьке, нормативне, і широке, багатоаспектне. В першому - право розглядається як система загальнообов'язкових, формально-визначених, гарантованих державою норм, що відображають державну волю, встановлюють права та обов'язки учасників правовідносин та виступають як регулятор суспільних відносин.

У другому випадку під правом слід розуміти широкий спектр соціальних факторів, до яких належать: об'єктивні умови життя суспільства, зокрема політичні, економічні, історичні, які детермінують розвиток права як нормативна основа; діяльність фізичних та юридичних осіб, а також вплив правової системи на формування суспільної та індивідуальної правосвідомості.

Відповідно визначаються і суттєві ознаки права, а саме: втілена в законі державна воля, обумовленість її матеріальними факторами, втілення волі у вигляді нормативних приписів, наявність спеціальних державних органів, які забезпечують створення та застосування норм, формування суспільної та індивідуальної свідомості згідно з постулатами правової системи.

При визначенні ролі права рекомендується виходити з того, що право є невід'ємним атрибутом державної влади і подібно до того, як держава має служити суспільству, так і право призначене забезпечувати суспільний інтерес шляхом ефективного здійснення функцій права, а саме загально - соціальних і спеціально - юридичних.