Основні терміни та визначення

Формування права - процес утворення правил, що стихійно склались в суспільстві, які перекладаються на мову нормативів, приписів та існують в письмовій або усній юридичні формі.

Правотворчість - діяльність компетентних державних органів, їх посадових осіб або всього народу по зміні, встановленню або скасуванню юридичних норм.

Джерела (форми) права - державно-офіційні способи закріплення і зовнішнього прояву правових нори, що засвідчують їх загальнообов’язковий характер.

Правовий звичай - санкціоноване державою звичаєве правило, що має загальнообов'язковий характер та гарантоване його примусовою силою.

Правовий прецедент - об'єктивне рішення органу держави з конкретної справи, якому надається формальна обов'язковість при розв'язанні всіх наступних аналогічних справ (судовий, адміністративний).

Нормативний договір - правило поведінки загального характеру, що встановлюється за взаємною домовленістю кількох суб'єктів і забезпечується державою.

Міжнародно-правові акти - норми міжнародного співтовариства, які з санкції держави поширюються на її території.

Нормативно-правовий акт - письмовий документ компетентного органу держави (чи різних держав), в якому закріплено правило поведінки загального характеру, що забезпечується державою. Розрізняють закони та підзаконні акти.

Закон - нормативний акт, прийнятий вищим представницьким органом державної влади (парламентом), або шляхом безпосереднього волевиявлення населення (референдумом), який регулює найважливіші відносини і має найвищу юридичну силу щодо актів вищих державних органів і громадських організацій. Види законів: Основний, конституційні, органічні, звичайні.

Підзаконні акти - акти компетентних органів, що видаються на підставі закону, відповідно до його положень і націлені на його виконання. До їх числа належать: постанови Верховної Ради України; укази Президента України; декрети та постанови Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Республіки Крим; рішення, нормативні ухвали місцевих Рад народних депутатів; інструкції, вказівки та накази керівників міністерств і державних відомств України; рішення виконкомів місцевих Рад народних депутатів, представників Президента та місцевої адміністрації (там, де такі збереглися); накази та інструкції адміністрації підприємств, установ та організацій.

Законодавча ініціатива - це право внесення уповноваженими державними органами і особами законопроекту ініціативу згідно до існуючих правил. Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить народним депутатам України, Президенту України, Кабінету Міністрів України, Національному банку України (ст. 93 Конституції України).

Правовий закон - це адекватне вираження права в його офіційному визнанні, загальнообов’язковості, визначенні і контексті необхідних для діючого позитивного права.

Тема 10. Форми реалізації норм права

Реалізація норм права - це втілення встановлених правових норм у діяльності суб'єктів права.

Проблема реалізації права має деякі труднощі в ході її опанування. Якщо використання, виконання та дотримання більш-менш легко засвоюються як безпосередні форми реалізації, то реалізація у формі застосування права потребує додаткової уваги. Право в цій формі реалізується лише в деяких випадках: 1) коли правовідносини не можуть виникнути без втручання компетентних органів держави та їхніх посадових осіб; 2) коли є спір або які-небудь перепони на шляху здійснення суб'єктивного права; 3) коли особа притягається до юридичної відповідальності.

Важливе значення має характеристика особливої, специфічної форми реалізації, тобто:

Застосування норм права — державно-владна, органі­заційна діяльність компетентних органів держави і по­садових осіб по реалізації правових норм стосовно кон­кретних життєвих випадків шляхом винесення індивіду­ально-конкретних правових наказів (приписів). Для — цієї форми реалізації характерно ряд специфічних ознак;

цей вид - діяльності здійснюється компетентними ор­ганами, що наділені державно-владними повноважен­нями;

— застосування права здійснюється в чітко визначених законом процесуальних формах;

— має державно-владний характер: рішення приймаєть­ся на підставі однобічного волевиявлення компетентного органу; правові приписи обов'язкові до виконання та в необхідних випадках забезпечуються примусовою силою держави;

— це організуюча діяльність, яка створює відповід­ні умови для більш повної реалізації правових норм;

— відображує елементи творчості, що означає неформальність рішення у кожному конкретному випадку;

— зміст діяльності полягає у винесенні індивідуально конкретних, як правило обов'язкових до виконання рі­шень, які по суті відрізняються від правових приписів загального характеру (тобто нормативно-правових ак­тів);

— у ході цієї діяльності органи правозастосування ви­ступають суб'єктами управління; особи, відносно яких застосовується право — об'єктами управління; а прий­няття рішення (правозастосовчі акти) - засобами уп­равління.

Необхідно знати основні вимоги до правозастосовчої діяльності — закон­ність (здійснення у чітко встановленому законодавст­вом порядку); обґрунтованість (винесення рішення лише на підставі повного та всебічного вивчення обставин справи); доцільність (урахування особливостей конкрет­ної ситуації, в умовах якої відбувається правозастосу­вання, а також особливостей особи, відносно якої прий­мається рішення); справедливість (рішення приймаєть­ся на підставі норм права, але до уваги беруться і існуючі норми моралі).