Тема 11. Тлумачення норм права

Розпочинаючи висвітлювати поняття тлумачення норм конче важливо мати на увазі, що тлумачення не обмежується розумовим процесом, актом пізнання. Це складна, багатогранна діяльність (інтелектуальна і організаційна) по з'ясуванню точного змісту правових норм з метою їх подальшої реалізації.

Тлумачення нормативно-правових приписів - це з'ясування і роз'яснення їх суті .

Реалізація норм права не може обійтися без встановлення дійсної суті, розкриття точного змісту і призначення, виявлення істинної юридичної природи і сили, які містяться в цих нормах, велінь, масштабів поведінки і засобів їх забезпечення.

Тлумачення закону здійснюється не лише в процесі його реалізації, але й при розробці нових нормативних приписів, коли треба з'ясувати раніше видані приписи, які системно пов'язані із тими, що видаються.

Значну роль тлумачення відіграє в процесі створення зводів законів, поповнення кодексів, розробці довідників з законодавства, обліку нормативно-правових актів.

Тлумачення набуває самостійного значення і в процесі наукового або буденного пізнання державно-правового життя. Хоча тлумачення права здійснюється і у правотворенні, і в систематизації правових норм, в інших юридичних процесах, особливе місце воно займає в процесі правореалізації. При цьому воно пронизує весь процес реалізації як стадію конкретизації, стадію застосування, так і безпосередні форми правореалізації.

Тлумачення найбільш важливе для працівників правозастосовчих органів, які постійно співставляють загальні нормативні приписи з конкретними своєрідними суспільними відносинами і кожного разу повинні визначати на основі тексту сутність, мету, волю, закладені законодавецем в норму права. Часто в цьому допомагає правозастосувачу роз'яснення нормативно-правових актів, які дають різні органи і особи в офіційному і неофіційному порядку.

Правові норми не можуть бути попередньо поділені на зрозумілі й незрозумілі. Всі, без винятку, норми права вимагають інтерпретації. Без виявлення змісту і призначення правових норм фактично неможливе свідоме співвідношення з ними своєї поведінки учасниками регульованих суспільних відносин.

Це пояснюється наступним: по-перше, нормативні приписи носять загальний характер, передбачають типові ознаки певних дій, відносин в той час, як реальні стосунки завжди конкретні, а це означає, що вони завжди багатші узагальнених відносин; по-друге, жоден, навіть самий найдосконаліший юридичний закон, не може передбачити всіх змін в тих суспільних стосунках, до яких він звернений.

З'ясовуючи зміст норми, інтерпретатор досліджує: текст норми; її юридичні зв'язки з іншими нормами і принципами; позаюридичні зв'язки норми з суспільними явищами.

Об'єктом тлумачення є закони та підзаконні нормативно-правові акти. При цьому важливого значення набувають не тільки нормативні приписи, що містяться в них, але і преамбули актів, інші правові положення. Предметом тлумачення є воля законодавця, яка відображена в законі і відповідає часу видання акту, а також воля сучасного законодавця, яка міститься в актах, які доповнюють, змінюють окремі положення первісного акту. З метою більш правильного виявлення волі, яка міститься у законодавчому акті, необхідно також проаналізувати офіційні і неофіційні його роз'яснення, інші, близькі за змістом, норми, наукові праці і т.ін. Але головним об'єктом тлумачення повинен бути офіційний текст акту, який відображає волю законодавця. При цьому неприпустимо відокремлювати "волю законодавця" і "волю закону". Воля законодавця не може розглядатися у відриві від тексту акту як предмет тлумачення. Більш того, воля законодавця не може протирічити державній волі.

Після засвоєння поняття тлумачення слід наголосити, що вирішальним моментом є суб'єкт тлумачення, громадяни, юридичні особи і державні органи, але їхні можливості у сфері інтерпретації дещо різні. В той час, як тлумачення, що здійснюється індивідом, має приватний характер, відокремлюється сферою конкретного відношення і не вимагає спеціального аналізу, тлумачення, яке надається уповноваженим на те органом, має особливий авторитет і потребує спеціального аналізу.

Ефективність тлумачення значною мірою залежить від рівня правової свідомості інтерпретатора. Якщо цей рівень високий, то кількість правопорушень зменшується, більш чітко діють державні органи, більш повно задовольняються права особи, укріплюється правовий порядок.

В тлумаченні норм права може переважати статична або динамічна спрямованість. Це залежить: 1) від національної правової системи, що склалася; 2) від історико-політичних умов, в яких діє правозастосовувач (або стабільних, зі сталою системою законодавства, або нестабільних, коли правова система підлягає глобальним змінам). При статичній спрямованості інтерпретатор не корегує, не змінює зміст закону, а лише з'ясовує той зміст, який заклав в нього законодавець.

При динамічній спрямованості інтерпретатор прагне максимально наблизити закон до суспільних відносин, які змінилися. Але при цьому тлумачення не вносить і не може внести до тексту закону доповнення, поправки чи зміни. Інтерпретація спрямована на розкриття волі законодавця, матеріалізованої в правовому приписі. Історія свідчить, що, ховаючись за процесом тлумачення, може здійснюватися нормотворчий процес, створюватися нові нормативні приписи, які практично порушують волю законодавця. Тому інтерпретатору потрібно постійно пам'ятати, що мета тлумачення - правильне, точне, одностайне роз'яснення тексту закону, що є засобом зміцнення законності. Тлумачення повинно протидіяти спробам протиставлення "букви" і "духу" закону. Для правової системи України - за нормальних умов її функціонування - характерна статична спрямованість. Це пояснюється перевагою принципу законності в її функціонуванні. Крім того, тлумачення як процес пізнання поєднує в собі об'єктивний і суб'єктивний боки. Пізнання протікає у відповідності до об'єктивно діючих законів логіки. Але в той час інтерпретатори мають різну правосвідомість, правову культуру, загальноосвітній рівень, загальну культуру і т. і., що у випадку переваги динамічної спрямованості в тлумаченні може призвести до негативних соціальних результатів. Режим твердої законності і правопорядку виключає змішування двох різних процесів - правотворчості й інтерпретації.

Важливим питанням даної теми являється конструкція тлумачення правових норм і в теорії права панує думка, що ця конструкція містить види тлумачення і способи тлумачення. При цьому види тлумачення можна згрупувати за різними прикметами: 1) за функціями (за цілями); 2) за суб'єктами (за юридичною силою); 3) за широтою; 4) за обсягом; 5) за аналогією.

За функціональною спрямованістю тлумачення може поділятися на з'ясування та роз'яснення змісту норми.

З'ясування відбувається тоді, коли особа тлумачить норму для себе, і являє собою внутрішній розумовий процес, що не виходить за свідомість самого інтерпретатора.

З'ясування - обов'язковий елемент будь-якого тлумачення норми. Воно виступає і як обов'язковий підготовчий етап для вирішення конкретної справи, проведення систематизації нормативних актів, видання акта - роз'яснення норми права.

Роз'яснення - це зовнішній процес, який полягає в поясненні (викладенні) іншим особам свого розуміння змісту правової норми. Роз'яснення, яке здійснюється офіційно, націлене на забезпечення правильної, одностайної реалізації норми у всіх випадках, на які вона розрахована. Таке тлумачення обов'язково повинно бути зафіксованим у відповідній офіційній формі, видано і доведено до суб'єктів, які здійснюють реалізацію нормативних актів.

З'ясуванню підлягають практично всі нормативно-правові акти, роз'ясненню - ті, які викликають не одностайне розуміння на практиці. Таким чином, з'ясування норми права не завжди викликає роз'яснення її змісту.

За суб'єктами тлумачення можна поділити на офіційне і неофіційне.

Офіційне тлумачення характеризується двома прикметами: по-перше, виробляється компетентним органом; по-друге, - наділене юридичною силою, тобто обов'язкове для суб'єктів, які реалізують норму. Його результати мають бути закріплені в спеціальному акті.

Офіційне тлумачення може бути: а) аутентичним, яке виробляється органом, що видав норму права (наприклад, роз'яснення Президентом виданих їм указів); б) легальним (делегованим), коли правом тлумачення законодавчо наділяється будь-який орган, що не видавав цієї норми, (наприклад, роз'яснення законів Конституційним Судом). Легальне тлумачення, в свою чергу, може бути: відомчим, що здійснюється керівництвом центральної установи будь-якого відомства; його сила обмежується сферою діяльності даної установи; і офіціозним (міжвідомчим) - із сферою розповсюдження на інші відомства.

Наприклад, Міністерство внутрішніх справ видає інтерпретаційні акти офіційного характеру в формі наказів, інструкцій, розпоряджень. Вони обов'язкові, як правило, тільки для працівників органів внутрішніх справ, хоча опосередковано, через діяльність співробітників регулюють правовідносини МВС з громадянами.

Суб^'єктами офіційного тлумачення можуть бути всі державні органи, які організують процес здійснення норм права. Тому юридична сила актів тлумачення залежить від владних повноважень органів, що видали ці акти. Найбільшу юридичну силу мають акти тлумачення вищих органів законодавчої, судової та виконавчої влади.

Одним з видів офіціозного тлумачення є судове роз'яснення норм права. Воно забезпечує правильне розуміння і одностайне застосування нормативних актів в діяльності судів. Такі роз'яснення в Україні видаються, наприклад, у вигляді постанов Пленуму Верховного Суду з питань судової практики на підставі узагальнення справ, що розглянуті судами. В них роз'яснюються ті питання, що викликають сумнів у судових органів і можуть призвести до судових помилок. Ці роз'яснення звернуті, в першу чергу, до судових органів і офіційно обов'язкові для них. В той же час їхня юридична сила розповсюджується на дії інших суб'єктів, які приймають участь у вирішенні справи, на підставі норми, що роз'яснюється.

В роз'ясненнях Верховного Суду визначається: сфера дії норми; умови, за яких вона має застосовуватися; коло осіб, на яких вона розповсюджується; підсудність; зміст термінів, які використовуються в тексті норми і т.ін. Суди посилаються в своїх рішеннях на постанови Верховного Суду.

В ідеалі повинні видаватися нормативно-правові акти, які не потребують роз'яснення, але реально це неможливо. Тому кращим видом тлумачення є аутентичне, яке знімає можливість підміни акта вищої юридичної сили актами меншої юридичної сили. Роз'яснення, які здійснюють міністерства і відомства, можуть значною мірою викривлювати зміст законів, указів і постанов, що пояснюється особистими інтересами апаратних структур цих відомств. Тому велике значення надається тлумаченню Конституційного Суду, який є незалежною гілкою влади. Неофіційне тлумачення виконується не уповноваженим державою на це суб'єктом і не наділяється юридичною силою. Воно не тягне за собою ніяких формально-юридичних наслідків, а звідси - не є обов'язковим для користування суб'єктами, які реалізують норму. Воно може даватися будь-яким громадянином, або громадською організацією, не уповноваженою на це державною установою. Його сила полягає лише в глибині аналізу, обґрунтованості і переконливості висновків. Цей вид тлумачення значною мірою допомагає в практиці одностайного застосування правових норм. Особистого значення для ефективної реалізації норм права набувають висловлення державних діячів про сутність і роль того чи іншого закону в житті громадянського суспільства. Роз'яснення лідерів держави і суспільства глибоко впливають на широкі маси. Воно може бути: а) доктринальним (науковим), що здійснюється в наукових працях юристів. В історії розвитку держави і права були періоди, коли доктринальне тлумачення мало силу офіційного джерела права, але за наших часів воно ґрунтується лише на авторитеті науки. Цей вид тлумачення може виходити із науково-дослідних установ, здійснюватися кваліфікованими вченими-юристами або досвідченими юристами-практиками в коментарях до законодавства, монографіях, статтях, лекціях, виступах і т.ін. Доктринальне роз'яснення базується на наукових дослідженнях теорії і практики і тому значною мірою допомагає, у відповідності із закономірностями суспільного розвитку, здійснювати як правозастосування, так і правотворчу діяльність держави; б) професійним (компетентним), що проводиться адвокатами, юрисконсультами та іншими особами, для яких роз'яснення змісту закону є професійним обов'язком; в) буденним, яке в побуті, повсякденному житті здійснюється людьми, які не мають спеціальних юридичних знань.

Не являючись обов'язковим для суб'єктів права, неофіційне тлумачення, між іншим, значно впливає на формування суспільної та індивідуальної правосвідомості і поведінки конкретних осіб.

За широтою тлумачення може бути: загальним (нормативним) і казуальним.

Загальне тлумачення - інтерпретація, яка розрахована на необмежену кількість випадків (казусів), що регулюються на підставі норми, яка тлумачиться, тобто передбачає можливість неодноразового його використання. Наприклад, накази МВС про заходи по застосуванню законів.

Воно допомагає одностайно проводити в життя вимоги нормативного припису. Його дія залежить від правочинності суб'єкта, який видав таке роз'яснення, від юридичної сили актів тлумачення. Але нормативна інтерпретація не може містити в собі самостійних правових норм. Вона лише встановлює дійсний зміст і сферу діяльності акту, який тлумачиться, умови застосування, права і обов'язки суб'єктів права. Воно може містити зміни умов, нову практику застосування норми, нові казуси, які підпадають під дію цієї норми. Офіційному нормативному тлумаченню підлягають акти, які, з точки зору компетентного органу, потребують додаткового роз'яснення з метою їх одностайного застосування суб'єктами права. Загальне тлумачення ґрунтується на вивченні практики застосування конкретного закону. Цей вид інтерпретації, як і правова норма, має абстрактний характер, тобто не пов'язується з конкретним казусом. Але нормативне роз'яснення не має самостійного значення у відриві від нормативно-правового акту, який воно тлумачить, і тому час його дії обмежується часом дії акту.

Казуальне тлумачення виявляється в роз'ясненні змісту норми стосовно до конкретного випадку і не має загального значення, не розповсюджується на інші казуси.

Означене тлумачення викликається конкретним казусом і його мета - правильне вирішення конкретної юридичної справи, яка вже має місце. Наприклад, вирок суду, в якому обґрунтовується вид та міра покарання за скоєний злочин.

Але в деяких випадках офіційне казуальне роз'яснення, яке є обов'язковим при розгляді справи, може бути взірцем при вирішенні інших подібних справ. Так, наприклад, офіційне казуальне тлумачення Верховного Суду значною мірою впливає на судову практику. Завдяки касаційній і наглядовій діяльності цієї вищої судової інстанції координується практика інших судів у напрямку одностайного вирішення подібних казусів. При цьому неможливо механічно розповсюджувати казуальне роз'яснення на інші однорідні справи, оскільки кожна з них має індивідуальні особливості.

В тих державах, де нормативно-правовий акт визнається як основна форма (джерело) права, припускається, що воля законодавця чітко відображається в тексті закону, яким і повинен користуватися як громадянин, так і посадова особа. Це правило застосовується і в нашій правовій системі. Але в реальному житті виникають деякі невідповідності між дійсним змістом і текстом нормативно-правового акту. Це може статися за різних обставин: коли законодавець не зміг чітко і всебічно сформулювати державну волю, тобто юридична техніка застосована неефективно; коли виникли нові суспільні відносини, а текст своєчасно не змінили; коли існують інші норми, близькі за змістом, і які в змозі розширити, або звузити обсяг її дії. Наприклад, коли співставляється норма, що видана раніше з новою нормою, яка не відміняє першої, але корегує її зміст. Тому на практиці застосовується тлумачення за обсягом.

З метою визначення того, які казуси підпадають під дію юридичної норми, застосовуються буквальне (адекватне), обмежувальне й розповсюджувальне (розширене) тлумачення. В ідеалі в нормі права мовне формулювання повинно чітко відповідати змісту цієї норми. Якщо сталося так, то інтерпретатор виробляє адекватне тлумачення. Буквальне (адекватне) тлумачення - інтерпретація нормативного акту за обсягом, при якому зміст співпадає з текстуальним його відображенням.

Але на практиці таке поєднання не завжди можливе. Обмежувальне тлумачення здійснюється за такого результату інтерпретації, коли зміст норми права треба розуміти вужче буквального тексту. Наприклад, при тлумаченні норми, - "Кожний має право на підприємницьку діяльність" - необхідно враховувати, що судді, працівники правоохоронних органів такого права не мають.

Розповсюджувальне тлумачення має місце, де дійсний зміст норми більш широкий, ніж: буквальний текст. Наприклад, якщо тлумачити норму, - "Судді є незалежними і підкоряються лише закону", - необхідно врахувати, що вони підкоряються також указам Президента України і постановам Уряду, тобто нормативним актам, які не є законами.

Два останніх види тлумачення здійснюються лише тоді, коли не співпадає дійсний зміст із словесним. Норма при цьому роз'яснюється обов'язково у відповідності до висновків з'ясування істинного її змісту. Але такі види тлумачення не повинні мати місця, якщо це призведе до погіршення правового положення особи, відносно якої застосовується норма. Наприклад, неприпустимо розширено тлумачити обставини, які обтяжують кримінальну відповідальність.

При розповсюджувальному тлумаченні факти, що стосуються справи, поглинаються змістом нормативно-правового акту; законодавець мав їх на увазі, хоча його воля і не знайшла чіткого відображення в тексті закону. Саме тим воно відрізняється від тлумачення за аналогією, коли деякі факти не охоплюються а ні змістом, а ні текстом, тому що законодавець не мав їх на увазі. За аналогією тлумачення проводиться, коли виявляються прогалини у праві і вимагається їх подолання, тобто здійснюється поширення чинності нормативного акту на нові суспільні відносини.

Прогалиною в праві називається повна чи часткова відсутність нормативних приписів, необхідність яких зумовлена розвитком суспільних відносин і потребами практичного вирішення справ. В кримінальному праві домінує принцип: "Нема злочину, нема покарання без закону". Тому практичному співробітнику приписується відмовитися від вирішення справи за аналогією та чекати, коли питання врегулює законодавець. У цивільному законодавстві діє інший принцип, згідно з яким забороняється відмова в правосудді під приводом відсутності чи неповноти нормативних актів. Правозастосовнику приписується розглянути справу на підставі нормативних приписів, які регулюють аналогічні обставини, а якщо відсутні і такі приписи, - то у відповідності до принципів права.

У відповідності до цього виділяють тлумачення: за аналогією закону, коли інтерпретації підлягають нормативні приписи, які регулюють схожі з неурегульованими правом суспільні відносини; за аналогією права, коли відсутня норма, яка регулює близькі за характером з неурегульованими правом відносини, то аналізу піддаються загальні принципи права, принципи галузей і інститутів права, і на цій основі приймається рішення відносно казусу, що не врегульований конкретною нормою.

Способи тлумачення правових норм - це спеціальні заходи, правила і засоби пізнання змісту правових норм, які використовуються свідомо чи інтуїтивно суб'єктом для отримання виразності правових явищ.

Способи тлумачення визначаються основними сферами правової дійсності.

1. Граматичне (філологічне, текстуальне, мовне) тлумачення полягає в з'ясуванні змісту норми з точки зору лексико-семантичних, лексико-граматичних, морфологічних, синтаксичних правил мовознавства. Мовне тлумачення дозволяє в кожному конкретному випадку правильно засвоїти зміст вживаних нормативними актами термінів у їх взаємозв'язку. Воно охоплює з'ясування окремих норм слів і термінів, граматичного змісту всього речення, групи речень. При цьому встановлюється рід, число, відмінки іменників, прикметників і дієприкметників; особа, час, число і вид дієслів; значення сполучників, прийменників, розділових знаків і т. ін.

При тлумаченні використовуються, звичайно, всі правила граматики, але особливо важливим є звернення уваги на використання єднальних і розділових сполучників та розділових знаків у синтаксисі. Так, якщо два слова, або два речення в тексті правової норми з'єднані сполучником "і", то для застосування цієї норми вимагається одночасно наявність обох ознак, що позначені вказаними словами, або реченнями. Навпаки, якщо такі слова, або речення будуть пов'язані сполучником "або", то для застосування норм буде достатньо наявності однієї з двох вказаних ознак. Хрестоматійним є приклад про зміну значення фрази в залежності від зміни положення коми: "Стратити (,) не можна (,) милувати". При визначенні змісту термінів треба враховувати багатозначність слів і виразів та шукати їх конкретний зміст в контексті нормативного акту.

Зміст (значення) слова (словосполуки) треба тлумачити так, як розумів його законодавець на момент видання акту, а тому потребує врахування можливості зміни значення слова. Терміни, що використовуються в нормативно-правових актах, можуть бути поділеними на: 1) терміни загальновживані, що потребують тільки мовного тлумачення; 2) терміни технічні, які взято з різних галузей знань та іноземні терміни, які потребують з'ясування їх змісту за допомогою відповідних довідників та словників; 3) терміни юридичні, які відносяться або до всіх галузей права, або відображають специфічні властивості однієї галузі права, і потребують спеціально-юридичного тлумачення.

2. Спеціально-юридичне тлумачення використовується при аналізі норми, яка містить спеціальну термінологію, поняття, конструкції, що потребує від інтерпретатора знання не тільки правил граматики, а й юридичної науки, техніки і практики. Для єдиного розуміння юридичних термінів їх пояснення може давати закон. Наприклад, Кримінально-процесуальний кодекс дає пояснення значенням термінів, що містяться в кодексі. Таке пояснення полегшує, але не виключає їх тлумачення інтерпретатором. Законодавець може вживати один термін в різних значеннях. Наприклад, в Кримінально-процесуальному кодексі використовується термін "звинувачення" і як зміст інкримінованих звинувачуваному обставин, і як акт пред'явлення особі постанови про притягнення її в якості звинувачуваної, і як зміст такої постанови.

Юридичною наукою встановлений ряд правил мовного та спеціально-юридичного тлумачення:

1. якщо законодавець визначив значення терміну, то саме в цьому значенні його і потрібно вживати;

2. значення терміну, що використовується в одній галузі законодавства, не можна без достатніх підстав розповсюджувати на інші;

3. якщо в законі не пояснено значення терміну, то потрібно йому надавати зміст, в якому він застосовується в юридичній науці та практиці;

4. ідентичним формулюванням одного й того ж терміну не можна надавати різного значення, якщо це не випливає з самого закону;

5. не можна надавати без достатніх підстав різним термінам одного значення;

6. неприпустимим є таке тлумачення, при якому окремі слова закону трактуватимуться як зайві.

Спеціальні юридичні знання та навички, достатній рівень правової свідомості є необхідними умовами ефективного тлумачення.

3. Логічне тлумачення - це з'ясування змісту норми на основі правил логіки, коли виділяються ознаки, визначається обсяг юридичних термінів, зв'язок елементів юридичних конструкцій. Логічну оцінку правової норми можна розглядати на структурно-формальному і логіко-філософському рівнях. На першому рівні формулювання закону аналізується в аспекті узгодженості з принципом визначеності (однозначності репрезентації його змісту та чіткості окреслення сфери його дії) і принципом несуперечності (неприпустимості взаємовиключних думок в його межах та колізій з іншими законодавчими актами). На другому - з'ясування закону здійснюється з точки зору його узгодженості з соціально-економічним буттям. При цьому загальний, абстрактний зміст правової норми набуває конкретного, розгорнутого характеру. Наприклад, в Кримінальному кодексі в статті "Крадіжка" говориться: "Таємне викрадення індивідуального майна громадян карається...". З точки зору граматики, карається "таємне викрадення", а з точки зору логіки - особа, яка скоїла таємне викрадення.

При логічному тлумаченні поняття вичленуються притаманні йому ознаки, визначається його обсяг. Часто законодавцем використовуються звороти: " і інші", "і в інших випадках" і т. ін. Інтерпретатор логічно повинен розширити цей перелік за рахунок інших аналогічних обставин.

4. Систематичне тлумачення полягає в з'ясуванні змісту норми права шляхом співставлення її з іншими нормами і встановлення її зв'язку з ними в системі законодавства. Проводяться порівняння норми з іншими нормами, виявлення її зв'язків у загальній системі правового регулювання та конкретного місця в нормативному акті, інституті, галузі чи системі законодавства в цілому. У процесі цього проходить пізнання системоутворюючих зв'язків: субординації, координації, управління, походження і т. ін. Встановлення таких зв'язків важливо у випадках, коли норма складається з декількох статей одного, або різних актів. До числа таких зв'язків відносяться: 1) зв'язок тлумачної норми з нормою, що розкриває зміст терміну, який використовується в нормі, що тлумачиться. Наприклад, тлумачення статті Кримінального кодексу "Одержання хабаря", де записано: "Одержання хабаря посадовою особою...", вимагає звернення до статті "Поняття посадового злочину і посадової особи", де даються ознаки посадової особи; 2) зв'язок відсильних статей, коли норма сформульована не повністю. Наприклад, в статті "Недонесення про злочин" говориться: "Недонесення про злочини, що передбачені статтями 56, 561..."; 3) зв'язок загальних і спеціальних норм, коли спеціальні норми обмежують сферу дії загальної норми, роблять витяг з неї. Наприклад, стаття "Навмисне тяжке тілесне пошкодження" обмежується статтею "Навмисне тяжке..., яке скоєне в стані сильного душевного потрясіння"; 4) зв'язок близьких за змістом, одновидових норм, що не знаходяться у співвідношенні загальної і спеціальної норм. Порівняння їх ознак відмежовує ці норми. Наприклад, статті "Навмисне тяжке тілесне пошкодження" і "Навмисне середньої важкості пошкодження" дають перелік чітких ознак.

5. Історико-політичне тлумачення виражається у вивченні конкретних історичних і політичних умов, обставин, причин створення нормативного акту, досвіду реалізації, передуючих йому схожих норм з метою з'ясування їх цілей і завдань.

У ході історичного тлумачення можна встановити: що нормативний акт не діє, тому що відпали, зникли відносини, на які він був розрахований; що не діють окремі нормативні приписи нормативно-правового акту з тих же причин; що даний нормативний акт, який виданий в інших політичних умовах, не відповідає меті і завданням правового регулювання на момент тлумачення і потребує коректив.

Наприклад, в період формування національного законодавства України багато нормативних актів СРСР продовжували діяти, і правозастосовник широко використовував історико-політичне тлумачення.

6. Функціональний (соціологічний) спосіб тлумачення багато в чому схожий з історичним, але тут інтерпретатор спирається на вивчення зовнішніх факторів та умов, в яких функціонує, діє, застосовується норма, яка підлягає тлумаченню. Важливого значення при цьому набувають оціночні терміни ("поважні причини", "виробнича необхідність", "тяжкий матеріальний стан і т.ін.). Роль функціонального способу тлумачення залежить від того, який підхід - статичний чи динамічний - переважає в практиці тлумачення. При динамічному розвитку суспільних відносин переосмислення норм права проходить частіше, при статичному - навпаки.

7. Телеологічне (цільове) тлумачення полягає в аналізі суті правової норми шляхом з'ясування цілі. Наявність такого засобу тлумачення пояснюється тим, що зміст права цілеспрямований, єдність правової системи забезпечується єдністю цілей діючих нормативних актів. Інтерпретатор звертається не тільки до безпосередньої мети в тексті норми, що підлягає аналізу, але і враховує цілі нормативного акту в цілому, до якого входить норма. Цілі можуть бути викладені впреамбулах,загальнихчастинахзакону,спеціальнихчастинах.Використовуються законодавчі формулювання цілей інститутів та галузей права, програмні положення Конституції і т.ін. При цьому з'ясовуються безпосередні, проміжні і кінцеві цілі.

Способи тлумачення доповнюють та обумовлюють один одного, тому лише при системному їх використанні настає відповідний ефект.

Процес тлумачення права прямує від зовнішньої до внутрішньої форми, а від них - до змісту права. При цьому на кожному ступені тлумачення використовуються визначені способи:

1. аналіз буквального тексту здійснюється граматичним, логічним, систематичним;

2. догматичний аналіз - спеціально-юридичним, систематичним;

3) соціально-політичний - телеологічним, історичним,

функціональним.

В реалізації права тлумачення носить як індивідуально-правовунаправленість, так і загальну.

Тлумачення нормативно-правових актів може закінчуватисявиданням відповідного акту інтерпретації, який роз'яснює іуточнює нормативно-правовий акт. Інтерпретаційні акти діютьразом з нормативно-правовими актами. Інтерпретаційні акти, якімають нормативний характер і є офіційними, включаються доджерел права, мають назву - Інтерпретаційні акти нормотворчості.

Індивідуальні інтерпретаційні акти допомагають вирішити лишеконкретну справу і звуться інтерпретаційними актамиправозастосування.

В цілому ж, тлумачення забезпечує правильне і одностайне

розуміння і реалізацію норм права, підвищує правову свідомість і

таким чином забезпечує правовий порядок в суспільстві.