1.4.2. Форми державного регулювання економічної діяльності

Державне регулювання - це форма участі держави в економічному житті, цілеспрямований координуючий процес прямої і непрямої дії держави на певні сегменти економіки за допомогою перерозподілу ресурсів в цілях досягнення економічного і соціального розвитку країни.

Державне регулювання здійснюється в двох формах:

• вільної торгівлі, коли держава мінімально втручається в зовнішню політику, підтримуючи лише баланс попиту і пропозиції;

• протекціонізму, тобто політики захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції.

Інструменти, які використовує держава при регулюванні міжнародних економічних відносин, поділяються на прямі і непрямі.

Прямі включають адміністративні заходи обмеження або заборони імпорту (експорту) товарів, ввезення капіталу або ведення підприємницької діяльності. У міжнародній практиці існує поняття „кількісні обмеження” - форма регулювання товарного обігу, яка визначає кількість і номенклатуру товарів, дозволених до експорту (імпорту). До прямих інструментів відносяться і квотування, ліцензування, вимоги про зміст місцевих компонентів, умови безпеки товарів, стандарти і ін.

Непрямі інструменти - це податки, ціни, тарифи (мита), державні закупівлі, грошово-кредитна і фіскальна політика і ін.

Звичайно держава використовує не один, а декілька інструментів, які доповнюють і підсилюють дію один одного. Тому в міжнародному маркетингу слід враховувати чинники державного регулювання, які включають:

• регулювання підприємницької діяльності;

• регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Регулювання підприємницької діяльності засноване на законах як національних, так і країни-партнера, а також законах, діючих в спілках, в які входять ці країни.

У світовій практиці виділяються три способи регулювання зовнішньоекономічної діяльності:

• регулювання цін;

• регулювання потоків товарів;

• валютне регулювання.

Для регулювання цін і потоків товарів держава застосовує тарифні і нетарифні бар’єри. При цьому тарифні впливають на ціни, а нетарифні або на ціни, або безпосередньо на потоки товарів.

Мито, залежно від об’єкту обкладення, підрозділяється на:

• вивізне (експортне);

• транзитне;

• ввізне.

По характеру мито поділяється на сезонні, антидемпінгові та компенсаційні.

До нетарифних бар’єрів, що впливають на потоки товарів, відносяться: квоти; самообмеження експорту; ліцензування; державна монополія зовнішньої торгівлі; стандарти; адміністративне обмеження послуг; взаємні вимоги і ін.

Квотування є найпоширенішим видом обмеження імпорту або експорт. Специфічним типом квотування є ембарго - заборона на ввезення або вивезення певного виду товару або всіх товарів (незалежно від країни або в окремі країни).

1.4.3. Правове середовище міжнародного маркетингу

Правові чинники міжнародного середовища впливають на маркетингову діяльність за кордоном, по-перше, через правове регулювання контрактів, по-друге, через захищеність окремих аспектів міжнародного підприємництва.

У правовій практиці прийнято виділяти три типи правових систем:

• звичного права, яка базується на традиціях, прецеденті і звичаях;

• цивільного права, базується на детально розробленому комплексі законів, які зведені до кодексу;

• теократичного права, що ґрунтується на релігійних заповідях.

У сучасних умовах існують три рівні права: національне, наднаціональне, міжнародне.

Для міжнародного маркетингу інтерес представляють наступні розділи міжнародного приватного права, які можна звести в шість блоків.

Блок I: Торгове право.

Блок II: Правові основи регулювання госпдіяльності,

Блок III: Правове регулювання інтелектуальної власності,

Блок IV: Трудове право,

Блок V: Податкове регулювання

Блок VI: Правове регулювання інструментів маркетингу.