Висновки

Доля письменника Олекси Мусієнка, здається, закодована в деяких назвах його історико-документальних творів – наприклад, «Чорне сонце» і «Білий морок», поряд з романами «Золоті ворота», «Голубий берег» і «Багряна вежа», позначених як такі, що були написані у співавторстві з письменником і генералом Головченко Іван ХаритоновичІваномГоловченком, який у лихі часи відкрив Олексі Мусієнку доступ до закритих архівів. В особі Головченка молодому письменникові пощастило зустріти порядну людину, впливового покровителя.

«Безодня української печалі», – так назвав свого часу академік НАН України Микола Жулинський свою рецензію на рукопис мартиролога українського письменства «Олтар скорботи», підготовлений до друку Олексою Мусієнком. Ключова назва, за якою стоїть завдання здійснювати невичерпну роботу в справі відродження історичної пам’яті нашого народу, при цьому ніхто ззовні не має права корегувати цю пам’ять чи заганяти назад в спецархіви, опечатавши заборонними кремлівськими печатями. Тим часом і в Україні, і за її межами чимало охочих до імперського реваншу.

Завдання, яке пост Певно, це дещо розширене тлумачення завдань мартиролога, заснованого О. Мусієнком, який ввів туди 300 тільки письменницьких імен. Наразі, хоча б з нагоди 75-річчя і зважаючи на те, що його життя невіддільне від процесу репресій супроти українського народу, в «Олтар скорботи» варто внести ім’я Олекси Мусієнка, великого подвижника, досі.

Концепція людини, як вона затверджується літературою, з найбільшоюпереконливістю розкривається в творах про Велику Вітчизняну війну. Як складався моральне обличчя покоління радянських людей,розгромили фашизм? Як і звідки бралися у молодих хлопців, які прийшли навогневі рубежі, ті внутрішні сили опору, які викликали повагу і захоплення у всіх чесних людей Землі? Ось питання, на які переконливо відповідає сучасна література про війну.

Військові ситуації, сповнені особливого драматизму, з їх «Граничної» загостреністю морального вибору, де людина виявляє себе «до дна» в добро і зло, мужність страху, духовному зльоті і моральному падінні, дозволяють письменникам відкривати в свого героя головне, виявляти ідейно-моральні основи її особистості.

Досліджуючи зв'язок людини і суспільства, людей і світу, радянська література висвітлює соціальні витоки цих зв'язків.

Образ радянської людини, солдата сучасними письменниками малюється як би в двох аспектах, тісно взаємозалежні: герой у протистоянні світу фашизму і герой у смертельній тривозі за моральні справжні цінності в себе в різних ситуаціях - фронтових, госпітальних, тилових.

В романі "Багряна вежа" з документальною точністю розказується про одну із самих грандіозних бойових операцій, що здійснювалася на берегах Дніпра на передодні Курської битви, про крах злочинного гітлерівського плану "Хегевальд", про відвагу народних мстителій.

Нині на могилі Олекси Григоровича споруджено пам’ятник, який, на мою думку, вдало символізує зміст його життя: втомлений митець з підрізаними крилами, що не раз було в його житті, пройшовши важкий шлях по землі, схилився на хрест, щоб перепочити. Він не пішов від нас... Він з нами... Бо янголи не полишають людей.