Тема 12-13

УКРАЇНСЬКИЙ РЕНЕСАНС НА НИВІ ДУХОВОЇ КУЛЬТУРИ (друга половина XVI - перша половина XVII ст.)

(4 год.)

ПЛАН

1. Передумови і труднощі культурного розвитку XVI - XVII ст.

2. Розвиток освіти. Острозька академія.

3. Діяльність братств та культурно-освітніх осередків.

4. Поширення гуманістичних ідей в Україні. Полемічна літера­тура.

5. Розвиток книгописання та книгодрукування в Україні. Ост­розька Біблія. Пересопницьке Євангеліє.

6. Архітектура і мистецтво.

7. Феномен козацької культури.

Література

Основна

1. Бокань В. Історія культури України. Підручник / В. Бокань, Л. Польовий. - Київ: МАУП, 2002. - 256 с.

2. Боянівська М. Б. Переписувачі книжок як культурні діячі України, XV - перша половина XVII ст. / М. Б. Боянівська. - Львів: НАН України, Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича, 1994. - 43 с.

3. Возняк М. Історія української літератури. У 2 книгах: На­вчальне видання - Вид. 2-ге, перероб. Кн. 1. / М. Возняк. - Львів: Світ, 1992. - 696 с.

4. Ісаєвич Я. «Lycaeum Trilingue»: концепція гуманістичної школи в Європі / Я. Ісаєвич // Острозька давнина. - 1995. - Вип. 1. - С. 8 - 12.

5. Історія культури: Навчальний посібник / О. А. Гаврюшенко, В. М. Шейко, Л. Г. Тишевська; ред. В. М. Шейко. - К.: Кондор, 2004. - 763 с.

6. Історія української культури: Навчальний посібник / О. Ю. Пав­лова, Т. Ф. Мельничук, І. В. Грищенко; за ред. О. Ю. Павлової. - К.: Центр учбової літератури, 2012. - 408 с.

7. Історія української культури: Курс лекцій / Л. В. Анучина,

О. В. Бурлака, О. А. Лисенко та ін. - Харків.: Вид-во «ФІНН», 2010. - 408 с.

8. Історія української культури: У 5-ти т. Т 2. Українська куль­тура XIII - першої половини XVII століть. - К.: Наук. думка, 2001. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу до джерела: http: //izbomyk, org, ua/istkult2/ikult2. htm

9. Історія української та зарубіжної культури: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів / Б. І. Білик, Ю. А. Горбань, Я. С. Ка- лакура, С. М. Клапчук; За ред.: С. М. Клапчука, В. Ф. Остафійчука. - 3-тє вид.,стер. - К.: Знання, 2001. - 326 с.

10. Конспект лекцій з курсу «Історія української культури» для студентів всіх спеціальностей і форм навчання / уклад.: О. В. Булда­кова. - Краматорськ: ДДМА, 2012. - 190 с.

11. Конспект лецій з дисципліни «Історія української культури» для студентів усіх спеціальностей денної форми навчання / Укладач: Г О. Лебедєва - Дніпродзержинськ: ДДТУ, 2010. - 227 с.

12. Курбский А. М. История о великом князе Московском / А. М. Курбский / Составление, вступительная статья, комментарии Золотухиной Н. М. - М.: УРАО, 2001. - 395 с.

13. Луцьке Хрестовоздвиженське братство: історія та відро­дження /Автор і упорядник А. І. Бондарчук. - Луцьк: ВМА «Терен», 2013. - 472 с.

14. Грушевський М. С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. / Ред- кол.: П. С. Сохань (голова) та ін. Т 6. Житє економічне, культурне, національне X!V - XVH віків. - К.: Наук. думка, 1995. - 680 с.

15. Мицько І. Острозька слов’яно-греко-латинська академія // Острозька давнина: Досл. і матеріали. - Львів, 1995. - С. 13 - 22.

16. Мицько І. Острозька слов’яно-греко-латинська академія /

І. Мицько. - К.: Наук. думка, 1990. - 190 с.

17. Історія України: Неупереджений погляд: Факти. Міфи. Комен­тарі / В. В. Петровський, А. О. Радченко, В. І. Семенко. - Харків.: ВД «ШКОЛА», 2007. - 592 с.

18. Сироватський С. А. Організація самостійної роботи студентів у процесі вивчення культурології: Методичні поради студентам для підготовки до семінарських занять: Методичний посібник для студен­тів денної форми навчання / С. А. Сироватський. - К.: Видавничій центр «УБІП», 2009. - 117 с.

19. Титов Ф. Императорская Киевская духовная академия в её трёхвековой жизни и деятельности (1615 - 1915): Историческая за­писка / Ф. Титов. - К.: ГОПАК, 2003. - 688 с.

20. Українська та зарубіжна культура.: Навчальний посібник / М. М. Закович, І. А. Зязюн, О. М. Семашко та ін. - К.: Т-во «Знання», КОО, 2001 - 550 с.

21. Хижняк З. І. Історія Києво-Могилянської академії / З. І. Хиж- няк, В. К. Маньківський. - К.: «КМ Академія», 2003. - 184 с.

22. Широкорад А. Б. Тайная история Украины А. Б. Штрокорад. - М.: Вече, 2008. - 432 с.

Додаткова

1. Білодід І. К. Києво-Могилянська академія в історії східно­слов’янських літературних мов: нариси з історії української літера­турної мови / Іван Білодід; ред. В. М. Русанівський; АН УРСР, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. - К.: Наук. думка, 1979. - 197 с.

2. Гелитович М. Святий Миколай з житієм. Ікони XV - XVIII На­ціонального музею у Львові імені Андрея Шептицького/ М. Гелито­вич. - Львів: Свічадо, 2008. - 152 с.

3. Історія української культури: Курс лекцій / О. В. Ліхолат, П. А. Дігтяр, С. Ю. Боєва; під аг. ред. С. О. Костилєвої. - К.: НТУ «КПІ», 2010. - 336 с.

4. Луцьке Хрестовоздвиженське братство: історія та відро­дження / Автор і упорядник А. І. Бондарчук. - Луцьк: ВМА «Терен», 2013. - 472 с.

5. Українські гуманісти епохи Відродження. Антологія. У 2-х ча­стинах / Відп. ред. В. М. Нічик. - Частина 2. - К.: Наук. думка, 1995. - 431 с.

6. Ісаєвич Я. Найстаріші документи про діяльність братств на Україні / Я. Ісаєвич. // Історичні джерела та їх використання. - Київ, 1966. - Вип. 2. - С. 12 - 22.

Електронний ресурс

1. Висоцький О. Ю. Історія української культури: Навчаль­ний посібник. - Дніпропетровськ: НМетАУ, 2009. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу до джерела: http: //www. nbuv. gov. ua/ books/2009/09vojiuk. pdf

2. Українська та зарубіжна культура: Навч. -метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Р. М. Вечірко та ін. - К.: КНЕУ, 2003. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу до джерела: http: //6201. org. ua/files/1/ukr_ta_zar_kulultura. zip

Ключові поняття: А. Курбський, К. Острозький, Острозька академія, сім «вільних наук», «тривіум», «квадривіум», Іван Федоров, автентичність, антропоцентризм, братства православних міщан, вертеп (театр), гуманізм, дидаскал, ігумен, інтермедії, конфесії християнської церкви, література полемічна, Магдебурзьке право, містерія, право ставропігії, Ренесанс, Лю­блінська унія, Брестська церковна унія, реформація, гуманізм, гуманісти, греко-слов’яно-латинська школа, колегія, полемічна література, ренесанс­ний, готичний та романський стилі в архітектурі, кант.

Мета заняття: з’ясувати умови розвитку національно-

культурного та релігійного життя в Україні в другій половині XVI - початку XVII ст.

Урезультаті опанування лекції студент повинен:

знати: основні напрями розвитку культури на території України в пе­ріод Ренесансу;

вміти: порівнювати здобутки матеріальної та духовної культури на­селення України в другій половині XV - XVI ст. та в період Ренесансу;

розуміти: процеси які негативно і позитивно впливали на розвиток української культури в другій половині XVI - початку XVII ст.

Теми рефератів

1. «Біблія» та її місце в історії української літератури.

2. «Пересопницьке Євангеліє» - видатна пам’ятка україн­ського письменства.

3. Швайпольд Фіоль, Франциск Скорина, !ван Федоров - пер­ші східнослов'янські друкарі.

Завдання до домашньої контрольної роботи по темі

Зробити аналітичний огляд навчальної літератури на одну із запропонованих тем:

1. Традиції збирання книжок в Україні, перші книгозбірні.

2. Місто Остріг як найбільший науково-освітній осередок серед­ньовічної України.

3. Українці в європейських університетах (XV - XVIII ст.).

1. Передумови і труднощі культурного розвитку XVI - XVII ст.

XVI - XVII ст. - виключно складний і важливий період у житті українського народу. У політичній історії він охоплює такі процеси, як перехід всіх українських земель під владу Речі Посполитої, нарос­тання визвольної боротьби, створення національної державності в ході Хмельниччини, подальша втрата завоювань. У вітчизняній куль­турі це була яскрава, плідна епоха, принципова для подальшого роз­витку. Можна виділити цілий ряд причин, які пояснюють культурне піднесення в Україні даного періоду.

Передусім треба підкреслити, що тоді ще були живі традиції Київ­ської Русі. Найкраще вони збереглися у західноукраїнських землях, менш потерпілих від монголо-татарського нашестя. Крім того, у ве­ликому князівстві Литовському культурна спадщина Київської Русі, була сприйнята на державному рівні.

У XVI ст. триває стабілізація і пожвавлення економічного життя, зрос­тання міст. Нараховувалося до 20 великих українських міст з населенням понад 10-15 тис. жителів. У Львові, Києві кількість ремісничих спеціаль­ностей досягала 300. Розвитку товарно-грошових відносин сприяло маг­дебурзьке право (правова система, яка закріплювала самоврядування го­родян). На Волині і в Галичині, все ширше практикувалося будівництво світських споруд не з дерева, а з каменю і цегли, у XV ст. у Львові було побудовано водопровід.

Свою роль відіграв і вплив західноєвропейського Відродження та Ре­формації. В містах України, як і в ряді інших європейських країн, прожи­вало етнічно різнорідне населення: крім українців - поляки, німці, євреї, вірмени, угорці, греки, що сприяло взаємопроникненню різних культур. З іншого боку, діти українських вельмож навчалися в університетах Праги, Кракова, Болоньї. Варто пригадати імена - українського поета XV ст. Пав­ла Русина, професора медицини й астрономії з Дрогобича Юрія Котерма- ка. Гуманістичні настрої та ідеї, європейські художні стилі, набували на українському культурному ґрунті нових форм.

Найважливішим чинником, який впливав на розвиток культури в Україні в цей період, була національно-визвольна боротьба україн­ського народу. Утворення Речі Посполитої внаслідок Люблінської унії у 1569 р. призвело до концентрації практично всіх українських земель у єдиних державних кордонах, поставило їх населення у най­важчі політичні, соціально-економічні умови. У зв’язку зі зростан­ням міст в Європі зріс попит на продукцію сільського господарства, а Іспанія, яка досі була «житницею Європи», не справлялася з цим завданням. Потрібні були нові постачальники, і на цю роль претен­дувала Польща. Польські феодали захопили землю, закріпачили се­лян, витискали з України максимум прибутку, але в той же час захис­тити її від набігів турок і татар виявилися неспроможними. У цих умовах усі культурні процеси перепліталися, як з боротьбою проти польського засилля, так і з обороною рубежів від натиску Кримсько­го ханства й Османської Туреччини.

Неоднозначною у розвиткові української культури в XVI ст. - XVII ст. була позиція соціальної еліти. Своєю меценатською діяль­ністю прославилися князь Костянтин (Василь) Острозький, князь Юрій Слуцький, Єлизавета (Галшка) Гулечівна. Однак, більшість українських феодалів, верхівка духовенства в умовах панування Речі Посполитої віддалялися від національної культури - мови, тради­цій, православної віри і сприймали польську. Втрата народом своїх поводирів, еліти суттєво вплинула на розвиток культури.

У цій історичній ситуації, роль духовного лідера народу взяло на себе козацтво - самобутній суспільний стан, який сформувався в XV - XVI ст. Саме козацтво підхопило традицію національної державності, виступило захисником православної церкви, української мови.

Всенародна війна за свободу України 1648 - 1657 рр. безпосе­редньо відбилася і на культурному житті. Патріотичні почуття, спіль­ні походи, масове переселення - все це сприяло культурній інтеграції різних регіонів. У ході війни міцніла нова українська державність, що спиралася на козацькі традиції. Хоч Гетьманщина включала тільки частину національної території, але саме її існування вело до зрос­тання національної самосвідомості.

Кризова ситуація в культурі України виникла в кінці XVIII ст. після того, як внаслідок трьох поділів Польщі українська територія виявилася у складі двох імперій - Російської та Австрійської, в яких проводився антиукраїнський політичний курс. У Російській імпе­

рії, по суті, повторилася ситуація попереднього сторіччя, тільки тепер козацька старшина стала частиною дворянства, сприйняла російську культуру. Єдиними носіями і творцями української культури в цій си­туації залишилися низи суспільства, простий народ.

2. Розвиток освіти. Острозька академія

Початкові школи, як правило, існували при монастирях, церквах або маєтках великих феодалів. Учні отримували в них елементарні знання з письма та лічби.

У другій половині XVI ст. в українських землях стали з’являтися єзуїтські навчальні заклади. Єзуїти почали відкривали елементарні та середні школи і колегії з двома відділеннями - нижчим і вищим. До нижчого відділення належали гімназії, що мали п’ять класів. На ви­щому відділенні (колегіуми) було сім класів: три роки вивчалася фі­лософія і чотири роки - богослов’я. Освітні заклади організовувались на зразок західноєвропейських вищих шкіл. Викладання тут велось латинською мовою У 1570 р. єзуїтами була заснована Віленська коле­гія, яка вважалася найбільшим навчальним закладом Східної Європи. Згодом польський король Стефан Баторій надав колегії права акаде­мії, тобто дозвіл викладати на високому рівні богословські науки. Першим ректором академії папа римський призначив Петра Скаргу - активного суспільного діяча, письменника.

З

Петро Скарга

агалом в Україні діяли 23 єзуїтські коле­гії. Найбільшими були колегії у Ярославлі (1574 р.), де навчався Б. Хмельницький,

Львові (1608 р.), Луцьку (1614 р.), Києві (1647 р.), Кам’янці-Подільському, Вінниці,

Перемишлі та ін.

Паралельно з православними та като­лицькими школами в українських землях створювалися і протестантські школи. Ана­лізуючи освітянську діяльність протестан­тів, слід зазначити, що саме через неї від­бувалася популяризація нового віроспові­дання, оскільки їхні школи створювались

при релігійних громадах і виконували пропагандистську функцію. Характерною прикметою протестантських шкіл у XVI ст. була осо­блива присутність світського начала: протестантські школи створю­вались не як вузько богословські заклади, а спрямовувались, переду­сім, на виховання широкоосвіченої, ерудованої людини, готової для участі у політичному і культурному житті, і разом з тим, здатної від­стоювати принципи протестантського віровчення.

Протестантські й католицько-єзуїтські школи користувались по­пулярністю у шляхтичів і міщан, оскільки навчання в них ґрунтува­лося на передових досягненнях західноєвропейської науки, вони на­магалися йти в ногу з часом.

Українці, які не мали рівноцінних православних шкіл, віддавали своїх дітей до цих колегій, де ті зовсім втрачали ознаки національної ідентичності. В Україні майже до кінця XVI ст. не було середніх на вищих навчальних закладів.

На межі XVI - XVII ст. під впливом західноєвропейських гума­ністичних та реформаційних ідей в українській освіті відбулися істот­ні зміни. Було створено нові навчальні заклади, які ґрунтувалися на національних освітніх традиціях, поєднанні вітчизняного і кращого європейського досвіду. До них належать, перш за все, миляновицький осередок і Острозький культурно-освітній центр.

Ф

Андрій Курбський

ундатором миляновицького осеред­ку став князь Андрій Михайлович Курб- ський (1528 - 1583), який під впливом Максима Грека вирішив зайнятися пере­кладами. Основна увага в Миляновичах зосереджувалася на перекладах, причому тих творів, які найбільше відповідали по­требам ідеологічної боротьби і культурно­го розвитку. Тут були зроблені переклади книг Іоанна Дамаскіна «Діалектики», «Богословія». Частина перекладених тво­рів Іоанна Златоустого увійшла в ском­понований князем «Новий Маргарит». Курбському належав переклад біографії і деяких творів Августина Блаженного. 1576 р., коли посилюється антиправос­лавна пропаганда вільнюських єзуї-

тів, Курбський пише полемічні твори: «Історію Флорентійського собору». Миляновицькі переклади набули по­пулярності, що видно з їхніх списків XVI - XVII ст., виявлених в Україні, Білорусії, Росії.

Л

Сторінка з «Нового Маргарита»

СКАЗАНІЙ

КНЯЗЯ КУРВСМГО.

■м>п ттчти., имии+іі Я **оіпріі,

II. Уіпінілши.

Сказання А. Курбського

ітературно-науковий гурток припинив свою діяльність 1583 р. піс­ля смерті А. М. Курбського.

У 1576 р. князь Костянтин Острозький заснував у м. Острог культурно-освітній центр ново­го типу. До нього входили колегія, літературно-науковий гурток, бібліо­тека і друкарня, яку протягом 1577 - 1582 рр. очолював відомий друкар Іван Федоров. Це по суті була перша вища школа європейського зразка в українських землях, що згодом діста­ла назву академії. Першим ректором академії був Герасим Смотрицький, письменник-полеміст і культурно- освітній діяч XVI ст. В Острозькому культурно-освітньому центрі викла­дання поєднувалось з науковою, пе­рекладацькою й видавничою діяль­ністю. Навчання здійснювалося за поширеною у Європі системою «семи вільних мистецтв». Тут вивчалися богослов’я й філософія, математи­ка й астрономія, діалектика й логіка, старослов’янська, польська, грецька та латинська мови. В академії працю­вали висококваліфіковані професори не лише православного віросповіда­ння, але й іновірці, що їх звільнили

з латинських шкіл за протестантські погля­ди. Серед професорів були українці Василь Суразький, що написав «Працю про єдино істинну православну віру», де обґрунтував релігійну доктрину острозьких книжників; Дем’ян Наливайко, який зробив істотний внесок у розвиток афористичного аспекту філософського знання в Україні; білорус Ан­дрій Римша, автор «Хронології»; московит Андрій Курбський, який підготував для по- Патріарх Кирило Лукаріс треб шкільної освіти посібник з логіки; грек (1⁵72 ^{- 28 че}рв^ня І⁶³⁷ рр.⁾ Кирило Лукаріс, який здійснював переклади наукових праць з грецької на слов’янську й книжну українську мови.

3. Д іяльність братств та культурно-освітніх осередків.

Під впливом західноєвропейських гуманістичних і реформацій­них ідей в українській освіті на межі XVI - XVII ст. відбуваються найвагоміші зміни. Створюються якісно нові навчальні заклади, які ґрунтуються на національних традиціях, поєднують вітчизняний і пе­редовий європейський досвід.

Особливу роль у цьому процесі відіграли братства - національно-релігійні та громадсько-культурні об’єднання місь­кого населення, православного духовенства, шляхти, які почали виникати у кінці XVI ст. для захисту соціально-економічних інтер­есів і духових цінностей українського народу. Церковні братства існували в Україні з глибокої давнини, але особливу активізували свою діяльність після Люблінської унії 1569 р. і в період підготов­ки Брестської унії 1596 р.

У відповідь на розповсюдження єзуїтських колегій, на католиць­ку пропаганду вищості латинського обряду й верховенства папи рим­ського у християнській церкві братські громади взяли на себе відпо­відальність за православну церкву, а також за збереження традицій національної культури. Внаслідок прокатолицької політики Речі По­сполитої, через брак належної освіти у більшості православних іє­рархів та через симонію (продаж посад у церкві) православна церква

поступово втрачала свій автори­тет. В таких умовах ініціатива пе­рейшла до світських організацій заможних міщан і селян - реміс­ників, купців, дрібних власників, занепокоєних майбутнім своєї культури. Вони опікувалися осві­тою громадян - організовували школи, доступні для всіх верств населення, оплачували з громад­ської казни учителів і підручни­ки, контролювали церкву, в тому числі й єпископів, вимагаючи сповнення пастирських обов’язків, турбувалися про належний хрис­тиянину моральний клімат у сім’ї, гідний відхід людини із цього сві­ту - для немічних і самотніх були створені шпиталі (госпіси), де утримання й опіка здійснювалась за рахунок громади, також забез­печувалось гідне християнина поховання померлого. Із каси вза­ємодопомоги надавалися позики згідно з потребами членів грома­ди - на будівництво, розгортання цеху чи торгівлі, на освіту дітей за кордоном тощо. Братства, дба­ючи про спільне благо, водночас турбувалися про кожну людину.

Б

Грамота про надання Успенському братству права Ставропігії

Статут братської школи у Львові

ратства у багатьох питаннях ставили цілі, подібні до тих, що їх вирішували реформаційні течії у Західній Європі. У братсько­му русі активністю вирізнялися Львівське Ставропігійське засно­ване 28 грудня 1544 р. при церкві св. Миколая. Вирізнялися Луцьке

Хрестовоздвиженське та Київське брат­ства. Збереглися статути і братських громад, і особливо братських шкіл, які вражають гуманістичним змістом, тур­ботою про людину та її гідне життя.

Н

Лаврентій Зизаній

а збереження традицій культури була спрямована наукова і видавнича діяль­ність братств. Львівське братство ви­купило друкарню Івана Федорова, і тут були видані «Адельфотес, або Грамати­ка доброглаголивого еллинословенского язика» (1591 р.), а під авторством Лав- рентія Зизанія дві книги - «Граматика словенска» і «Наука ко читаню і розумі- ню писма словенскаго» (1596 р.). Найак­тивнішими міщанами, що забезпечували діяльність Львівського брат­ства, були брати Юрій та Іван Рогатинці, Дмитро й Іван Красовські, Лука Губа, Микола Добрянський, Констянтин Корнякт.

Братство мало меценатів - князів Костянтина Острозького, Адама Вишневецького, Анну Потоцьку та ін. Львівське братство не лише утримувало школу і друкарню, забезпечувало книговидання, функ-

«Граматика доброглаголивого еллинословенского язика». Львів 1591 р.

«

£ Инанн, Рок^, «■ у к*

ГГАММЛ Т І К А-

Длїо, ^

СЛ«ЖіМІ( Пигмеи* , £0ТА

ЩИДЛКА «ІрЮТИ 0^Л,5<МІ- ІКАГО МЗЫМ•ЦАЛДІЛІ'МІГ ОтміАталі-».

Граматика словенска», «Наука ко читаню ірозуміню писма словенска- го» Лаврентія Зизанія

ціонування шпиталів, а й збу­дувало чудовий архітектурний ансамбль Успенської церкви у Львові.

З

Церква і монастир Луцького Хрестовоздвиженського братства

кого Хрестовоздвиженського братства

а зразком Львівського, яке було хронологічно старшим, дія­ли Луцьке, Київське й інші брат­ства. Братства жваво обмінюва­лися книгами, досвідом наукової та освітньої роботи, учителями, громадськими здобутками - все це сприяло зміцненню братського руху в Україні. Із середовища брат­ського руху вийшли відомі церковні та громадські діячі - Йов Бо­рецький, Памва Беринда, Захарія Ко- пистенський, брати Стефан і Лаврен- тій Зизанії, Мелетій Смотрицький,

Кирило-Транквіліон Ставровецький,

Петро Могила та ін.

У 1574 р. польський король Стефан Баторій видав декрет про дозвіл віленським громадянам від­крити й утримувати братські шко­ли. Починаючи з 1575 р. це право було поширене на всі інші право­славні братства Речі Посполитої.

Перша братська школа в Україні була заснована, відповідно, в 1586 р. у Львові. Її засновниками були міщани, члени Успенського брат­ства Юрій Рогатинець та Дмитро Красовський, культурно-освітні ді­ячі Стефан та Лаврентій Зизанії. У програму школи входило вивчення _{ПечаткаЛьвівськогобратства} курсу «семи вільних наук». Поряд з (вверху) і (внизу) печатка Луць- церковнослов янською й грецькою

тут вивчали польську та слов янську мови. У Львівській братській шко­лі вивчалася також латинська мова, знання якої давало змогу учням зна­йомитися із досягненнями західноєв­ропейської науки та літератури. При Львівській школі була створена багата бібліотека. В ній зберіга­лися грецькі та латинські видан­ня творів Аристотеля, Платона, римських поетів Вергілія, Овідія, Цицерона, істориків Лукіана, Ва­лерія Максима тощо. Значна ува­га приділялась вивченню музики (вважається, що саме братські школи започаткували музичну освіту в Україні).

Л

Братська школа

Дидаскал веде урок.

Гравюра XVII ст.

ьвівська Успенська братська школа користувалась високим ав­торитетом. Перший ректор школи, грецький і український культурно- освітній діяч Арсеній Еласонський в 1586 - 1588 рр. уклав «Порядок шкільний», що став одним з найстарі­ших шкільних статутів Європи. Головною ідеєю статуту була ідея ста­нової рівності, таким чином навчання у братській школі мало демо­кратичний характер. Під керівництвом А. Еласонського 1591 р. було видано «Адельфотес» - перший підручник грецької мови зі словено- українським перекладом. Написані викладачами Львівської Успен­ської братської школи підручники поширювалися в Україні, Білорусії, а також в Росії і Молдові. Педагогічна, літературно-філософська і ви­давнича діяльність Львівської братської школи сприяла піднесенню української культури.

З появою братських шкіл підвищується рівень викладання і поглиблюється зв’язок освіти з національним життям. Львівська братська школа мала елементи вищої освіти, хоч за програмою братські школи були закладами середнього типу. Братські шко-

ли були загальнодоступними, у них навчалися на кошти братств сироти, діти бідних батьків. Більш заможні вносили гроші в залежності від своїх можливостей.

У

Йов Борецький

Центральній Україні рух зі ство­рення братських шкіл активізувався на початку XVII ст., коли було створено Київську братську школу при Богоявлен- ськом монастирі. Першим її ректором став Йов Борецький, котрий раніше очо­лював Львівську школу, а також викла­дав там латинську та грецьку мови. При організації Київської школи Й. Борецький спирався на попередній досвід. З братською школою в Києві пов’язані імена таких видатних діячів культури, як Мелетій Смотрицький, Касіян Сакович, Захарія Копистенський та ін. У Київській братській школі ви­вчали грецьку, латинську, слов’янську, польську мови, а також поетику, риторику, філософію.

У 1615 р. гетьман П. Конашевич-Сагайдачний з своїм козацьким військом вступив до Київського братства і взяв під захист братську школу. Кожний козак вносив 6 грошів вступних і 1,5 гроша щомісячно, які йшли на потреби братства та розвиток освіти. Майже всі свої кошти гетьман заповів Київській, Львівській і Луцькій братській школам.

У цілому в кінці XVI - на початку XVII ст. в Україні діяло близько тридцяти братських шкіл: у Перемишлі, Тернополі, Галичі, Рогатині, Луцьку, Кременці, Кам’янці-Подільському, Городку Стрию та інших містах. Відповідно до статутів братських шкіл, учитель мав бути но­сієм високих моральних якостей, на нього покладалась чимала час­тина відповідальності за виховання учнів. Стосунки між учителями та учнями визначались успіхами останнього, а критерієм оцінки ви­ступали знання, й аж ніяк не матеріальний достаток чи належність до майнового стану.

На початку XVIII ст. братства занепали. Вони перетворилися ви­ключно в церковні організації, які піклувалися тільки про збережен­ня православного обряду церковного богослужіння.

У кінці XVI ст. в Україні ви­никає новий тип школи - греко- слов’яно-латинської, у якій дав­ньоруські культурно-освітні традиції поєднувалися із досяг­неннями західноєвропейської

ш

Засновники і фундатори академії: князь Василь-Костянтин Острозь­кий, княжна Гальшка Острозька, Кирило Лукаріс

коли і науки того часу. Першою навчальною установою такого типу стала Острозька греко-слов’яно- латинська колегія, заснована близько 1576 р. відомим діячем і меценатом української культури К. Острозьким (1526 - 1608). Навчання в ній вело­ся за поширеною у Європі системою «семи вільних мистецтв». Особлива увага приділялася вивченню слов’янської, грецької та латинської мов.

Складовими частинами Острозького культурно-освітнього цен­тру разом із колегією, були літературно-науковий гурток, бібліотека та друкарня, яку у 1577 - 1582 рр. очолював Іван Федоров.

Сучасники називали Острозьку колегію академією. ЇЇ першим ректором був Герасим Смотрицький - письменник і культурно-

о

Друкарський станок Львівського братства (єдиний із збережених в Україні від періоду пер­шої половини ХУП ст.)

світній діяч XVI ст. Тут працювали вчені, письменники, перекладачі з високою гума­ністичною культурою. Серед них - священик, публіцист, філософ Дем’ян Наливайко (рід­ний брат козацького ватажка С. Наливайка), письменники-полемісти Василь Суразький, Клірик Острозький, поет і перекладач Андрій Римша та ін. Найголовнішою культурною пам’яткою Острозького центру було перше видання повної художньої ілюстрованої Біблії церковнослов’янською мовою 1581 р. Проте після смерті К.Острозького 1608 р. академія була передана його онучкою єзуїтам.

Острозька академія залишила по собі значний слід в історії освіти й духовного

життя України. Вона підготувала цілу плеяду відомих культурних і церковних діячів, письменників-полемістів та пере­кладачів. Серед них можна відзначити майбутнього гетьмана П. Конашевича- Сагайдачного та церковного діяча М. Смотрицького. Саме в стінах школи були опубліковані перші полемічні твори, антикатолицький збірник «Книжиця», до складу якого увійшли послання І. Вишен- ського до К. Острозького, «Апокрисис»