2. Класифікація пасивів

У системі правових відносин (пасив) бухгалтерський облік групує все майно за такими ознаками: 1) за правом власності — джерелами формування активів (тобто від кого, скільки і з якою метою одержано майно); 2) за конкретними формами, внесення та строками. Тому об’єктом обліку є не лише розглянуте нами майно господарства (активи), а й капітал — право власності на майно, джерела його формування (створення) (пасиви) .

Власник (приватна особа, колектив засновників, держава тощо) у момент організації (створення підприємства, організації, установи) вносить частину засобів у розмірі потреби. За рахунок цих джерел підприємство (господарство) придбаває (або одержує) необхідні предмети для здійснення своєї діяльності. Засоби, які потрібні на покриття витрат понад власні кошти, вони можуть у порядку кредиту взяти в банку та в порядку взаємних розрахунків — в інших підприємств, а також отримати за рахунок додаткового продукту, виробленого господарством.

Пасиви на підприємствах поділяють на такі групи:

1) власні (постійні) (право власності засновників) — власний капітал;

2) тимчасово залучені засоби (зобов’язання) — чужий капітал:

2.1) позичені;

2.2) суспільні.

Власні (постійні) — це спільна назва джерел засобів, що їх отримують державні підприємства від держави, а приватні підприємства — від особи (або колективу осіб), яка їх створила (засновника).

Такі засоби закріплюються на весь час існування, а тому називаються постійними.

Власні (постійні) внески-капітал набувають таких форм: статутний капітал, резервний (страховий) капітал, пайовий капітал, нерозподілений прибуток, додатковий капітал тощо.

Статутний капітал — це вклади засновників, які відбивають суму власних засобів, є гарантом діяльності, платоспроможності тощо. Розмір цих вкладів зазначається в статуті підприємства, а тому й називається статутним (реєстрованим) капіталом.

У процесі господарської діяльності статутний капітал може змінюватися — збільшується з розширенням його виробничих потужностей, або зменшується в разі їх скорочення.

Пайовий капітал є джерелом ресурсів, створених за рахунок пайових внесків членів кооперативу. Вони закріплюються за господарством, яке використовує їх як власні для формування потреб.

Третім видом власного капіталу є додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток. Власний капітал характеризує право власності на активи підприємства після врахування його зобов’язань по позиченому капіталу.

Тимчасово залучені (позичені) засоби (зобов’язання) — це спільна назва джерел засобів, залучених на певний, порівняно невеликий період (що й визначає їх назву). Потреба в тимчасовому залученні капіталу постає, оскільки створюються запаси матеріальних цінностей, матеріалів сезонного зберігання, відбуваються затримки з реалізацією виготовленої продукції не з вини господарства.

Основним джерелом, за рахунок якого покриваються додаткові потреби господарства, є позички банку. Позички бувають коротко- та довгострокові. Короткострокові позички надаються господарству на порівняно невеликий строк і для певних цілей (на покриття запасів товарно-матеріальних цінностей, сезонних затрат виробництва, оплату рахунків постачальників і т. ін.). Довгострокові позички надаються господарству на триваліший строк (понад рік) для цілей капітального будівництва, придбання основ­них засобів, модернізації обладнання тощо.

Другим важливим тимчасовим джерелом поповнення засобів господарства є зобов’язання — кредиторська заборгованість. Виникнення цієї заборгованості зумовлене діючими розрахунковими взаємовідносинами: отримані від постачальників матеріальні цінності або надані ними послуги можуть оплачуватися дещо пізніше, ніж виникає зобов’язання сплати. Тому з часу придбання цінностей і до моменту їх оплати господарство користується засобами постачальника і має перед ним зобов’язання щодо розрахунків.

Підприємства й організації, які надають матеріальні цінності чи послуги, називаються кредиторами, а відповідне зобов’язан­ня — кредиторським.

Третім важливим джерелом тимчасово залучених в оборот господарства засобів є розрахунки з розподілу національного доходу. Національний дохід — новостворена у процесі виробництва вартість (v+m), розподіляється згідно з чинним законодавством. Частина його спрямовується на задоволення особистих потреб працівників господарства у вигляді заробітної плати, натуральних і грошових доходів, частина (у вигляді різних податків, обов’язко­вих страхових та інших внесків тощо) перераховується через фінансові органи до бюджету на потреби суспільства в цілому (створення нових і розширення старих виробництв, утримання ланок невиробничої сфери і т. ін.). Проте оскільки момент одержання прибутку або доходу не збігається з моментом видачі його працівникам або з передачею до бюджету, то протягом певного часу цей дохід лишається в господарстві і узагальнюється в статтю — зобов’язання (розрахунки) щодо розподілу національного доходу. До передачі доходу за призначенням господарство використовує його як джерело формування необхідних засобів.

Класифікацію джерел формування майна (пасивів) подано на рис. 2.6.

Рис. 2.6. Класифікація пасивів капіталу — джерел формування майна (власників активів) господарства, тобто власників капіталу

Економіко-правова характеристика господарських фактів-явищ як об’єктів бухгалтерського обліку наведена на рис. 2.7.

Актив	Пасив
Господарські факти-явища за ознаками продуктивних сил — носіїв вартості	Господарські факти-явища за ознаками виробничих відносин — носіїв ознак права власності
Індивідуалізовано за характеристиками: назва, вид, тип, гатунок, розмір; одиниця виміру: кількість якість вартість (історична)	Персоніфіковано за характеристиками: фізична особа, юридична особа, держава, муніципалітет (їх фонди, бюджет, пенсійний фонд, фонд соціального забезпечення тощо)

Рис. 2.7. Економіко-правова характеристика господарських фактів бухгалтерського обліку як явищ