Існують наступні форми регулювання бюджету (моделі бюджетного федералізму), що використовують­ся при формуванні міжбюджетних відносин:

• централізована – виконується Міністерством фінансів і спрямована на створення рівних можливостей для всіх місцевих рад в отриманні доходів і фінансуванні витрат;

• децентралізована – заснована на фінансовій самостійності місцевих рад (у межах їхніх можливостей);

• змішана (перехідна).

Для централізованої форми характерно обмеження прав органів місцевої влади у формуванні власних бюджетів, активна участь центральних урядових органів у перерозподілі державних бюджетних коштів, пріоритетність національних інтересів перед регіональними, авторитарність розподілу податкових повноважень та надання фінансової допомоги місцевим органам влади.

Децентралізованій форми притаманний високий ступінь бюджетної незалежності регіонів при збереженні єдиного економічного простору країни, невтручання держави у бюджетний процес на регіональному рівні, надання фінансової автономії органам місцевого самоврядування, чітке законодавче розмежування видаткових повноважень між різними рівнями управління, дотримання інтересів територіальних громад, з урахуванням загальних цілей уряду держави.

Змішана форма використовується у транзитивних економіках і є перехідним етапом від централізованої моделі до децентралізованої.

РЕГУЛЮВАННЯ МІЖБЮДЖЕТНИХ ВІДНОСИН – це щорічний плановий перерозподіл загальнодержавних централізованих фінансових ресурсів між ланками бюджетної системи з метою збалансування усіх бюджетів за обсягом, необхідним для виконання місцевими органами управління своїх функцій.

Регулювання міжбюджетних відносин здійснюється кожним представницьким органом щодо бюджетів нижчого рівня.

Основні завдання регулювання міжбюджетних відносин полягають у такому:

• досягнення відповідності між видатками і доходами бюджетів усіх рівнів;

• забезпечення відповідності у надходженні доходів з потребами у видатках бюджетів усіх рівнів;

• створення зацікавленості органів місцевого самоврядування у повній мобілізації доходів;

• узгодження та ув'язка обсягів одержаної фінансової допомоги у формі міжбюджетних трансфертів з конкретними зусиллями щодо мобілізації доходів;

• забезпечення вирівнювання бюджетів фінансовими ресурсами на рівні гарантованого державою мінімуму соціальних послуг на од­ного жителя кожного населеного пункту.

Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами, та бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень [2].

Відповідно до Бюджетного кодексу (стаття 82) видатки на здійснення повноважень, що виконуються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, поділяються на:

▪ видатки на забезпечення конституційного ладу держави, державної цілісності та суверенітету, незалежного судочинства, а також інші, передбачені Бюджетним кодексом, видатки, які не можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню;

▪ видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути передані до виконання Автономній республіці Крим та органам місцевого самоврядування з метою забезпечення найбільш ефективного їх виконання на основі принципу субсидіарності;

▪ видатки на реалізацію прав та обов'язків Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, які мають місцевий характер та визначені законами України.

Видатки на забезпечення конституційного ладу держави здійсню­ються за рахунок коштів Державного бюджету України. Інші дві групи видатки здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів, у тому числі трансфертів з Державного бюджету України.

Відповідальність за здійснення видатків за рахунок коштів державного бюджету покладається на відповідні органи державної влади.

Відповідальність за здійснення видатків за рахунок місцевих бюджетів і трансфертів покладається на Раду Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад, міських, селищних, сільських голів (якщо відповідні виконавчі органи не створені) [2].

Забороняється планувати та здійснювати видатки, не віднесені до місцевих бюджетів Бюджетним кодексом, а також здійснювати впродовж бюджетного періоду видатки на фінансування бюджетних установ одночасно з різних бюджетів.

Розмежування доходів і видатків між бюджетами різних рівнів є важливим елементом бюджетного устрою, яке має за мету забезпечення стабільного та уніфікованого порядку фінансування бюджетних послуг та відповідальність за якість їх надання. Це розмежування здійснюється за такими принципами:

• принцип територіальної відповідальності – відповідальність за надання визначеної соціальної послуги повинна бути покладена на той рівень влади, юрисдикція якого повністю охоплює населення, чиї інтереси забезпечує ця соціальна послуга;

• принцип максимального наближення рівня надання бюджетної послуги до її одержувачів – оскільки органи місцевої влади перебувають ближче до споживачів соціальних послуг і краще розуміють їхні потреби, якість надання послуг підвищується при передачі правої виконання таких послуг на нижчий рівень бюджетної системи.

• принцип максимальної ефективності надання бюджетних послуг – вимагає, щоб вибір рівня бюджетної системи, за яким закріплюються ці чи інші видаткові повноваження, визначався в залежності від того, на якому з них витрачання бюджетних коштів забезпечує найбільш раціональну й ефективну реалізацію відповідних повноважень.

Згідно з Бюджетним кодексом України розмежування видатків між місцевими бюджетами відбувається на основі принципу субсидіарності – наближення надання соціальних послуг до безпосереднього користувача з урахуванням критерію повноти їх надання.

Він ґрунтується на розмежуванні функцій держави між різними рівнями влади:

• з центрального бюджету фінансуються видатки загальнодержавного характеру,

• з відповідних місцевих бюджетів – видатки регіонального призначення.

При цьому може застосовуватись два підходи:

• розподіл за територіальною ознакою;

• розподіл, виходячи з відомчого підпорядкування.

Статтею 85 Бюджетного кодексу врегульовано питання передачі державою права на здійснення видатків до місцевих бюджетів.

Держава може передати Раді Міністрів Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування право на здійснення видатків лише за умови відповідної передачі бюджетних ресурсів у вигляді закріплених за відповідними бюджетами загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) або їх частки, а також трансфертів з Державного бюджету України.

Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад, міські, селищні, сільські голови (якщо відповідні виконавчі органи не створені) зобов'язані забезпечити здійснення видатків, визначених із відповідних місцевих бюджетів з додержанням розподілу цих видатків між бюджетами, визначеного Бюджетним кодексом.

Забороняється планувати та здійснювати видатки, не віднесені до місцевих бюджетів Бюджетним кодексом, а також здійснювати впродовж бюджетного періоду видатки на фінансування бюджетних установ одночасно з різних бюджетів [2].

Бюджетним кодексом (стаття 92) також передбачено, що можна здійснювати передачу видатків на виконання власних або делегованих повноважень між місцевими бюджетами. Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об'єднувати на договірних засадах кошти відповідних бюджетів для виконання власних повноважень.

Передача видатків на виконання власних та делегованих повноважень здійснюється за спільним рішенням відповідних рад на договірних засадах. Всі угоди про передачу видатків укладаються до 1 серпня року, що передує плановому.

РОЗМЕЖУВАННЯ ДОХОДІВ є похідним відносно розмежування видатків і може проводитися на основі двох методів.

Перший метод – закріплення доходів за кожним бюджетом у повній сумі або за твердо фіксованими нормативами в умовах автономності кожного бюджету.

Другий метод полягає у встановленні системи бюджетного регулювання в умовах єдності бюджету, тобто у проведенні відрахувань до бюджетів нижчих рівнів, виходячи з їхніх потреб. У такому випадку всі доходи місцевих бюджетів поділяються на закріплені і регулюючі.

Доходи місцевих бюджетів складаються з наступних елементів:

з акріплені доходи власні джерела

регулюючі доходи доходів

д отації вирівнювання

субвенції додаткові

субсидії джерела

кредитні ресурси

ЗАКРІПЛЕНІ ДОХОДИ – це кошти, які повністю надходять до відповідних бюджетів.

РЕГУЛЮЮЧІ ДОХОДИ – це кошти, які поділяються за нормативами від загальнодержавних податків бюджетам нижчих рівнів для збалансування їх видатків. Нормативи передбачаються у відсотках.

Місцеві податки і збори закріплюються за місцевими бюдже­тами відповідно до того, який орган їх установлює. При цьому може також визначатися їх розподіл між ланками місцевих бю­джетів.

Дотації вирівнювання, субвенції, субсидії – виділяються у твердій сумі бюджетам нижчих рівнів при затвердженні державного бюджету, якщо закріплені та регулюючі доходи не покривають видатки місцевих бюджетів (головним чином, обласних).

КРЕДИТНІ РЕСУРСИ – це кошти, які залучені шляхом державних та місцевих позик під певні державні зобов'язання – облігації або казначейські векселі.

Система міжбюджетного розподілу доходів доповнюється їх бюджетним регулюванням, що має в Україні досить обмежений характер.

БЮДЖЕТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДОХОДІВ – це надання коштів із загальнодержавних дохідних джерел, що закріплені за бюджетами вищих рівнів, бюджетам нижчих рівнів з метою їх збалансування на необхідному для виконання планів економічного та соціально­го розвитку певної території рівні.

Тобто, бюджетне регулювання – це перерозподіл фінансових ресурсів між бюджетами різних рівнів.

Бюджетне регулювання є дуже важливою складовою частиною бюджетного планування, оскільки регулювання бюджетів упорядковує суспільні відносини при мобілізації у бюджет коштів, а також при їх розподілі й перерозподілі між ланками бюджетної системи, при фінансуванні видатків за рахунок отриманих доходів та всього процесу виконання бюджету.

У бюджетній практиці України застосовуються такі методи бюджетного регулювання:

1) метод відсоткових відрахувань від територіальних надходжень загальнодержавних податків і зборів за нормативами, що встановлюються щорічно радою народних депутатів вищого рів­ня у своєму акті про бюджет на наступний рік (законі чи рішенні про бюджет);

2) метод міжбюджетних трансфертів.

Метод міжбюджетних трансфертів розглянуто нижче.