Грошова маса та її структура.

Статистика розвинутих країн використовує кілька понять грошової маси. Найпоширеніший агрегат М₀ охоплює готівку (банкноти та розмінну монету) і залишки на поточних рахунках (записані на рахунок гроші), які є основою чекового обігу. Питома вага готівки в агрегаті M₁ і знижується особливо швидко при використанні ЕОМ у банківській справі. До грошової маси також належать засоби на строкових депозитах у комерційних банках, що разом з М₁ належать до М₂. До М₃ відносять також засоби на строкових ощадних внесках у державній поштово-ощадній мережі, у кооперативних банках. Отже, основну частину грошової маси утворюють різні види банківських депозитів (кредитних грошей) і деякі види цінних паперів, які мають таку саму купівельну спроможність, як і банківські рахунки. Грошова маса у розвинутих країнах натепер формується на основі кредитів. Це означає, що банківська система, надаючи кредит організаціям чи окремим особам, збільшує грошову масу, оскільки при цьому в обіг надходять додаткові платіжні засоби.

Грошова маса — загальний обсяг випущених в обіг паперових грошових знаків (банківських та казначейських білетів), металевих монет І депозитних грошей (грошових засобів на поточних рахунках а банках).

У розвинутих країнах випуск державних паперових грошей і насамперед казначейських білетів зменшується. Для обслуговування роздрібного товарообігу чеканять білонні монети із міді, нікелю, алюмінію та інших металів і сплавів, їх питома вага у грошовому обігу США становить до 5 %. Приблизно така сама частка в цій країні припадає на готівкові розрахунки. Чеки і векселі обслуговують безготівковий обіг (легко переходять у готівку). У грошовому обігу також використовують казначейські векселі, сертифікати, облігації. У США грошовий обіг приблизно на 40 % обслуговує рух товарів і послуг і на 60 % — фінансові операції (з цінними паперами, податковими платежами, надання позик тощо). Наприкінці 90-х років XX ст. частка готівкових грошей становила до 8 %, Водночас поступово зростає частка і роль електронних грошей.

Питома вага готівки у грошовій масі розвинутих країн скорочується, а безготівкового обігу — зростає. У США, наприклад, щоденно випускають понад 130 млн чеків, широко застосовують кредитні картки.

В Україні питома вага готівки у 2002 р. становила більше 40 % грошової маси, а частка М1 у цьому ж році сягала до 70 %. Це свідчить про недостатнє застосування сучасних форм грошової маси, недосконалість грошової і економічної системи загалом. У розвинутих країнах питома вага готівки в обігу досягає 10 % грошового агрегату М2, а в Україні — до 40 %. Оскільки між грошовим агрегатом М₁ і ступенем розвинутості грошової системи існує обернена залежність (чим менший агрегат M₁ тим розвинутіша грошова система), то зосередження в Україні готівки в тіньовому обігу, значна частка іноземної валюти в грошовій масі, необгрунтована монетарна політика перешкоджають наявній грошовій масі задовільно обслуговувати товарообмінні операції, гальмують реалізацію частини товарів і розвиток економіки загалом. Негативно впливає на структуру грошової маси доларизація економіки — поступове зростання маси американської грошової одиниці у грошовій масі окремих країн, яке посилює негативний вплив на процес розширеного відтворення.

Доларизація відбувається, з одного боку, внаслідок невиваженої економічної політики країни (зокрема, допущення у вільний грошовий обіг всередині країни американського долара, неефективного залучення кредитів МВФ та ін.), а з іншого — внаслідок економічної експансії США, намагання послабити темпи інфляції всередині США через механізм виведення зайвої грошової маси. Це призвело до переповнення каналів міжнародної торгівлі американським доларом. Так, якщо частка США у світовій торгівлі у 2000 р. становила приблизно 40 %, то долар забезпечував понад 44 % світового товарообороту. На долар США припадає 60 % світових валютних резервів, 78 % доларової готівки знаходиться поза межами США. Це забезпечує їм щорічну економію в сумі приблизно 10 млрд доларів. Внаслідок доларизації української економіки гривня недосконало виконує основні функції, її вартість значною мірою залежить від обсягу доларової маси на валютному ринку, що, у свою чергу, унеможливлює привласнення у повному обсязі емісійного доходу. Недовіра до національної валюти, особливо в період її нестабільності, виявляється у витратах значної частки фінансових ресурсів населенням країни на придбання долара та інших стійких вільноконвертованих валют. Комулятивна дія цих чинників послаблює сталість гривні та грошової системи України загалом і негативно впливає на розвиток економіки. Показник доларизації економіки як співвідношення частки депозитів і готівки у грошовій масі в обігу (М3 та готівки в іноземній валюті) становив у 1994 р. 58,6%, у 2002 р. — 57 %, у 2003 р. — 49 %. Водночас в період кримінально-тіньової приватизації з України було вивезено від 40 до 60 млрд дол., які осіли здебільшого в іноземних банках. Негативний вплив доларизації економіки України посилює те, що надання кредитів МВФ супроводжується, з одного боку, рекомендаціями та вимогами, які в основному негативно впливають на розвиток національної економіки, а з іншого — значним зростанням державного боргу та виплат по ньому, а також нераціональних витрат позичених коштів.

Порушення законів грошового обігу призводить до виникнення інфляції.

Послідовники монетаризму стверджують, що всі підвищення цін є інфляційними. Проте, на думку М. Фрідмена, інфляція — це стійке і безперервне зростання цін, яке завжди зумовлене надмірною масою грошей стосовно випуску продукції, а отже, є явищем лише сфери обігу. Якщо ціни підвищилися внаслідок подорожчання сировини, електроенергії, що призвело до збільшення витрат виробництва, то знецінення грошей стає результатом зростання цін. Якщо ціни піднялися внаслідок надмірної грошової та кредитної емісії, порушення законів грошового обігу, то зростання цін стає результатом знецінення грошей. Друга ситуація означає появу не забезпечених товарною масою грошових знаків і точніше відображає реальний зміст поняття "інфляція". Отже, інфляція означає знецінення грошей, яке виявляється через зростання цін.

Інфляція (лат. inflatio — роздувати) — процес знецінювання грошей у результаті перевищення кількістю перебуваючих в обігу грошових знаків загальної суми цін товарів та послуг, внаслідок недотримання законів грошового обігу.

Уперше інфляція проявилась у рабовласницькому суспільстві внаслідок карбування неповноцінних монет державою. Монетно-грошова інфляція широко практикувалась і за феодалізму. Вона збагачувала пануючі класи, прискорювала розорення дрібних ремісників, торговців, погіршувала становище селян. За біметалізму обмежена інфляція відбувалася також внаслідок зниження вартості виробництва золота.

З появою паперових грошей монетна інфляція переростає в монетно-грошову. Після відміни золотого стандарту, припинення обміну паперових грошей на золото закладений у грошовій системі антиінфляційний механізм було ліквідовано. Формами вияву інфляції є знецінення паперових грошей стосовно товарів — виражається у зростанні насамперед роздрібних цін; щодо іноземних валют — зумовлює падіння курсу національної валюти стосовно іноземних грошових одиниць; щодо золота — виявляється у зростанні ринкової ціни золота. Найбільших масштабів за сучасних умов набуло знецінення грошей щодо товарів і послуг.

Переповнення сфери обігу грошовими знаками зумовлюється зростанням виробництва суперечностей економічної системи. Вони значною мірою сфокусовані в грошах і їхніх функціях як у найдинамічнішому елементі власності. Основна внутрішня суперечність грошей — це суперечність між їх речовим змістом та соціально-економічною формою. Речовим змістом, матеріальною субстанцією грошей в умовах золотого монометалізму було золото. Економічна функція грошей полягала у тому, що вони були суспільним виробничим відношенням, здійснювали економічні зв'язки між товаровиробниками, між товаровиробниками і споживачами, між різними країнами тощо. Проте на початку XX ст. суперечність між речовим змістом і суспільною формою товару стала поглиблюватись і загострюватись. З розширенням масштабів внутрішнього обігу (внаслідок поглиблення суспільного поділу праці, масового виробництва товарів і послуг за умов панування гігантських монополістичних, у тому числі олігополістичних об'єднань) золото перестало задовольняти зростаючі потреби в грошах для обслуговування внутрішнього ринку, тобто не забезпечувало економічні зв'язки між товаровиробниками, попитом і пропозицією тощо. Виробництво обмежувалось розмірами добування благородних металів, гальмувалася реалізація сукупного суспільного продукту, поглиблювались економічні кризи тощо. Тому речовий зміст грошей, їх матеріальну субстанцію було замінено на досконалішу форму — кредитно-паперові гроші. Але вирішення цієї суперечності порушило антиінфляційний механізм, посилило невідповідність між функціями грошей. Так, кредитно-паперові гроші неспроможні надійно виконувати функцію засобу нагромадження, тобто перестають бути стихійним регулятором кількості грошей. Аналогічні неузгодженості наростали і між іншими функціями, що посилювало інфляційні процеси.

При розгортанні суперечностей товару в систему економічних суперечностей інфляційні фактори розростаються, примножуються. Цей процес стосується і грошей (в єдності їх речового змісту і суспільної форми), і товарів та послуг (йдеться про умови виробництва товарів і послуг, їх розподіл, обмін та споживання).

Розвиток цих суперечностей на різних етапах еволюції капіталізму відбувається в межах конкретних типів і форм економічної власності — індивідуальної (приватної), колективної капіталістичної (акціонерної, монополістичної таін.), державної, інтегрованої тощо. Це зумовлює, з одного боку, наявність різної кількості та швидкості обертання грошей в обігу, а з іншого — неоднакові умови виробництва та реалізації товарів і послуг. Еволюція форм власності прискорює перехід від нижчих форм золотого стандарту до вищих, його крах, розвиток кредитно-паперових грошей, процес одержавлення монетного золота, фінансово-кредитних інститутів тощо. Інтернаціоналізація і розвиток на її основі інтегрованої капіталістичної власності посилює роль зовнішніх факторів інфляції, породжує так звану імпортовану інфляцію.

Головними причинами інфляції на вищій стадії капіталізму є такі фактори, як монополізація економіки (зокрема, процеси монополістичного ціноутворення), зростання державних затрат на воєнні цілі, широке використання дефіцитного фінансування, надмірна кредитна емісія, зростання кількості безробітних та ін. Деякі з них впливають і на інфляційні процеси в Україні. Однак інфляція в нашій державі, як і в інших країнах СНД, має свої специфічні причини, основними з яких є:

1) глибока деформація основних пропорцій народного господарства, насамперед співвідношення між групами "А" (виробництво засобів виробництва) і "Б" (виробництво засобів споживання). Так, якщо в СРСР у 1928 р. частка предметів споживання у загальному обсязі промислової продукції становила 60,5 %, то у 1989 р. — лише 30 %. В Україні з 1990 по 2001 рік частка групи "Б" скоротилася з 30 до 24 %. Це означає, що в галузях групи "А" виробляють переважно лише засоби виробництва (верстати, устаткування), а не товари широкого вжитку для населення, що свідчить про затратний характер економіки. Працівники групи "А" отримують заробітну плату, що збільшує грошову масу в обігу і, як наслідок, незадоволений платоспроможний попит населення. Така інфляція отримала назву структурної;

2) надмірна мілітаризація економіки. За оцінками західних експертів, в СРСР на воєнні цілі витрачалося наприкінці 80-х років XX ст. не 70 (як зазначалось в офіційних джерелах), а до 300 млрд крб. Така різниця зумовлена тим, що до обсягу військових витрат раніше не включали витрати на виробництво устаткування для воєнних заводів, на метал, енергію, комплектуючі вироби, а також витрати у суміжних галузях (наприклад, для видобування руди, яка йшла на виплавлення металу для військових потреб). Після здобуття незалежності на території України залишилось приблизно 80 % військово-промислового виробництва колишнього Союзу, щодо якого здійснювалась поспішна, необгрунтована політика конверсії. Така політика і надмірні витрати на військові цілі (як це було в першій половині 90-х років XX ст.) призводять до дефіциту державного бюджету, який, у свою чергу, зумовлює зростання внутрішнього боргу і випуск в обіг зайвої маси грошей;

3) значна монополізація економіки України. В Україні у 2002 р. частка монополізованої продукції у ВВП становила 40 %;

4) популістські, недостатньо обґрунтовані економічно постанови Верховної Ради у 1992—1994 рр., які збільшували дефіцит державного бюджету. Нічим не забезпечена емісія грошей становила у 1992 р. 1 трлн 325 млрд крб., що дорівнювало приблизно 35 % ВНП (при тому, що дієздатною фінансово-кредитна система вважається тоді, коли цей показник не перевищує 5%). Головною причиною інфляції в Україні у 1991—1993 рр. була не виважена грошова емісія;

5) численні посередники між виробниками і споживачами. В Україні може бути до п'яти посередників, внаслідок чого ціна товару зростає у кілька разів. У 2003 р. перепродаж товарів в оптовій торгівлі монополістичними структурами (їх налічувалось 350) становив дві третини оптового товарообігу, внаслідок чого "розкручувались" ціни всього торговельного ланцюга;

6) швидке руйнування старої грошово-кредитної і фінансової системи, запізніле формування нової, до того ж малоефективної, розпад системи безготівкових розрахунків, надмірний податковий прес та ін.

Крім внутрішніх причин інфляції, існують і зовнішні фактори. Це насамперед зростання цін на імпортні товари та послуги. Згідно з оцінками спеціалістів подорожчання нафтогазової групи енергоносіїв на 1 % зумовлює зростання оптових цін у промисловості на 0,23 %, у всій економіці — на 0,22 %. Зовнішніми причинами інфляції в Україні є необгрунтоване встановлення валютного курсу при конвертації валют, доларизація української економіки. Вступ в ЄС вимагає обмеження річного рівня інфляції до 2 %.

Розрізняють три види інфляції:

1) "повзуча" — ціни зростають у незначному обсязі (до 5 % на рік);

2) "галопуюча" — ціни зростають за рік на 10 % і дещо більше;

3) "гіперінфляція" — ціни зростають на 1—2 % щоденно.

На думку М. Фрідмена, суперінфляція є наслідком цілеспрямованих дій уряду та центрального банку або їх некомпетентності.

В Україні ціни у 1992 р. зростали щомісячно у середньому на 170 %, що свідчить про супергіперінфляцію. У 1993 р. — приблизно на 3 % щоденно. Наприкінці XX — на початку XXI ст. інфляція в Україні була здебільшого "повзучою", у 2003 р. — стала "галопуючою" за офіційними даними (8,2 %). Проте ці дані е сумнівними, оскільки ціни продажу продукції сільгосппідприємствами зросли на 20 %, рослинництва — на 33 %, а вартість комунальних послуг — на більше ніж ЗО %. Крім того, значно збільшились деякі ціни на промислову продукцію (прокат — на 48 %).

Інфляція посилює диспропорції в економіці, дезорганізовує господарські зв'язки, призводить до кризи фінансів, активізує спекуляцію та тіньову економіку, корупцію, злочинність. Одним із негативних наслідків інфляції є зниження життєвого рівня трудящих, знецінення трудових заощаджень. У США, наприклад, монополісти внаслідок інфляції щорічно привласнювали наприкінці XX ст. до 100 млрд дол., в Україні в 1992—1993 рр. ціни зростали майже у 5 разів швидше, ніж грошові доходи населення. У 610 разів знецінилися вклади громадян в Ощадбанку.

За високих темпів інфляції впродовж тривалого проміжку часу (що свідчило про нестабільність існуючої грошової системи) уряди багатьох країн проводили грошові реформи.

Запитання для самоконтролю

1. В чому полягають закони грошового обігу?

2. Що таке сталість грошей?

3. Що таке грошова маса?