Контрольні завдання для самоперевірки

1. Сформулюйте основний принцип вартості грошей у часі.

2. Що розуміється під нарощенням і дисконтуванням грошей?

3. Як змінюється майбутня вартість грошей при збільшенні тривалості інвестування?

4. Яка вартість грошей є реальною: сучасна чи майбутня?

5. Як варто коректувати очікувані грошові потоки в зв'язку з інфляцією?

6. Коли процес інвестування стає невигідним?

7. Який грошовий потік називається ануїтетом?

8. Як визначити поточне і майбутнє значення ануїтету?

9. Що таке нескінченний ануїтет і яке його сучасне застосування?

10. Як побудовані і навіщо використовуються фінансові таблиці?

11. Як вигідніше вкладати гроші: водночас чи рівним частками через рівні проміжки часу?

Практичне заняття 1.3

Управління прибутком

План

1. Процес управління прибутком.

2. Етапи та показники операційного аналізу.

3. Аналіз і планування прибутку.

4. Сутність політики розподілу прибутку.

5. Теорії дивідендної політики.

Література: [2]; [4]; [7] – [9].

Методичні рекомендації

Мета заняття: вивчення питань, пов’язаних з управлінням прибутку; опанування основ операційного аналізу, сили дії операційного важеля; вивчення економічного змісту порогу рентабельності та запасу фінансової міцності підприємства; факторів, що визначають підприємницький ризик та вибір дивідендної політики.

У результаті підготовки до практичного заняття 1.3 студент повинен знати:

– класифікацію витрат підприємства та методи їх диференціації;

– наукові засади, підходи та проблеми управління прибутком;

– головні показники операційного аналізу;

– принципи дії операційного важіля;

– сутність поняття та дію підприємницького ризику;

– основні типи економічних районів;

– особливості поглибленого операційного аналізу;

– методики формування дивідендної політики;

уміти:

– визначати формування прибутку за видами діяльності;

– проводити операційний аналіз за його елементами;

– виділяти сучасну мережу районів України;

– визначати взаємодію фінансового та операційного важелів;

– оцінювати сукупний ризик, пов’язаний з підприємством;

– розробляти напрямки при управлінні використанням прибутку;

– обґрунтовувати методичний підхід до вибору дивідендної політики.

Вивчаючи тему, студент повинен знати, що за критерієм залежності від зміни обсягів виробництва усі витрати підприємства поділяються на: змінні; постійні; сумарні. Класифікація витрат на постійні і змінні необхідна для рішення наступних задач: оцінити окупність витрат; оптимізувати розмір прибутку; визначити ціну виробу; розрахувати запас фінансової міцності підприємства; оптимізувати масу сплачених податків.

Для управління ціновою і асортиментною політикою доцільно в рамках окремих видів постійних витрат виділяти ті, котрі прямо пов'язані з виробництвом продукції і можуть бути віднесені до змінних, і ті, котрі більше відбивають витрати всього підприємства, цеху, тобто постійні. Існують три методи диференціації витрат: метод максимальної і мінімальної крапки; графічний метод; економіко-математичний метод.

Підготувавшись до практичного заняття 1.3, студент повинен знати, що Управління прибутком містить у собі наступні етапи: управління формуванням прибутку; управління розподілом прибутку. Кожний з цих етапів заснований на формуванні цілей, задач. Саме правильне їхнє визначення дозволяє надалі адекватно використовувати потенційні можливості підприємства, позиціонувати його в середовищі конкурентів, розробляти стратегію розвитку.

Операційний аналіз є могутнім інструментом оперативного і стратегічного планування підприємства, прийняття управлінських рішень. В основі механізму управління доходами лежать складові: планування виручки від реалізації; оптимізація постійних і змінних витрат у собівартості; формування цінової політики. Усі ці фактори визначають також і масу одержуваного прибутку. Тому операційний аналіз ще називають аналізом “Витрати — обсяг — прибуток” (“Costs — Volume — Profit” — CVP).

До показників операційного аналізу відносяться: валова маржа, поріг рентабельності, порогова кількість товару, запас фінансової міцності, сила впливу операційного важіля. Поріг рентабельності — це така виручка від реалізації, при якій покриваються усі витрати, а прибуток дорівнює нулю. Запас фінансової міцності (безпеки підприємства) показує, наскільки може бути знижена виручка від реалізації, забезпечуючи при цьому беззбиткову діяльність.

Вивчаючи тему, студенту слід звернути увагу на те, що визначення прогнозного розміру прибутку при наявному співвідношенні постійних і змінних витрат. Найбільш використовуваними в цих цілях методами варто вважати: метод виробничого (операційного важеля); метод граничного аналізу. При використанні методу виробничого важеля необхідно розуміти, що зміна виручки від реалізації веде до зміни прибутку. Однак ця зміна не носить пропорційний характер, а зміна виручки від реалізації спричиняє більш сильна зміну прибутку. Така залежність зветься ефект операційного важеля.

Ця взаємна обумовленість має місце як при рості, так і при падінні виручки від реалізації внаслідок зміни цін, конкурентного середовища та інших факторів, тобто мова йде про те, що при збільшенні виручки від реалізації, наприклад, на 3% прибуток збільшиться на більше число відсотків. Але на скільки? На це питання допоможе відповісти показник, який називається сила впливу операційного важеля (СВОВ). Саме він показує, на скількох відсотків зміниться прибуток підприємства при зміні виручки від реалізації на один відсоток. Необхідно пам'ятати, що СВОВ розраховується для конкретного обсягу реалізації, структури витрат, прибутку. При зміні хоча б однієї його складової СВОВ зміниться, і для правильності подальших розрахунків його необхідно визначити знову.

Співвідношення приросту суми прибутку і суми обсягу реалізації, одержуване при визначеному значенні коефіцієнта операційного лівериджу, називається ефектом операційного важеля (ЕОВ).

У процесі вивчення теми студенту необхідно розглянути сутність підприємницького ризика. Ризик вкладень у конкретне підприємство дозволяє визначити підприємницький ризик. Він визначається як добуток сили впливу операційного важеля (СВОВ) на силу впливу фінансового важеля (СВФВ).

Його ще називають сукупним ризиком, тому що він дозволяє врахувати дві важливі характеристики підприємства: структуру витрат і структуру капіталу, який використано при функціонуванні підприємства. Таким чином, управляти підприємницьким ризиком можна, змінюючи величини операційного і фінансового важелів.

Практичне значення дивідендної політики полягає в тому, на її підставі обирається стратегія розвитку підприємства в цілому. Це обумовлено можливою необхідністю в інвестиційних ресурсах. Їх можна одержати ззовні у виді банківських кредитів, додатковому випуску чи акцій чи облігацій використовувати основне внутрішнє джерело — прибуток. При ухваленні рішення на користь того чи інший варто розрахувати їхня вартість.

Дивідендна політика — сукупність методів і прийомів по раціональному розподілі прибутку і формуванню дивідендного фонду. Реінвестування прибутку має ряд переваг, а саме: є щодо дешевою формою фінансування підприємства; дозволяє зберегти сформовану систему контролю над підприємством. Основною задачею дивідендної політики є визначення раціонального співвідношення часткою при розподілі прибутку на споживання і нагромадження.

Основні методики нарахування та виплати дивідендів: метод залишкових виплат, метод стабільного співвідношення дивідендних виплат, метод стабільної величини дивідендів, метод постійної і змінної частки дивідендів, метод постійного зростання величини дивідендів. Крім перелічених методів грошових виплат дивідендів з метою впливу на ліквідність акцій і утримання їх ринкової ціни в межах оптимального діапазону фірма може використовувати операції подрібнення й укрупнення акцій.