Рафаїл Заборовський, Георгій Кониський, Симон Тодорський, Іван Фальківський

дівлі академії (яку називали Могиляно-Заборовською) і реформовано навчальний процес.

У другій половині ХУІІІ ст. академія заходами Катерини ІІ посту­пово перетворюється на замкнений становий навчальний заклад для дітей духівництва, позбавлений матеріальної бази. Останнім вели­ким ученим закладу був Іван Фальківський, що займався географією, астрономією, математикою, історією, архітектурою, викладав низку дисциплін, серед яких вища математика, німецька мова і філософія (тобто був людиною енциклопедичних знань, що у другій половині ХУІІІ ст. стає для Європи нормою й ідеалом); заснував культурний осередок «Вільне поетичне товариство».

Т аким чином, асиміляційна та централізаторська політика Ка­терини ІІ поклала кінець вищій і середній освіті на українських землях. Постійні клопотання українських можновладців про дозвіл на відкриття університетів у Києві, Батурині, Ніжині, Новгороді- Сіверському, Катеринославі під­тримки у Катерини ІІ не знаходи­ли. Склалася абсурдна ситуація, коли українські викладачі мусили навчати українських студентів у вищих навчальних закладах, засно­ваних у Петербурзі й Москві. Нато­мість у Києві, Новгороді-Сіверському та Катеринославі було відкрито

«главньїя народньїя училища», що Т_{еза на честь}

прирівнювалися до нижчих класів Рафаїла Заборовського.

Худ. Г. Левицький. 1739 р.

Сторінка з «Поетики. Сад Поетичний» Митрофана Довгалевського, Титульна сторінка філософських праць Георгія Кониського, Сторінка з короткого викладу змішаної математики Івана Фальківського

пізніших гімназій і які, всупереч своїй назві, мали замкнений стано­вий характер та ще й вкрай обмежену кількість учнів.

31 жовтня 1798 р. за ініціативою імператора Павла І академія втратила свій статус, її прирівняли до трьох інших російських акаде­мій: Московської, Петербурзької та Казанської. У 1817 р. вона припи­нила свою діяльність, але через рік була реорганізована в суто релігій­ний навчальний заклад, що готував кадри духівництва.

Загалом понад 150 років існування академії, навчалося близько 25 тисяч українців, з її стін вийшла більша частина свідомої інтелі­генції, яка у ХУІІІ ст. займала всі урядові місця, підготувала націо­нальне відродження ХІХ ст.

У розвитку освіти й культури в Україні важлива роль належала книго­друкуванню. В другій половині XVII - середині XVIII ст. в Україні функ­ціонувало 13 друкарень. Найбільшою була Києво-Печерська друкарня, яка сприяла поширенню друкарської справи не лише в Україні, а й в Росії та Білорусії. Видання її поширювались у Московській державі, Молдавії, Болгарії, Сербії, інших країнах. Одночасно діяли друкарні у Новгороді Сіверському, Чернігові. Кілька друкарень існувало на західноукраїнських землях. Найпотужнішою з-поміж них була друкарня А. Пілєра. Вона ви­давала літературу німецькою, латинською, французькою, українською, польською, грецькою, єврейською мовами. До 1800 р. тут було видано по­

над 250 книжок, французькою мовою друкувалася «Львівська газета», що при­значалася для урядових службовців та аристократичних кіл.

В ажливою подією в історії ви­давничої справи стало запровадження «гражданського» шрифту, що сприяло збільшенню публікацій офіційних па­перів і світських видань. Першу в Укра­їні друкарню з таким шрифтом було за­сновано 1764 р. в Єлисаветграді.

Дшш ^{в Києві також приватні дру-} КиємПЧф^ТлІри.

^к

га половина ХУІІІ ст. і»

--**і

И А а * і .

,Л б^в ^ / і

В В в у і ,

.Д гі л і- і

9 Е

жяи*

її 5 а / * .

Граждансьский шрифт

Хи-

арні Т ^Вербиц^{ького, С}. ^Соболя^{, М}. Гравюра Я. Кончаківського. Дру- Сльозки, А. Желіборського та ін. На кі­нець ХУШ ст. друкарні з’явилися в Кременчу­ці, Катеринославі, Миколаєві, Житомирі, Туль­чині та в інших містах. Визначними україн­ськими друкарями і видавцями були С. Будзин- да, А. Скольський, Я. Шеліга, С. Ставницький, мандрівний друкар П. Люткевич та ін.

К

³ ■ - -Я..

рім колекцій книг, які зберігали­ся в храмах (Софійському соборі, Києво- Печерському монастирі, тощо) в Україні козацької доби з’явилися великі приватні зібрання книг у шляхетських замках та ма­єтках: Собеського в Жовкві, Синявського у Бережанському замку, Вишневецьких у Ви­шнівці, Розумовського в Батурині та ін.

Важливе значення у розвитку освіти ві­дігравали мандрівні дяки - вихованці різних шкіл в Україні XVI - XVII ст., зокрема і Київської академії, які під час канікул розходилися по містах і селах у пошуках засобів існування. Вони навчали гра­моти, співали духовні і світські пісні, складали гумористичні й бур­лескні вірші. Мандрівні дяки сприяли проникненню в народні маси освіти й культури. В останній чверті XVIII ст. у зв’язку з посиленням кріпацтва мандрування дяків було заборонено.

Молитвослов. Чернігів, 1758. Велика бібліографічна рідкість (єдиний зафіксований в Україні примірник видання), Часослов. 1760р. Почаїв,

«Часослов» Супральської друкарні, «Літургікон» (або «Служебник»).