6.3. Етапи проведення аудиту бізнес-плану інвестиційного проекту
Необхідність підтвердити достовірність та оцінити раціональність інвестування проектів вимагає об’єктивної фінансово-економічної інформації для проведення аудиту проектів, який дозволяє зменшити інформаційний ризик до прийнятного рівня для користувачів фінансових звітів. Під інформаційним ризиком в аудиті розуміють можливість виявлення в публічній фінансовій звітності підприємств недостовірних даних.
Тобто, інвестори, замовники, підрядники, користувачі об’єктів інвестування, кредитори, аналітики, приймаючи управлінські рішення роблять поправку на ризик недостовірності інформації. Цей факт аудит повинен підтвердити (або не підтвердити) достовірність опублікованої фінансової інформації, що дозволить користувачам впевненіше її використовувати при умові мінімізації інформаційного ризику протягом кількох звітних періодів (тривалості інвестиційного циклу). Зниження інформаційного ризику щодо доцільності та об’єктивності інвестиційних проектів є головним завданням аудиту інвестиційних проектів.
Аудит інвестиційних проектів можна поділити за стадіями аудиторського процесу певним чином (рис. 6.4).
Рис. 6.4. Зміст стадій аудиту інвестиційних проектів
Оскільки аудит проектів характеризує процес, внаслідок якого компетентний та незалежний фахівець накопичує і отримує свідчення щодо інформації, яка може кількісно оцінюватися і відноситися до специфічної господарської системи, щоб визначити та виразити в своєму рішенні рівень відповідності даної інформації встановленим критеріям, структура управлінського впливу має бути не стільки сильною та масштабною, скільки правильно організованою та достатньо контрольованою.
На кожній стадії аудиторського процесу необхідно забезпечити досягнення проміжної мети реалізації проекту. Для цього доцільно виявити глибину і комплексність опрацювання всього кола питань з екологічного проекту — як внутрішнього, так і зовнішнього характеру. Це дозволяє виявити "прогалини" в накопиченій інформації, доповнити її і тим самим не допустити прийняття рішення в умовах високого ступеня інформаційної невизначеності.
Процедура аудиту бізнес-плану зовнішніми інвесторами проводиться за певною схемою, що включає, як правило, шість етапів:
1) оцінку характеристик компанії-заявника, аналіз галузі його діяльності. Перш за все встановлюється, чи стосується галузь, де цей проект буде реалізовуватися, до числа пріоритетних для інвестора. Далі визначається становище фірми-прохача на тлі своєї галузі;
2) аналіз умов інвестиційної угоди (форму запозичення і повернення кредиту, заставу, гарантію повернення кредитних коштів);
3) аналіз останнього балансу. Обов'язково визначається співвідношення «позиковий капітал - власний капітал»;
4) оцінку керівної команди компанії-заявника;
5) виявлення особливостей проекту;
6) загальний аналіз бізнес-плану.
Тільки після завершення роботи по п'яти першим етапам і отримання висновку про доцільність подальшого розгляду проекту переходять до шостого етапу - загальним глибокого вивчення бізнес-плану. Завершується аудит бізнес-плану прийняттям або відхиленням рішення про його інвестування.
Планування реалізації бізнес-проекту і складання бюджету включають такі основні завдання:
1) визначення типу робочих завдань в фірмі і поза нею;
2) визначення логічної послідовності подій в робочих завданнях;
3) підготовку графіка реалізації завдань;
4) визначення ресурсів для вирішення завдань;
5) підготовку бюджету реалізації і потоків коштів, які забезпечать фінансування бізнес-плану;
6) документування всіх даних реалізації бізнес-проекту.
Таким чином, план реалізації містить графік, який об'єднує в послідовну схему дій різні стадії реалізації бізнес-плану:
1) фінансове планування;
2) організаційне оформлення;
3) придбання та передачу технологій;
4) підготовку заявочних документів;
5) подання пропозицій;
6) переговори і укладення контрактів;
7) придбання землі;
8) будівельні роботи;
9) встановлення обладнання;
10) закупівлю матеріалів і сировини;
11) передвиробничий маркетинг;
12) навчання і призначення на посаду;
13) запуск і початок виробництва;
14) підтримку і розвиток виробництва.
Завершується аудит бізнес-плану прийняттям або відхиленням рішення про його інвестування.
На передінвестиційній стадії аудиту проекту визначається мета його нвестування, здійснюється економічне обґрунтування об’єкту інвестування та економічної доцільності його визначення.
Даний етап полягає у підтвердженні або не підтвердженні доцільності розрахунку проекту та оцінки ризиків. Стадія підготовки довгострокового інвестиційного рішення аудиту передбачає комплексну експертизу, яка проводиться в залежності від можливої моделі реалізації екологічного проекту - схема «підприємство-проект» та «проект - підприємство».
У першому випадку для підтвердження фінансової стійкості підприємства – ініціатора проекту та задоволення потреб інвестора на предмет інвестиційної привабливості об’єкту проводиться традиційний аудит.
В іншому випадку аудит виконує функції експертної оцінки привабливості проекту, а саме попередньої експертної оцінки та комплексної експертної оцінки.
У ході попередньої експертної оцінки аналізується фінансовий стан заявника, здійснюється перевірка достовірності даних, дається попередня фінансова оцінка проектів. Результати попереднього дослідження є підставою для проведення комплексної експертної оцінки, що передбачає фінансову і економічну оцінку проекту. На даній стадії доцільно використати МСА № 3400 «Перевірка прогнозної фінансової інформації». де зазначено особливості аналізу та контролю інформації. що може вважатися стратегічною для замовника аудиторських послуг та стосується його фінансово- господарської діяльності.
Під прогнозною фінансовою інформацією розуміють фінансову інформацію, яка базується на припущенні про події, які можуть відбутися в майбутньому, та про можливі дії суб’єкту господарювання, а саме бізнес-план, інвестиційний план, техніко-економічне обґрунтування за екологічним проектом та інша звітність.
Стадія інвестування передбачає встановлення правових, фінансових та організаційних основ для реалізації проекту, і полягає у придбанні обладнання та земельних ділянок, укладанні контрактів, проведенні будівельних робіт та встановленні обладнання, запуску виробничого процесу, що відображається у процедурі складання витратних відомостей.
На цьому етапі здійснюється також аналіз проектних ризиків, причин їх виникнення, виробляються заходи страхування від ризиків. Паралельно виробляються схеми фінансування проекту, альтернативні варіанти, коригуються вихідні дані проекту для прийняття рішення про доцільність участі у проекті та вжиття заходів щодо захисту інтересів учасників проекту від можливих втрат.
На стадії експлуатації інвестиційних проектів оцінюються результати після їх запуску (постаудит) та виявляються помилки допущені під час реалізації проекту з метою недопущення їх у майбутньому.
За необхідності на кожній стадії аудиторського процесу можуть залучатися незалежні експерти зокрема з експертизи та аудиту, оскільки результати експертизи (так само, як і аудиту) переважно відкриті для громадськості, а висновки аудиту є власністю його замовника, який і визначає режим такої інформації (за загальним правилом вона є конфіденційною), що може негативно позначитися на стратегічних цілях підприємства.
Головна функція постаудиту проекту полягає у визначенні відповідності результатів реалізації проектів інтересам його учасників та цілям користувача об’єкту інвестування.
На етапах проведення аудиту проекту виконуються процедури:
планування аудиту;
оцінка проекту за встановленими критеріями;
після інвестиційний аудит (постаудит) та оцінка результатів реалізації проекту;
узагальнення даних та складання аудиторського висновку (звіту).
Вказаний перелік етапі аудиторської перевірки залежить від завдань, які зазначені в договорі на проведення аудиту.
Планування аудиту передбачає вибір необхідних процедур для кожного етапу аудиторського процесу та розробки оптимальної моделі даного процесу в цілому, зокрема встановлюються конкретні цілі перевірки, обсяг необхідних процедур, їх отримання та методика аудиту. Для цього аудитору необхідно:
ознайомитися з проектом;
встановити потенційних користувачів аудиторського висновку ( звіту);
з’ясувати вимоги користувачів до конкретних показників проекту та узгодити із замовником перевірки критеріїв оцінки проекту;
оцінити важливість досліджуваних питань та визначити потенційні джерела отримання даних;
розробити план та програму аудиту проекту.
На етапі планування визначається доцільність залучення третіх стрін (експертів), здійснюється оцінка суттєвості та аудиторського ризику та одночасно формується аудиторська група та призначається її керівник.
Згідно МСА аудиторський ризик трактується як вірогідність того, що аудитор в процесі планування або проведення перевірки може сформувати невідповідну аудиторську думку ( висновок) у зв’язку з: наявність суттєвих викривлень у звітності та проектній документації до проведення аудиторської перевірки; можливість не виявити такі викривлення в процесі аудиторської перевірки; неефективність системи внутрішнього контролю в управлінні об’єктом перевірки.
Аудиторський ризик визначається як добуток властивого ризику, ризику контролю, і невиявленого ризику.
Властивий ризик та ризик контролю відносяться до ризиків об’єкту перевірки, і їх величина не залежить від дій аудитора.
Ризик невиявлений – це суб’єктивно притаманний ризик аудитора, насамперед, виконавця аудиторських процедур. Ризик не виявлення обернено пропорційний ризику викривлень на рівні тверджень аудитора.
Щодо аудиту проектів, аудиторський ризик може означати: ризик підтвердження аудитором відповідності проекту встановленим критеріям при фактичній відсутності даної відповідності, чи навпаки; ризик оцінки аудитором дій підприємства на стадії реалізації проекту щодо їх відповідності вимогам проекту, тоді як вони не є такими і, відповідно, не забезпечують досягнення цілей проекту (цей ризик пов'язаний зі здійсненням пост аудиту).
Під час оцінки аудиторського ризику перевірки фінансової звітності слід враховувати, що ризик проекту має вплив на всі його складові: властивий ризик, ризик контролю та ризик не виявлення.
Західна практика використовує такі розміри ризику, як внизький (Н), середній (С) або високий (В), що має абсолютну суб’єктивність суджень та рівень відносності (табл. 6.4).
Таблиця 6.4