1. Поняття „симулякра”.

Філософська концепція Бодрійяра полягає у тому, що завжди раціональний „дискурс речей” (товарів) і їх виробництво, дискурс об’єкта споживання як знакової функції структурує поведінку людини („дискурс суб’єкта”). Не потреби є основою виробництва товару, а, навпаки, машина виробництва та споживання виробляють „потреби”.

В результаті в акті споживання споживаються не товари, а вся система об’єктів як знакова система. Відповідно поза обміном та споживанням немає ні об’єкта ні суб’єкта. Взаємовідношення на ринку є базовою матрицею для мовних взаємовідносин. Суб’єкт, щоби бути таким, мусить конструювати себе як об’єкт. Бодрійяр вважає, що бути свободним в суспільстві споживання насправді означає лише свободно проектувати бажання на вироблені товари і впадати в „заспокійливу регресію в речі”. Немає індивідуальних бажань і потреб, є машини виробництва бажань, які експлуатують наші центри насолод.

В самому акті споживання, в покупці, реалізується, згідно Бодрійяра, підсвідоме і кероване прийняття всієї соціальної системи норм. Дискурс об’єктів як парадигма мови, комунікації та ідентичності витіснив символічний обмін – той соціальний інститут, який в архаїчних суспільствах визначав поведінку і комунікацію до і без всякого усвідомлення та раціоналізації. Символічний обмін вибудовується відносно суб’єкта та символів його присутності. Принципом інтерактивності тут є не симетрія еквівалентного обміну, а асиметрія подарку, дарування, жертвоприношення – тобто принцип нерівності або амбівалентності.

Пізніше споживча вартість та її функціональна, життєво-практична основа заперечується та підмінюється обмінною вартістю – тобто ринковою із її принципом еквівалентності. Все урівнюється абстрактному еквіваленту грошей, все раціонально узагальнюється до еквівалентності. Однак надалі і цей „фетишизм споживчої вартості”, в марксистській політекономії відомий як проблема відчуження, стає жертвою диктатури знакової вартості, попадаючи під „монополію коду” (торгова марка). Об’єкт стає єдністю знаку і товару: віднині знак – це завжди товар, а товар – завжди знак. Знак провокує відчуження вартості, смислу означуваного, референта і, відповідно, реальності. В дискурсі реклами, яка організовує придбання речі через придбання смислу та керування бажаннями, уявне і підсвідоме стає реальністю. Цю роботу виконує знак, який сам продукує свої референти.

Тепер відчуження вже вичерпало себе і наступив „екстаз комунікації”. Тут Бодрійяр радикально розходиться з марксизмом і структуралізмом. В знаковій формі вартості домінує означення, що руйнує основну структуралістську пару означення/означаюче. Відповідно політекономічні формули не працюють в світі диктатури знаку.

Бодрійяр наголошує натому, що знаки відокремлюються від значень та референцій і взаємодіють лише між собою. Формується самодостатня знакова система, яка породжує своє Інше, свій світ. Цензура знаку відкидає і заперечує смерть, безумство, стать, невізгластво тощо. Саме цю монополію коду прагне захопити ідеологія, яка перестає бути формою хибної свідомості (як це тлумачить марксизм). Вступає в силу ідеологічний дискурс, який колонізує всі рівні знакового коду і паразитзує на мультиплікації знаків. Це своєрідний мутант, екстремент. Тут власне вже й не варто говорити про ідеологію, її більше немає. Є лише симуляція. На ззавершення ХХ століття цей процес фактично завершується. На думку Бодрійяра відбулася дійсна революція – революція симуляції знаку-коду (симулякра), завершивши процесс двох попередніх революцій – революцій просимулякрів – „підробки” Ренессансу та „виробництва” індустріальної епохи.

СИМУЛЯКР (фр. simulacres, от simulation — симу­ляція) — термін философії постмодернизму, в онтологичній проекції фіксуючий спосіб реалізації подійності, і не має іншої форми буття, окрім перцептивно-символічної; в гносеологічній своїй проекції застосовується для визначення позапонятійного засобу фіксації трансгресивного досвіду.

Формально поняття введене в зво­рот постмодернізму Батаєм. Батай називає симулякр "замкну­тими існуваннями".

Генетично походить від терміну "С." ("симулакрум"), який означав Платона "копію копії".

Ця платонівська копія симулякра була відтворена Дельозом в статті „Подолання платонізму” в 1967 р., за рік до виходу першої праці Бодрійяра „Платон і симулякр”. Тут акцентується на тому, що симулякр не просто вироджена копія, в ньому криється позитивна сила, яка заперечує і оригінал і копію, і модель і репродукцію.

Заслуга Бодрійяра у тому, що він метафізичне (Платон), чи естетично-художнє (Дельоз) значення симулякра переносить в сферу сучасної соціальної реальності. Він Наголошує: „Симулякр – це зовсім не те, що скриває собою істину, - це істина, яка скриває свою відсутність. Симулякр і є істина („Симулякри і симуляція”)”.

"СИМУЛЯКРИ І СИМУЛЯЦІЯ" — твір Бодрийяра (1981), являє собою, з одного боку, спробу узагальнення його попередніх розробок, а з іншого — роздуми автора зприводу сучасних культурних і економічних феноменів. Бодрийяр визначає симуляцію як "породження, за допомогою моделей, реального без витоків і реальності: гіперреального". Симуляція настільки широко­маштабна, що вона заставляє співпадати всьому реальному з моделями симуляції. При цьому зникає саме істотне — відмінність між симуляцією і реальним. И, тим самим, не залишається місця для метафізики. Немає більше ні сутності і явища, ні реального і його кон­цепту.