Сторінка «Богословія» Іоанна Дамаскіна

ту» («Шестоднев») Георгія Писидій- ського (VII ст.), «Откровеніє» Мефодія Патарського (XII ст.), анонімний твір «Преніє Панагіота з Азимітом» (XIII ст.) та «Шестоднев» Іоанна екзарха Болгарського (X ст.), компілятивний дохристиянський твір «Книга Єноха» (II-! ст. до н. е.) і «Християнська топографія» Козьми Індикоплова (бл. 549 р.). У першій, світ подавався як Земля і сім небес над нею, в кожному з яких живуть духи, ангели і різні світила. У другій, Земля описується у вигляді стола або прямокутної дошки і т. п. На підставі Святого Письма й апокрифів візантійський книжник доводить, що Земля - це площина, що має форму чотирикутника, оточеного з усіх сторін океаном. По краях Землі стоїть мур, що сходиться з небом, яке є склепінням над Землею. Сонце заходить на ніч за високу гору на півночі. Рухами Сонця, Місяця та зірок, небесними й атмосферними явищами загалом керують окремо для того призначені ангели, і це вони робитимуть до кінця світу, поки зорі не впадуть з неба.

Стортка «Шестоднева» Іоанна екзарха Болгарського

Книга Єноха

Світ за уявленнями Козьми Індикоплова

днак такі примітивні уявлення про світобудову, хоч і тиражувалися, не були єдиними серед українського культурного загалу. Паралельно з «Християнською топографією» в Україні поширювалася праця Іоанна екзарха Болгарського «Шестоднев», в якій астрономічна проблематика висвітлювалася з урахуванням досягнень античної кос-

мографії, зокрема астрономічні ідеї Аристотеля. Болгарський вчений обґрунтував кулястість Землі, яка за «Шестодневом», розташована в центрі сферичного небозводу, з яким пов’язані кілька рухомих концентричних небесних «кіл». Потім Іоанн викладає учення про два світила - Сонце й Місяць і про нерухомі зірки. На відміну від зірок, планети рухаються, але не прямо, а спіралеподібно. В інших античних авторів, які вивчали астрономію, автор «Шестоднева» бере досить точні дані про довжину кола землі в 252 000 стадій і діаметр, що дорівнює майже 80 000 стадій. Мабуть, ці дані він запозичив у Ератосфена, що жив у III ст. до н. е. Докладно розповідається в «Шестодневі» про річний шлях Сонця і Місяця через 12 зодіакальних сузір’їв («животних кіл»), про природу сонячного рівнодення, про поділ Землі на п’ять кліматичних зон, які слов’янський вчений називає «поясами».

Так само, у збірнику «Мандрівник з іншими речами» (1412 р.) міститься пряма заява про кулястість Землі. Раціональне осмислення природи світобудови було істотно утруднене впливом релігійно- містичного світогляду. Але, вже Ю. Дрогобич у своєму «Прогностику...» - науковій розвідці, яка вийшла друком у Римі в 1483 р. (це перша друкована книга українського автора, що належить до інкунабул - першодруків Європи) чітко виходив з тези про пізнаваність світу: «Хоч і далекі від очей простори неба, та не такі віддалені вони для розуму людського. Ми знаємо із наслідків про їх причини, а з останніх - наслідок їх пізнаємо».

Отже, як видно, астрономічні уявлення в середньовічній Україні розвивалися в двох напрямах: у формі примітивного тлумачення відповідних текстів Святого Письма і по лінії засвоєння астрономічних знань Давньої Греції. Варто зазначити, що в західноєвропейських університетах у XIV - XV ст. пожвавилося зацікавлення астрологією. Зокрема, у Краківському університеті в середині XV ст. кафедру астрономії й математики заснував вихованець Болонського університету Мартин Король (Martinus Rex) з Журавиці - мішаного польсько- українського села поблизу Перемишля і Мостиськ.

Співіснування різних напрямів в астрономічних уявленнях українських книжників підтверджують також писемні пам’ятки місцевого походження, що виникли на підставі різних творів перекладної літератури. Серед них головне місце займає Тлумачна Палея (Крехівська Палея), що була укладена ще в XIII ст., але розповсюдилася саме в XIV - XV ст. Тут систематизовано наукові уявлення, які українські книжники поділяли з освіченими людьми всіх країн візантійської культурної сфери.

У зв’язку з входженням українських земель в орбіту тісніших економічних, торговельних і культурних взаємин з Центральною і Західною Європою, технічний прогрес у виробничих процесах стає дедалі відчутнішим. Це спостерігається, зокрема, в гірництві, деревообробному виробництві та переробці сільськогосподарської продукції. Так, у солеварній промисловості було вперше застосовано досконаліші знаряддя, зокрема керат (коловорот), яким піднімали з криниць сировицю - соляну ропу, а також і практичніші казани, так звані панви. Вже в XIII ст. з’явилися перші водяні млини, які працювали цілорічно. Рухом водяних коліс приводилися в дію також валила (фолюші) для збивання сукна і тартаки, відомі у нас з XV ст. Тоді ж в Україні починають варити пиво і гонити горілку. Швидкими темпами розвиваються шкіряний, ткацький, металургійний та інші промисли.

Зрозуміло, що все це потребувало певного рівня знань з різних наук - фізики, хімії, біології тощо. Найбільше з астрономією була пов’язана географія. З поступовим розвитком у XIV - XV ст. торгівлі, відновленням дипломатичних зв’язків, відродженням паломництва відбувалося розширення географічного кругозору людей. До цього часу належить складання безлічі рукописних збірників, що містили справжні і докладні описи Константинополя, Палестини, Західної Європи та інших земель. «Шестоднев» подавав відомості про окремі азійські та африканські країни, моря і ріки: Єгипет, Ефіопію, Індію, Закавказзя, Каспійське і Мертве моря, Інд, Ніл та ін. «Християнська топографія» Козьми крім традиційних відомостей про Африку (Лівію, Абіссінію), Азію (Межиріччя, Персію, Індію) і чотири історичні ріки (Ніл, Інд, Тигр і Євфрат), подає звістки про «індійську пучину» (океан) і острів Цейлон, Китай («шовкову землю»), називаючи його «середземлям».

Питання фізики розглядалися здебільшого при описі деяких астрономічних і метеорологічних явищ. До фізики, зокрема, належало вчення про чотири елементи-стихії, що було занесене в Україну переважно творами Іоанна Дамаскіна і Іоанна екзарха Болгарського. У зв’язку з астрономічною проблематикою розглядалося таке фізичне явище, як перспективне скорочення зорового образу предметів у міру віддалення від глядача. У науково-природничій літературі XIII - початку XV ст. можна знайти пояснення природного феномена веселки. У компілятивному збірнику «Золотая Матиця» робиться спроба пояснити природу веселки механічним, а не оптичним способом: веселка пояснюється як своєрідний насос, що перекачує воду в повітря. Світлові властивості веселки розглядаються при цьому тільки у зв’язку з тим, що промені, які виходять з неї, нагрівають земні води і спричинюють їхнє випаровування.

Деякі компоненти середньовічної металургії виразно вказують на знання людьми того часу фізичних властивостей металів і матеріалів - вогнестійкості, текучості (при компонуванні сплавів), конденсації солей, акустики тощо. Це необхідно було, зокрема, для відливання дзвонів і виготовлення зброї. Є історичні свідчення, що цими виробництвами славився Львів. Перші свої гармати він дістав 1394 р., а трохи пізніше тут вже існувала ливарня гармат. З 1404 р. є перша згадка про годинник на ратушній вежі

Як і фізичні знання, відомості з хімії у досліджуваний період не мали самостійного характеру, а розвивалися в тісному зв’язку з алхімією та виробничою практикою, з розвитком матеріальної та духовної культури. Високий авторитет мав у Львові наприкінці XIV ст. алхімік Дмитро, до якого приїжджав з Парижа алхімік Леонард, щоб роздобути секрет філософського каменя.

Виробничі промисли потребували певних хімічних знань, потрібних для виготовлення розчинів, вичинки шкіри, фарбування тканин. У зв’язку з лікарською практикою розвивалася хімія ліків, а водночас з іконописанням - хімія фарб.

Суспільні ідеї, пов’язані з осмисленням місця людини в світі і суспільстві, а також політичні теорії з часу утвердження християнства на Русі в основному укладалися в межі релігійного світогляду. У XIV - початку XV ст. Київська Русь, сприйнявши в основному філософсько- богословські течії Візантії, відставала від неї за рівнем філософського мислення, яке в той період і в самій Візантії переживало кризу. На українських землях взаємодіяли і протидіяли православ’я в традиційному розумінні, слабі паростки раціоналізму (у вигляді єресей) та ісихазм (етико-аскетичне вчення, яке включало систему психофізичного контролю), тоді як у Візантії панували ісихазм, що переміг,

і переможений раціоналізм. Ідеологи ісихазму розвинули погляди ранньохристиянських вчителів церкви, відкриваючи перед віруючими можливість богопізнання, духовного і навіть тілесного єднання з Богом через сприйняття божественної енергії.

На Русі XIV - XV ст. було розвинене вчення про неминучість кінця світу і божественного суду над людством. Через соціальні потрясіння ці ідеї набували форми реального очікування «другого пришестя» Христа.

Умонастрій епохи, звичайно, не вичерпувався цими ідейними течіями, але в них сфокусувалися найважливіші життєві уявлення людини XIV - XV ст., і саме вони зумовлювали характер тих зрушень, які сталися в історико-культурному процесі того часу.

Розвиток книжкової справи і літератури

К нижкова справа в Україні, як і вся культура, в 30-50-і рр. XIII ст. перебувала у найважчому становищі. У джерелах згадується книго- писання кінця XIII ст. в Києво-Печерському монастирі, у Володимирі- Волинському, Холмі і Львові. Збереглося усього біля 200 рукописів і уривків, створених у кінці XII - XIV ст.; у кінці XII - початку XIII ст. - 28; у першій половині XIII - 19; у XIII ст. (без точної дати) - 83; у другій половині XIII - 34; в кінці XIII - на початку XIV - 35. Всі вони були написані на пергаменті. Записи на книгах свідчать, що книги переписувалися писарями владичеських кафедр, митрополичої канцелярії, причетниками церков. Центрами книжкової культури були Галич при Левові Даниловичі і його синові Юрії, Xолм, Перемишль, Полоцьк, Волинь. При дворі князя Володимира Василькови- ча - книжника і філософа - існувала величезна майстерня для створення книг. Серед його дарів різним церквам у Володимирі, Бересті, Бельську, Кам’янці, Луцьку,