Контрольні завдання для самоперевірки

1. У чому зміст загальної класифікації витрат?

2. Опишіть процедуру формування собівартості зроблених і собівартості проданих товарів.

3. У чому розходження витрат, що відносяться до продукту, і витрат, що відносяться до періоду?

4. Перерахуйте основні показники операційного аналізу?

5. Які ви знаєте методи для виділення перемінної і постійної компонент у змішаних витратах? Який з них є найбільш точним? Обґрунтуйте чому.

6. У чому сутність аналізу "витрати – об’єм – прибуток " (СVР - аналізу)?

7. Дайте визначення порогу рентабельності. Які ви знаєте підходи для його розрахунку?

8. Що таке операційний важіль і чому його значення може служити мірою операційного ризику? Дайте визначення операційного ризику.

9. Які вам відомі графічні способи визначення порогу рентабельності?

10. Що таке запас фінансової безпеки і як його розрахувати в рамках СVР - аналізу?

11. Як визначити обсяг продажу, що відповідає заданому обсягу прибутку?

Практичне заняття 1.4

Управління активами

План

1. Оборотні активи, їхня класифікація.

2. Аналіз оборотності оборотних засобів.

4. Методи управління товарно-матеріальними запасами.

5. Методи управління дебіторською заборгованістю.

6. Політика фінансування оборотних активів.

7. Методи розрахунку постійної потреби підприємства в оборотних активах.

Література: [2]; [4]; [6]; [9].

Методичні рекомендації

Мета заняття: вивчення питань, пов’язаних із складом і структурою активів підприємства, визначенням політики формування активів, її зміст і порядок розробки; опанування управління виробничими запасами, запасами готової продукції. дебіторською заборгованістю та грошовими коштами.

У результаті підготовки до практичного заняття 1.4 студент повинен знати:

– сутність поняття «активи» та «управління активами»;

– основні типи, підходи та етапи управління виробничими запасами та запасами готової продукції;

– методи визначення потреби в запасах сировини, матеріалів і готової продукції;

– основні показники оцінювання ефективності управління активами;

– сутність, підходи та типи правління дебіторською заборгованістю;

– основні фактори, які впливають на управління грошовими коштами;

уміти:

– розрахувати власні оборотні кошти;

– розрахувати потребу в запасах сировини, матеріалів і готової продукції, оптимальну партію замовлення;

– обчислити поточні фінансові потреби;

– оцінити ефективність управління активами;

– визначити потенційний надлишок/дефіцит коштів;

– розрахувати реальний надлишок/дефіцит коштів;

– розрахувати суму необхідного короткострокового кредиту.

Підготувавшись до практичного заняття 1.4, студент повинен знати, оборотний капітал являє собою мобільні активи, які можуть бути перетворені в грошові кошти в плині одного фінансового циклу або календарного року. Оборотні кошти (оборотний капітал) можуть бути охарактеризовані наступними показниками: ліквідність; обсяг; структура.

Оборотний капітал у процесі виробничо-фінансової діяльності трансформується і проходить такі стадії: виробничі запаси; незавершене виробництво; готова продукція; дебіторська заборгованість; грошові кошти.

Для фінансування поточних пасивів доцільно використовувати поточні активи. Тому для роботи підприємства важливим є наявність чистого оборотного капіталу. Його ще називають робочим капіталом, або власними оборотними засобами. Відомі чотири моделі управління оборотним капіталом підприємства: ідеальна, агресивна, консервативна, компромісна. В основі побудови тієї чи іншої моделі (стратегії) лежить визначення величини довгострокових пасивів, необхідних для фінансування активів, і розміру кредиторської заборгованості, яку варто підтримувати для безперебійного функціонування підприємства. Кожній із зазначених стратегій відповідає система балансових рівнянь. Основною відмінністю зазначених моделей є те, якими джерелами фінансування буде покритий змінний оборотний капітал, і, виходячи з цього, визначається потреба у довгострокових кредитах.

Вивчаючи тему, студент повинен знати, що Запаси являють собою матеріальні цінності, якими володіє підприємство для використання у виробничому процесі. Для промислового підприємства запаси можна умовно розбити на такі однорідні групи: сировина і матеріали, напівфабрикати, необхідні для виробництва продукції; незавершене виробництво, що виникає після початку виробничого циклу. У цю групу включаються сировина або заготовка, яка пройшла хоча б одну технологічну операцію, і не є ще готовою продукцією; готова продукція.

Метою управління запасами є оптимізація величини фінансових ресурсів, вкладених у них, щоб мінімізувати загальні витрати. З запасами пов'язані наступні види витрат: витрати на збереження (складські приміщення, заробітна плата персоналу складів); страхування; ризик псування; пов'язаних із заморожуванням засобів(тобто замість того, щоб покласти тимчасово вільні засоби на депозит, вони знаходяться в запасах); витрати на використання кожного замовлення (складання документів, їхній облік); виникаючих при недостачі запасів, що може привести до зупинки процесу виробництва (немає сировини і матеріалів) або втрата клієнтів.

У цілому, існує 2 види моделей управління запасами: класична; «канбан» або точно- у – строк.

Виділяють Грошові кошти підприємства містять у собі гроші в касі і на розрахунковому рахунку в комерційних банках. Виникає питання: чому ця готівка залишаються вільними, а не використовуються (наприклад, для покупки ЦП, що приносять, доход у вигляді відсотку). Ці грошові кошти можуть використовувати для: того, щоб вчасно оплатити рахунки постачальників і для здійснення інших поточних розрахунків; термінових відряджень; покриття непередбачених витрат;забезпечення можливого чи прогнозованого розширення діяльності.

В економічній науці є кілька підходів до визначення залишку грошових коштів на розрахунковому рахунку підприємства: 1) на основі розрахунку питомої ваги грошових коштів у загальному обсязі оборотних коштів; 2) коефіцієнта від обороту грошових коштів; 3) модель О. Стоянової; 4) модель В. Баумоля; 5) модель М.Міллера і Д.Орра; 6) модель Б.Стоуна.

Дебіторська заборгованість – це сума заборгованості дебіторів підприємству на визначену дату (відповідно до Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку №10).

Управління дебіторською заборгованістю набагато ширше ніж кредитна політика і містить у собі систему методів проведення розрахунків за відвантажену продукцію, послуги; стягнення прострочених боргів; політику взаємин з факторинговими компаніями, з комерційними банками, з товарними і валютними біржами. Фінансовий менеджер має здійснювати постійний моніторинг величини дебіторської заборгованості, тому що її надмірне збільшення приводить до падіння платоспроможності підприємства.

Рівень дебіторської заборгованості залежить, в основному, від умов розрахунків з контрагентами підприємства. У теорії і практиці виділяють два підходи до управління дебіторською заборгованістю в залежності від того, що є предметом оцінки. Їм може бути: додатковий прибуток при зміні умов продажів і розрахунків; порівняння й оптимізація величини і термінів дебіторської і кредиторської заборгованості.

Вивчаючи цю тему, слід звернути увагу на те, що для цілей управління дебіторською заборгованістю (відповідно до Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку №10) виділяють: поточну дебіторську заборгованість; довгострокову дебіторську заборгованість; безнадійну дебіторську заборгованість; сумнівний борг.

Ухваленню рішення про зміну кредитної політики має передувати її оцінка з погляду впливу на прибуток підприємства. Для цього необхідно розробити прогнозні оцінки для кожної із запропонованих політик, виходячи з таких змінних: стандарти кредитоспроможності або максимальний ступінь ризику, прийнятний для кредитних розрахунків; передбачуваний обсяг продажів; політика інкасації підприємства; адміністративні витрати, зв'язані з поверненням дебіторської заборгованості; кредитний період, рівний терміну надання кредиту; обсяг сумнівних і безнадійних боргів; суми наданої знижки, які надаються для початкових виплат; середній термін повернення грошових коштів.