7. Схема біогазової установки для свинокомплексу на 24 тис. Голів:

1 — резервуар для змішування і нагріву рідкого гною; 2 — водонагрівник; 3 —метантенк; 4 — збірник біогазу; 5 — відстійник збродженого гною; 6 — насос; 7 — бак рід­кого палива; 8 — газгольдер; 9 — компресор; 10 — газовий лічильник; 11 — водо­грійний котел

У радгоспі «Росія» Золотоніського району Черкаської області працює установка для анаеробного зброджування рідкого гною на свинокомплексі 24 тис голів (рис. 9.32). Добовий вихід гною на комплексі 280...350 м³. Джерелом для підігріву субстрату служить котел КВ-300М. Вихід біо­газу змінюється у межах від 60 до 100 м³/добу.

2. Перетворення енергії вітру в теплову.

Важливішою характеристикою, що визначає енергетич­ну цінність вітру, є його швидкість. Енергію вітру доцільно використовувати у районах, де його середньорічна швид­кість перевищує 3 м/с. Найбільша ефективність досягається у районах із середніми швидкостями вітру понад 5 м/с.

Наступна важлива характеристика — повторюваність швидкостей вітру, що дорівнює сумарному числу годин за рік або місяць, яке виражається у процентах загального часу, протягом якого у якомусь певному пункті спостеріга­ється однакова швидкість вітру. Ця величина є показником енергоресурсу вітру для даного району.

З точки зору використання енергії вітру територію Ук­раїни можна розділити на такі райони: із значним потенці­алом енергоресурсу — Івано-Франківська, Тернопільська, Хмельницька, Черкаська, Кіровоградська, Полтавська, Хар­ківська і Дніпропетровська області; з високим — Закарпат­ська, Запорізька, Донецька, Чернівецька, Луганська, Херсонська і Одеська області; із найбільшим потенціалом — Республіка Крим.

Із урахуванням особливостей використання вітрової енергії визначились два напрями розвитку вітроенергетики. Перший напрям — автономна вітроенергетика. Вона при­значена в основному для механізації трудомістких робіт сільськогосподарського виробництва. Для цієї мети засто­совують вітродвигуни як постійного, так і змінного струму потужністю кілька десятків кіловат.

Другий напрям — системна вітроенергетика — викорис­тання енергії вітру для великомасштабного виробництва електроенергії на ВЕС потужністю сотні кіловат із видачею потужності в енергосистему.

Основні типи вітроенергетичних установок

Під вітродвигуном розуміють будь-який пристрій, що ви­користовує кінетичну енергію вітру для вироблення меха­нічної енергії.

Вітроенергетичний агрегат ВЕА — це система, що скла­дається із вітродвигуна, еднієї чи кількох робочих машин (генератора, насоса, компресора тощо), що використовують для вироблення певного виду енергії та виконання заданого процесу.

Вітроенергетична установка ВЕУ являє собою комплекс технічних пристроїв, до якого входять вітроагрегат і, за­лежно від схеми, акумулюючий або резервуючий пристрій, двигун, що дублює потужність вітродвигуна, системи авто­матичного керування чи регулювання режимів роботи ус­тановки та її елементів (рис. 24.1).

Вітродвигун ВД безпосередньо перетворює енергію віт­рового потоку ВП у механічну, яка надалі використовується для привода машин або трансформується в елект­рику або теплоту.