2.2. Своєрідність відтворення подій Великої Вітчизняної війни в історико-документальному романі «Багряна вежа»

Як зазначалося, епопею присвячено темі боротьби радянського народу проти німецько-фашистських загарбників на окупованій території, локально обмеженій навіть сферою діяльності головних героїв – київське підпілля, партизанський рух на Київщині. Дивовижна вірність: 25 років віддано художньому освоєнню однієї теми!По-справжньому звернули увагу в літературних колах на цю вірність темі тоді, коли вийшов роман «Багряна вежа», хоч тетралогія й зажила значного успіху: її видали і перевидали в Україні (до того ж, солідними тиражами), повністю переклали російською мовою [ 14, с. 4].

Історики свідчать, що липневими світанками 1943 року на тимчасово окупованій гітлерівцями Правобережній Україні, зокрема на Житомирщині, почали спалахувати цілі населені пункти. По-варварськи бомбардували, знищували їх фугасними та газовими бомбами літаки з фашистською свастикою. Про це розповіло всьому світові Радінформбюро. Нелегким було завдання радянських розвідників — розкрити надтаємницю третього рейху. Та вже перші радіограми, передані з Києва до Москви, а потім захоплені підпільниками в Житомирі ворожі документи, допомогли розшифрувати канібальський план нацистських бонз: фізично знищити весь український народ, щоб на його землях заснувати нову арійську імперію Остготію. Саме цим драматичним подіям і присвячено роман Олекси Мусієнка «Багряна вежа», який з'явився друком у видавництві «Радянський письменник» 1982 року[ 9, с. 128].За жанром цеісторико-документальний роман – твір, побудований на історичному сюжеті, який з документальною точністю відтворює в художній формі певну епоху, період історії. В історико-документальному романі історична правда поєднується з правдою художньою, історичний факт — із художнім вимислом, справжні історичні особи — з особами вигаданими.

Тема Великої Вітчизняної війни постає у творі по-справжньому героїчною і романтичною. Автор правдиво показав трагедію цілої країни. Перед героями, як і перед багатьма людьми в той час, постала проблема морального вибору: відмовитися від рідного, знищити його власними руками, замість життя обрати животіння, чи пройти всі кола пекла у фашистських катівнях, можливо, загинути, але не втратити людяності, не дати перемогти ворогам. Тому в романі весь час іде двобій життя і смерті, добра і зла.

Ідея «Багряної вежі» – зображення правдивих подій війни, оспівування бойового побратимства, краси всього людяного, доброго, чистого.У романі звучить неприхована гордість за людину, що у кривавих побоїщах фашизму зберегла кращі риси своєї душі і серця, звучить захоплення величчю людини.

Події розгортаються протягом короткого часового відтинку. Це — переддень Курської битви, коли фашисти, зазнавши нищівної поразки під Москвою та Сталінградом, готувалися взяти реванш. У ті дні гітлерівський тил жив досить напружено: силкувався забезпечити армію всім необхідним. Майже все – поповнення, зброя, боєприпаси, провіант—доставлялося на фронт через Україну. Томуособливо дошкульними для фашистів були партизанські акції. Вони набували чимраз більшого розмаху, полум'я народної боротьби розгорялося дедалі сильніше. Ось у таких умовах і діяли герої «Багряної вежі»[ 5, с. 128].

Роман густо населений. Як вже зазначалося, п’ять історико-документальних творів автора переплітаються, відповідно до цього в них діють одні й ті ж персонажі. У п’ятому романі – «Багряна вежа» – ми знову зустрічаємося зпідпільниками Олесем Химчуком і Ксьондзом-Сосновським, з колишнім графом Тархановим і солом'янським поліцаєм Карпом Ратицею, з професором Шнипенком та його товаришем-зрадникомІваном Кушніренком, із гордовитим обер-лейтенантом Георгом Рехером і його особистим ворогом Гальтерманом та запеклими фашистськими садистами штурмбанфюрерамиЕрлінгером і Магунією. Новулінію оповіді пов’язано з долею партизанської помічниці Мокрини, що колись дала притулок першим партизанам, та про її забудькуватого коханого Єфрема. Окреслює подальший шлях у безодню зради Івана Кушніренка, відкидаєкількох негативних героїв [ 5, с. 128].

Натомість у романі «Багряна вежа» діє низка нових персонажів. Перед читачами постають чекіст Карпо Царинний, керівники підпільного інформаційного центру Варава і Струг, інші радянські патріоти. Розкривається й ціла галерея ворогів – від вищих гітлерівських сановників до керівників фашистської адміністрації Києва та Київської області, злочинців нижчого рангу, але не меншої злоби, підступності, люті. Усі вони полишили на території республіки свої криваві сліди. Мусієнко зі скрупульозною точністю відтворює біографії тевтонських зайд, показує їхню звірячу натуру, розкриває людиноненависницькі плани.

Твір складається із трьох частин. І в переважній більшості випадків автор звертається до трьох найголовніших об'єктів своєї уваги: підпільна боротьба киян проти фашистів, радянський народ у цій боротьбі та економічне й політичне становище загарбників на окупованих ними територіях. І кожному з цих трьох об'єктів надав прозаїк своєрідний, залежний від теми оповіді діапазон.

У суто реалістичній, до «приземленого», манері йдеться про роботу київських підпільників. Насамперед — це Андріян Данилович Варава, завідуючий Солом'янським приймальним пунктом ліктехсировини, офіційний його начальник і неофіційний підлеглий — Клим Клинчук, «справжній гросмейстер конспірації» Арсен Феофанович Струг, організатор партизанських загонів і підпільних груп Василь Іванович Вугрич, Олесь Химчук, стара Харитина, яких автор змальовує теплими барвами.

У творі наголошується, що підпільники діяли активно, продумано, узгоджено. І це, – незважаючи на звірячий терор, кошмари Бабиного яру, облави, десятки тисяч розстріляних, повішаних, отруєних вихлопними газами фургонів-душогубок городян, незважаючи на постійне, цілодобове переслідування патріотів гітлерівською службою безпеки, яка мала зграї вишколених агентів і провокаторів, вдавалася до витончено-єзуїтських методів вербування слабкодухих, зневірених, зламаних тортурами. «Співучі дрозди», як називали невловимих радистів гестапівці, розкривали чорні задуми СС, і даремно сподівалися фашисти, що перманентні заходи приборкають Київ [ 14, с. 4]. Багато достовірних свідчень про них письменник наводить у романі. У творі читаємо: «Вперше вони заявили про себе одразу після Сталінградської епопеї, в дні великого зимового наступу радянських військ … схожими на пташині посвисти позивними, за що й дістали назву «Співучі дрозди». Про відмінну роботу підпільників-радистів свідчать слова німецького командувача Ерлінгера: «Хто б міг подумати, що ці птахи такі хижі…» [ 15, с. 160].

Підпільну діяльність своїх героїв О. Мусієнко змальовує внаймирнішій, найгуманнішій сфері – заготівля лікарських рослин. Уже в самому виборі цієї мирної сфери бачиться неабиякий ідейно-емоційний ефект. У тексті автор наводить багато достовірних відомостей про обсяг награбованих в Україні та вивезених до Німеччини багатств, а також про химерні плани гітлерівців перетворити її на головну сировинну базу фармацевтичної промисловості «третього рейху». Митець пише: «На Україні лікарські рослини є в найпоширенішому асортименті і в такій кількості, що ними легко задовольнити потреби всієї Європи» [ 15, 70].

По-буденному, як про звичайне життя звичайних людей, пише автор про Вараву чи Клинчука. Наприклад, «Варава Андріян Данилович – виходець із зубожілих чернігівських дворян. Закінчив медичний факультет університету св. Володимира в Києві…» [ 15, с. 92]. І навіть специфіка їхньої підпільної діяльності, їхня підготовка до неї професійними армійськими розвідниками комісаром Остапенком, полковником Золотовим й капітаном Якименком лише якоюсь незначною часткою оповіді торкається романтичності та солодкуватого присмаку ризику, притаманних цьому фахові. Часткою, оскільки в головному, й те добре показав прозаїк, — то важка, небезпечна, малоприваблиаа й копітка робота, про яку говорить комісар Остапенко Вараві: «Робота серйозного розвідника не зіткана з самих тільки подвигів. Найчастіше йому доводиться займатися ділами буденними й незначущими» [ 16, с. 45]. Себто те, що в кінцевому рахунку рятує від неминучого провалу як Вараву, так і його молодшого колегу Карпа Царинного.

«Приземленою» оповіддю прозаїк немовби приводить читача до висновку: героїзм таких людей виростав із звичайних учинків. Подвиг, на який кожен із них іде раніше чи пізніше, у залежності від обставин, своїм фундаментом має непомітну, щоденну роботу. Саме вона змушує спеців із гестапо визнати: «У місті діють не якісь там месники-аматори, а вправні професіонали» [ 15, с. 174].

До професіоналів автором віднесено і травника Вараву, колишнього історика Клинчука й колишнього студента лісотехнічного інститутуЦаринного. Звичайно, їх готували до такої праці. Але навряд чи мали б змогу вони щось зробити без помічників, таких, як Парася-листоноша й ліковаркаДрабчиха з цитаделі підпільників Солом'янки, перекладачка-друкарка сільського старости Марійка, її тітка Харитина, керівник Житомирської філії фірми «Фітомонополія — Україна» Степан Трохимович Ярош, які діють у романі тільки після загибелі під час операції проти фашистів Костик Супрун та Ціп з Житомирської групи підпільників «Опівнічні когути» [ 9, с. 129].

Письменник наділив рисами великої людяності, мужності й патріотизму людей, які в довоєнний час були не просто «рядовими», а, сказати б, «малопомітними». Наприклад, про Варвару Кучмівну читаємо у творі: «Ще з дитинства Варвара була гарячою патріоткою зовні непоказної, по-селянському скромної, але неповторно миловидної Солом'янки» [ 15, с. 156].Звернутися до таких образів змушував письменника сам життєвий матеріал. Автор «Багряної вежі» створив колоритні характери бійців опору фашистам, показав, що звичайні люди в добу лихоліття склали найсуворіший екзамен на патріотизм, на готовність до останнього подиху стояти на варті людяності та свободи. Їхні дії і почування розкриваються такими гранями, в яких пізнається найсокровенніше в людині. Яскравим прикладом є Парася-листоноша: «Її завдання – пронести доручену кореспонденцію через поліцейські заслони. Вона навчилася долати, здавалося б, нездоланні перепони на своїй дорозі. Траплялося, що попадала в облаву, затримували її, обшукували, але ніколи не помічали нічого підозрілого»[ 15, с. 154].

Олекса Мусієнко переконливо доводить, що ніяке насильство не зможе поставити на колінанарод, в якого є героїчна історія. Підтвердженням думки є слова з роману одного із фашистів: «Хто б міг подумати, що в Києві треба остерігатися навіть малолітніх шмаркачів, одноногих дідів і ветхих гросмутер?» [ 15, с. 206].

За автором, незважаючи на нечувані за своєю жорстокістю акції покари,окупаційним властям не вдавалося зламати супротив населення багатотисячного-міста. Адже кожен із персонажів роману був часткою свого народу. Коли гинули від рук фашистів чи фашистських посіпак-поліцаїв Харитина, Супрун, Ціп, їхнє місце заступали навіть такі безпомічні, залякані люди, як одноногий вантажник з фірми «Три А» Антип, а коли загинув Антип – усі ті кияни, які бачили його страту.

Маленькі люди, малопомітні у вирі війни, піщинки в людському океані, схожі своєю долею й своїми подвигами герої «Багряної вежі», довели: у подвигу людина виростає до велетенських розмірів, і ніяка вона не маленька, і для увічнення подвигу справжньої людини, як сказав поет, не вистачить мармуру усієї земної кулі [ 6, с. 129].

Наведені прозаїком факти, деталі й подробиці просто-таки вражаючі. Мало комубула відома біографія таких представників гітлерівської еліти, як Магунія чи Ервін Кох (брат ката українського народу Еріха Коха). Через діалоги розкривається вся їхня суть. У романі знаходимо вислів Магунії про Україну та його діяльність на її теренах: «Я прибув сюди зовсім не для того, щоб виявляти жалісливість чи сентиментальність. Я прибув, щоб витурити з цього краю всіх унтерменшів, які здатні тримати в руках кайло чи лопату!..» [ 15, с. 138].

Ще менше ми знали про організацію і діяльність на території республіки філіалу акціонерного об'єднання фармацевтичних фірм «Фітомонополія-Україна», який мав збирати й відправляти до Німеччини лікарську сировину. Саме в цьому філіалі працював провізором радянський патріот Варава. Побіжно зауважимо: щоб уявити, з яким нечуваним розмахом фашисти грабували нашу країну, слід сказати, що під час тимчасової окупації лише на Київщині функціонувало понад 150 різних німецьких промислових і торговельних фірм та акціонерних товариств [ 5, с. 128].

Наголосимо, що Мусієнко образ одного із зажерливих «заготівельників» — ландвіртаПрюммазмалював ретельно, із великим знанням справи. Штрих за штрихом – і розкриваються відворотні характер, спосіб світобачення й мислення новітнього варвара, грабіжника, пройдисвіта. Щоб він не робив та куди б не йшов, постійно розмірковує: «Як утворити принаймні в найбільших селах спеціальні бригади заготівельників із туземного населення? Де роздобути транспорт, тару, просторі, сухі приміщення для зберігання сировини?»[ 15, с. 78]. Його цікавить тільки власна доля, матеріальне забезпечення, навіть ціною життя інших.

Автор знаходить переконливі художні засоби і для зображення інших фашистських заброд, їхніх прислужників. Натомість, у центрі роману радянські патріоти, образ нескореного народу, який бореться із завойовниками, щодень іде на подвиг, що житиме вічно[ 14, с. 4].

У романі «Багряна вежа» подано документальні матеріали, промовисті деталі, за якими пізнається стиль автора. Митець пише: «Восьмого серпня фашистським полкам ціною астрономічних втрат все ж пощастило»[ 16, с. 93]. Письменник вірний собі. Документальна точність, як основа тетралогії, лежить і в оповіді «Багряної вежі». Вельми знайомі киянину околиці, площі, вулиці й будинки міста, де відбуваються події. Таку ж велику кількість цікавої інформації містять численні посилання на сторінках, немовби розширюючи межі й без того епічної оповіді, роблячи її об'ємнішою, багатограннішою. У них є все для створення величезного полотна народної боротьби проти фашизму: від тогочасних цін на мило й сірники до характеристики злочинної діяльності й покарання фашистських катів Маркварта, Далюге, Заукеля, Кноффе, Кітцінгера, Хануссена та ін.; від численних і різноманітних історичних деталей до сільськогосподарських справ та економічного становища Німеччини й пов'язаних із ними грабіжницьких планів чорномундирників щодо України; від кількості населення у столиці під час війни до статистики мовою документів боротьби підпільників проти окупантів[ 9, с. 128].

Документалізм тісно пов'язаний з авторською образною мовою, численними, часом кумедними просторіччями чи жаргонізмами в індивідуальній мові героїв («розколеться», «змотатися», «драп-марш гітлеряччя»), багатьма символами, найпромовистіший з яких—липнева задуха над містом.Поєднується він у романі й з романтичними елементами оповіді. Наприклад, це змалювання ранку на залізничному вокзалі під час утечі з фашистської неволі остарбайтерів [ 19, с. 8]; чи сонце, що встає для усіх героїв однаково велично й неквапливо і в той же час для кожного по-своєму. І, нарешті, з публіцистичними, коли йдеться про бої під Києвом[ 9, с. 130].

Наголосимо, що в реалістичній манері оповіді роману «Багряна вежа» спостерігаємо психологічну лінію, сповнену роздумів, порівнянь, зіставлень і протиставлень.Це розповіді про розумовий двобій підпільників проти фашистської контррозвідки. У романі зійшлися в невидимому двобої вищий керівник СС у Київському генерал-комісаріаті Ерлінгер та його помічник Губертіз патріотами Варавою, Стругом і Клинчуком. Саме у змалюванні цього «бою» автор мав змогу в усіх нюансах, деталях, «дрібницях» дослідити боротьбу київських підпільників проти гестапівців під час другого року окупації України фашистами. У фіналі роману автор пише: «Кінець першої книги». Отже, двобій ще не закінчено, як не закінчено і його авторський аналіз.

Ще одна складова манери стилю письма О. Мусієнка — сатирична, яка звучить у розповіді про економічний та політичний стан третього рейху і охоплює чималий обсяг роману, втягує більшу частину головних героїв.У романі читаємо: «Нізвідки до рейху не надходило стільки промислової сировини, продовольства, різних товарів, як із Придніпров’я» [ 15, с. 137].

Необхідність такої манери легко зрозуміти: показати мету, загарбницькі засоби, садистські методи володарювання фашистів вУкраїні:«Магунія вмів вичавлювати з економіки краю буквально все, бо розумів, що тільки успіхи в грабуванні «української комори» допоможуть утриматися йому на високій посаді» [ 15, с. 137].Прозаїк від конкретної долі Якоба Губерта, від долі другого, не менш важливого для оповіді персонажа —доктора ХорстаПрюмма та цілої череди другорядних, але не менш важливих для оповіді образів фашистів веде численні відступи в історичне минуле Німеччини, в усю складну й злочинну систему третього рейху [ 9, с. 130].

Кожен із негативних персонажів користується неписаним правилом окупантів: поки до тебе не добралися бонзи з Берліна чи поки тебе не скарали на горло підпільники — грабуй! Як окреме втілення такого неписаного правила виступає в романі доктор Прюмм. Цей обмежений, боягузливий, миршавенький чоловічок, що «ніколи не забував про власні інтереси», є немов уособленням і в той же час узагальненням економічної політики фашистів на окупованих територіях [ 5, с. 130].

Велике значення в романі мають внутрішні монологи героїв. Як для визначення позицій персонажів, так і для окреслення їхніх переконань, поглядів, мотивації вчинків. Наприклад, Губерт, ідучи українським лісом, розмірковував: «Який вид! Який простір! Які далі! І чому не я, представник вищої раси, а якісь унтерменші-українці покликані долею володарювати цим казковим краєм?» [ 16, с. 149].Існуючи майже на кожній сторінці, монологи слугують часом для початку розмови про минуле життя героїв. А відступи в минуле, часом досить розлогі, допомагають краще зорієнтуватися в численних персонажах роману, визначити їхні характери, стосунки. Поєднання авторських засобів із деталізацією характерів, епікою подій, романтичним забарвленням, подеколи пригодницькими елементами робить те, що й забезпечуєуспіх твору – надає можливість насолодитися справжньою художньо-документальною прозою [ 9, с. 131].

Якщо говорити про недоліки, то авторові можна було б закинути розтягнутість окремих сюжетних ліній, розповідей, відступів про біографії героїв.

Разом із тим, читаючи роман «Багряна вежа», переконуєшся в тій великій відповідальності, яку взяв на себе автор, намагаючись дати цілісну, документально обгрунтовану картину життя й боротьби радянських людей в умовах фашистської окупації, їхньої поведінки в найскладніших ситуаціях.

Отже, у п’ятій книзіепопеї О. Мусієнка «Багряна вежа», як і в попередніх, відчувається прагнення прозаїка якнайповніше, найправдивіше показати «обличчя» війни, оспівати синів і дочок нашого народу, викрити фашистських бузувірів та їхніх прислужників, а й знайти в постатях і конфліктах грізного часу те, що зв'язує його з сьогоденням, дати читачеві ключі, які допоможуть розібратися у складних проблемах сучасного світу.

Романом «Багряна вежа» О. Мусієнко не закінчив своєї розповіді про безсмертні справи патріотів нашої батьківщини – партизанів і підпільників Києва й Київської області.