Висновки

Олекса Мусієнко є яскравим представником української історичної прози ІІ половини ХХ століття.

Митець, подолавши складні життєві обставини, зумів творчо розвинутися в непростих умовах тогочасної дійсності і стати одним із провідних письменників сучасності, зробив вагомий внесок у розвиток національної літератури. У його прозі відбито історію та духовну культуру українців. Центральне місце у творчості посів цикл історичних романів, присвячених темі Великої Вітчизняної війни. Це такі твори, як «Золоті ворота», «Чорне сонце», «Білий морок», «Голубий берег» та «Багряна вежа».

Роман «Багряна вежа» вирізняється з поміж інших не лише пристрасним заглибленням у вивірений історичний факт, а й скрупульозним ідейно-художнім аналізом самого явища окупації та «поведінки» в її умовах протиборних сил. Із документальною точністю розповідається про одну із найграндіозніших бойових операцій у Києві, що відбувалася на берегах Дніпра напередодні Курської битви, крах злочинного гітлерівського плану «Хегевальд», відвагу народних месників.

О. Мусієнко звертається до трьох головних, на його думу, об'єктів: підпільної боротьби киян проти фашистів, долі народу в цій боротьбі та економічного й політичного становища загарбників на окупованих ними територіях. Прозаїк постає історичним літописцем, із точністю фіксує події, талановитим романістом, що здійснює художню реконструкцію історичних подій; майстром зображення характерних особливостей воєнних років.

Літератор, звернувшись до відтворення тих подій, створив у романі образи відданихбатьківщині патріотів. Яскравою і багаточисельною постає галерея простих українців, що зі зброєю в руках виборюють своє законне право на незалежність.

Роман «Багряна вежа» став ще однією сходинкою письменника до епопейного осмислення феномена незнищенності людини.

Список використаних джерел

1. Вараков В. «Дрозди» кличуть бурю / В. Вараков // Друг читача. – 1983. – 20 січня. – С. 4.

2. Галич О. Теорія літератури: підручник / Галич О., Назарець В., Васильєв Є. – [за наук. ред. О. Галича]. – К. : Либідь, 2001. – 488 с.

3. Гетьманець М. Сучасний словник літератури і журналістики / М. Гетьманець, І. Михайлин. – Х.: Прапор, 2009. – 384 с.

4. Гісем О. Історія України: довідник / О. Гісем, О. Мартинюк. – Х. : «Ранок», 2010. – 480 с.

5. Замлинський В. Подвиг народний – подвиг священний / В. Замлинський // Київ. – 1985. – № 2. – С. 128–129.

6. Замлинский В. Подвиг народный – подвиг священный / В. Замлинский // Правда Украины. – 1983. – 21 апреля. – С. 9.

7. З ПОРОГА СМЕРТІ…Письменники України – жертви сталінських репресій : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ukrlife.org/main/evshan/martyrolog.htm.

8. Іванова І. Українська література : [навчальний посібник] / І. Іванова, С. Клімова. – Х. : Парус, 2005. – 288 с.

9. Коновалов Д. Нескорений Київ / Д. Коновалов // Дніпро. – 1983. – № 11. – С. 128–131.

10. Лесин В. Словник літературознавчих термінів / В. Лесин, О. Пулинець. – К. : Рад. школа, 1971. – 468 с.

11. Літературознавча Енциклопедія: у 2 т. / [автор-укладач Ю. І. Ковалів]. – К. : Академія. – 2007. – Т. 1. – 608 с.

12. Літературознавчий словник-довідник / [за ред. Р. Гром'яка, Ю. Коваліва та ін.]. – К. : Академія, 1997. – 752 с.

13. Москаленко А. Ім’ям незабутнього / А. Москаленко // Друг читача. – 1982. – 12 вересня. – С. 4.

14. Міщенко Д. Вірність темі : [О. Мусієнко – 50] // Літературна Україна . – 1985. – № 9. – 28 лютого. – с. 4.

15. Мусієнко О. Багряна вежа : [роман] (початок) / Олекса Мусієнко. – К. : Дніпро, 1983. – 262 с. – (Першотвір).

16. Мусієнко О. Багряна вежа : [роман] (закінчення) / Олекса Мусієнко. – К. : Дніпро, 1983. – 236 с. – (Першотвір).

17. Мусієнко О. Пересвіти : [повість] / Олекса Мусієнко. – К. : Молодь, 1985. – 232 с. – (Першотвір).

18. Мусієнко Олекса Григорович : [Електронний ресурс] // Вікіпедія. Вільна енциклопедія. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Мусієнко_Олекса_Григорович.

19. Наєнко М. Правда народного подвигу / М. Наєнко // Сільські вісті. – 1983. – 30 березня. – С. 8.

20. Осадчук П. Неповторний в своєму роді (до 75-річчя з дня народження) / П. Осадчук // Українознавство. – 2010. – № 1. – С. 33–34.

21. Письменники Радянської України. 1917—1987 : біобібліографічний довідник / [упоряди. В. К. Коваль, В. П. Павловська]. — К. : Рад. письменник, 1988.—719 с.

22. Рудяков П. Спогади про вчителя / П. Рудяков // Українознавство. – 2010. – № 1. – С. 34–37.

23. Семенюк Г. Українська література : [підруч. для 11 кл. загальноосвіт. навч. закл.] / Г. Семенюк, М. Ткачук, О. Слоньовська. – К. : Освіта, 2011. – 416 с.

24. Симоненко В. Олекса Мусієнко «Українське слово»: [Електронний ресурс] / В. Симоненко // Поетичні майстерні. – 2007. – Режим доступу : http://maysterni.com/publication.php?id=15953.

25. Сиротюк М. Український радянський історичний роман: Проблема історичної та художньої правди / Сиротюк М. – К. : Рад. школа, 1962. – 460 с.

26. Українська література. Вибране : проза, поезія / [голов. ред. О. А. Полідович]. – Донецьк : ТОВ ВКФ «БАО», 2009. – 480 с.

О. Мусієнко, зазначає, що історія УРСР наочно свідчить, що більшовицьке керівництво, втілюючи свої плани очищення території СРСР від корінних народів, особливо ретельно винищувало українців, як в Україні, так і у місцях компактного проживання української етнічної меншини. Зокрема, на Кубані, Дону, Поволжі. У своїй статті «Чому Сталін ненавидів українців?» пише, що свідченням того, що винищення українства здійснювалося за заздалегідь і ретельно продуманому плану є те, що головний удар репресивної машини влади було спрямовано саме на носіїв національної культури та споконвічних носіїв традицій народу – творчої інтелігенції та селянства. [ ]

В тому сповненому болю і відчаю документі віддзеркалена трагедія українського селянства часів «боротьби» за соціалізм. Бачимо це на прикладі геноцидного винищення цілої родини «розкуркулених» більшовицькими «буксирами» потомственних українських козаків із села Павлівка Зіньківського району Полтавської області, нащадкові яких випало вижити і стати відомим письменником.

Він з дитячих літ запрягався у тяжку щоденну працю, паралельно дуже серйозно, як то кажуть, гриз граніт науки, набирався знань із життя, і з книжок. Тільки з плином часу, пробуючи осягнути життєвий і творчий подвиг Олекси Мусієнка, я зрозумів, що у людини все було взаємопоєднано: для нього окремо не існувало стероризованого дитинства і вивчення в спецархівах документів про репресованих діячів української культури, окремо суспільно-політичних процесів і написання книжок. Все було взаємозалежним і все взаємодіяло. Він був красивий, з відкритим обличчям, посміхався, а в ньому постійно пульсував згусток болю, потужне магнітне поле його великої душі ніколи не виокремлювалося від тектонічних розламів трагічної української історії. Він писав історико-документальні романи про окупований Київ і сам жив у світі ідеологічної окупації, яку силою правдивого, задокументованого слова прагнув відправити в тартарари. І, треба гадати, його внутрішня свобода, затиснута ззовні, терзала його і пекла, непомітно знесилювала, підривала здоров’я.

– Століттями була під пресом українська мова, українська культура (перепрошую, додам від себе: – Тепер, в умовно незалежній Україні новоявлені янучари, як ніколи, намагаються це здійснити остаточно. П.О.), українська автокефальна православна церква, українська греко-католицька церква, науково-технічна інтелігенція... Хіба можливо всіх, хто творив у немилосердно важких умовах (наголошую: ці умови тривають! П.О.), хто служив у храмах, проповідував, дискутував... згадати, відновити їхні імена, ввести в мартиролог народної пам’яті?..

Що стосується універсального питання, кого ж вважати жертвою репресій у під’яремному житті української нації, то відповідь тут зрозуміла і безсумнівна:

– Жертва репресій за всіх режимів упродовж століть – український народ, якого Сталін хотів після війни депортувати, але, як відомо, у кривавого ката не вистачило вагонів.

Певно, це дещо розширене тлумачення завдань мартиролога, заснованого О. Мусієнком, який ввів туди 300 тільки письменницьких імен. Наразі, хоча б з нагоди 75-річчя і зважаючи на те, що його життя невіддільне від процесу репресій супроти українського народу, в «Олтар скорботи» варто внести ім’я Олекси Мусієнка, великого подвижника, досі, на жаль, недооціненого письменника, в своїй творчості і громадянській позиції – неповторного.

О. Мусієнко у співавторстві з Іваном Головченкомісторико-документальні романи: «Золоті ворота» (1962); «Чорне сонце» (1966); «Білий морок» (1970); «Голубий берег» (1978).

Видав книжки: «Багряна вежа», «Перевал», «Спалах», збірки есе «Пересвіти», «Український етноцид». Романи «Золоті ворота», «Чорне сонце», «Білий морок», «Голубий берег» видані російською мовою у Москві.