2. Антиномія систематичної та повчальної філософії

(За працею Р.Рорті „Філософія і дзеркало природи” (1979.

Розділ YІІІ. „Філософія без дзеркал”( складається з 5-ти частин)

1.Герменевтика та повчання

До цього часу уявлення про філософію грунтувалося на кантівських вимогах до знань, таких, щоби вони були співмірними. Це означає, що філософія не може обійтися без епістемології (вчення про знання). А співмірністю знань виступає теорія знання, методологія знання.

Це означає, що людина має сутність і привносить її в пізнання предметів, “розкриває” їх. Звідси традиція від Платона до Декарта і Канта – проблема адекватного відзеркалення дійсності у відповідності з нашою дзеркальною сутністю.

Для того, щоби позбутися епістемологічно зцентрованої філософії, необхідно позбутися класичного образу людини.

Цю функцію прагнула виконати герменевтика (Гадамер). Гадамер доводить, що герменевтика не є “методом здобуття істини”, “Феномен герменевтики не в проблемі методу”, “не є методологією гуманітарних наук”.

Гаддамера цікавить: які висновки ми можемо зробити з факту, який ми досліджуємо як факту людського існування, нехтуючи методологією гуманітарних наук.

Цей погляд Гадамера – своєрідний романтичний погляд на людину. Це – узгодження “натуралістичного погляду” з нашою екзистенційною . Для цього він замінює поняття “освіта” на поняття ”знання” (знання як мети мислення). Гадамер розвиває поняття історичної свідомості (свідомості, що змінює нас). Нас не цікавить, що трапилось в природі та історії, а що ми можемо отримати від них для власного використання.

ВЛ.: Таким чином, герменевтика позбувається загальної сутності речей, їх епістемологічного характеру.

Крім цього, прагнення позбутися класичного образу людини як знавця сутностей, Гадамер прагне “позбутися відмінності між фактом і цінністю і т.ч. дозволити нам думати про “відкриття фактів” як про один з проектів повчання”.

Тому Гадамер відкидає вчення Канта про відмінності пізнання, моралі та естетики.

Насправді такої проблеми не існує, оскільки людина знову виступає як знавець цінностей.

Подолання цього недоліку Характерне Гайдеггеру та Дерріді – руйнування традиції.

2.Систематична філософія та повчальна філософія

Яка різниця між систематичною та повчальною філософією?

Філософія фарватеру, йде в фарватері (систематична), традиційна. Вона є конструюючою та доказовою.

Периферійна філософія (повчальна) не формує традиції, руйнує уявлення про те, що людська сутність полягає у тому, щоби бути знавцем сутності (Гете, Кіркегор, Дьюї, Вітгенштейн, Гайдеггер). Їх то й звинувачували в релятивізмі та цинізмі. Особливо – Дьюї, пізній Вітгеншетейн, пізній Гайдеггер.

Повчальні філософи “мають срийматися як партнери, що спілкуються між собою, а не як особи, які дотримуються однієї думки, чи прагнеть знайти її”

Це – практична мудрість. Розмова – не дослідження.

3.Повчання, релятивізм та об’єктивна істина

“Мета повчальної філософії полягає у продовженні розмови, а не у відкритті істини за рахунок відповіді на знайоме звинувачення у “релятивізмі”.

-Платонізм – сізіфова праця.

Проти об’єктивізму:

“Поняття незатьмареного Дзеркала Природи є поняттям дзеркала, невіддільного від того, що воно відзеркалює, і в такому разі воно зовсім не є дзеркалом. Поняття істоти, чий розум уподібнюється незатьмареному дзеркалу, істоти, що усвідомлює це, є, як зауважує Сартр, образом Бога, а не людини”.

Відповідно “сенс повчальної філософії радше в тому, щоб підтримувати розмову, ніж шукати об’єктивну філософію”.

В цьому гуманізм, ставитися до людини як до творця.