- •Тема 9. Трубовідний транспорт
- •9.1 Історія розвитку трубовідного транспорту
- •9.2 Організаційна структура й управління трубовідним транспортом
- •9.3 Технічне оснащення трубопровідного транспорту
- •9.4 Техніко-економічні особливості трубопровідного транспорту
- •Науково-технічні проблеми та перспективи розвитку
Тема 9. Трубовідний транспорт
Питання
Історія розвитку трубовідного транспорту
Організаційна структура і управління трубопровідним транспортом;
Технічне оснащення трубопровідного транспорту. Види трубопроводів;
Техніко-економічні особливості трубопровідного транспорту.
9.1 Історія розвитку трубовідного транспорту
Трубовід як засіб переміщення рідин відомий з давніх часів (Римський водовід).
Наразі трубовідний транспорт широко застосовується для переміщення різних продуктів виробництва як рідких, так твердих (у невеликих кількостях). Газоводи є єдиноможливим видом транспорту для передачі в масових кількостях газу на далекі відстані.
Уважається, що перший нафтовід довжиною 6,5км був побудований у 1865 р. у США. У Росії перший нафтовід був споруджений у 1872 р., за яким перекачувалася нафта на відстань 10км із Балаханських промислів на Бакинський завод (діаметр труби був 100мм). У 1907 р. – керосоновід Баку-Батумі 883км (діаметр 200мм). Що стосується газової промисловості, то в царській Росії взагалі її не було, природний газ не видобувався. У Петербурзі був тільки один невеликий завод, що обробляв газ, уже привезений з Англії. Газ був проведений тільки у 3000 квартир.
До Великої Вітчизняної Війни була побудована низка нафтоводів: Грозний – Туапсе (644км), Баку – Батумі (823км) -– друга гілка, Армавір – Трудова (880км), Гур'єв – Орськ (709км), Ішимбая – Уфа (168км), Махачкала – Грозний – загальною протяжністю понад 3000км.
У період ВВВ були побудовані нафтоводи Астрахань – Саратов (9650 км) і Оха (о. Сахалін) – Софійська (390 км), який надалі був прокладений до Комсомольська-на-Амурі ще на 255 км.
Після війни у зв'язку з інтенсивним розвитком нафтовидобувної й газодобувної промисловості побудовані нафтовидобувні заводи в різних районах країни. На цей період припадає початок формування сучасної великомасштабної трубовідної мережі у СНД. Необхідно було пов'язати трубоводами Західний Сибір, Урал, промисли Каспії з центральними районами країн з Західної Європи.
Найбільш великими об'єктами будівництва виявилися Транссибірський
нафтовід |
Туймази (у Татарії) – Омськ |
– Іркутськ |
– |
протяжність |
3700 км, |
||||||||
нафтовід |
"Дружба" Альметьевск (у Татарії) – |
Модирь (у Білорусії) з |
|||||||||||
відгалуженням |
на Брест – |
Варшаву |
– |
Шведт (у |
НДР ) і на |
Ужгород |
– |
||||||
Братислава – |
Будапешт, |
загальна |
протяженність |
– |
5116 км, |
із |
них |
по |
|||||
СНД – 3 тис. км, за Чехославакії – 836 км, Польщі – 675 км, Угорщини – 123 км, Німеччини – 27 км.
У створенні газовідної мережі основне значення мали будівництво й уведення в дію магістральних газоводів Саратов – Москва (788 км); Ставрополь
– Москва (1264 км); Бухара – Урал (понад 2 тис. км).
У 1967 р. уведено в дію перший експортний газопровід "Дружба" (із Західної України до Західної Словаччини й далі по УРСР на 540 км).
За останні роки здано в експлуатацію низку нафтовозів, найбільш протяжний із яких Уфа – Омськ – Іркутськ у 4000 км із великим діаметром труб. Транспортування нафти трубоводом обходиться в 5-6 разів дешевше, ніж залізницею Газопровід Уренгой – Помари – Ужгород протяжністю 4451 км.
