Тема 2. Основні орієнтири психологічного розвитку особистості та причини виникнення труднощів в онтогенезі.

1. Вікові етапи розвитку особистості. Підходи до вивчення психічних процесів особистості. Вікова періодизація психічного розвитку особистості.

2. Рушійні сили психічного розвитку особистості. Феномен ідентифікації та її вплив на становлення психіки. Етапи ідентифікації за Е. Еріксоном. Ознаки загострення ідентифікації на різних етапах психічного розвитку.

3. Психологічні особливості становлення прихильності особистості в ході онтогенезу. Ознаки порушень прихильності.

1. Вікові етапи розвитку особистості. Підходи до вивчення психічних процесів особистості. Вікова періодизація психічного розвитку особистості

Психічний розвиток людини проходить ряд періодів, послідовна зміна яких нео­боротна й передбачувана. Кожен період (вік) — своєрідний ступінь психічного розвитку з притаманними йому відносно стійкими якісними особливостями.

Відомо, що вікові психологічні особливості зумовлені конкретно-історични­ми умовами розвитку, спадковістю, певною мірою — характером виховання, особливостями діяльності та стосунків з іншими людьми, що впливає передусім на специфіку переходу від одного вікового періоду до іншого. Власне тому, що навчання й виховання організовує діяльність дітей поетапно, керує нею на основі накопиченого досвіду, прагнучи враховувати наявні психофізіологічні можливості, періоди психічного розвитку дитини виявляються тісно пов'язаними із сту­пенями навчання й виховання.

Критеріями визначення основних періодів індивідуального психічного розвит­ку повинні бути якісні й суттєві ознаки, взяті в їх системному зв'язку, що виявляє характерні для кожного віку цілісні новоутворення. Такими є ті психічні й соці­альні зміни в житті дитини, які визначають її свідомість і діяльність, ставлення до середовища, увесь хід розвитку на даному етапі (Л.С. Виготський).

Вікова періодизація є умовним поділом цілісного життєвого циклу на вікові періоди, що вимірюються роками. У межах періоду відбуваються кількісні та якісні зміни психіки, що дає змогу виділити певні стадії, які послідовно змінюють одна одну. Тобто розвиток психіки людини має періодичний і стадійний характер. У межах стадій розрізняють менші часові відрізки розвитку — фази (наприклад, у періоді раннього дитинства виділяється стадія немовляти, а в межах цієї стадії - фаза новонародженості).

Визначення періодів, стадій, фаз психічного розвитку особистості необхідне для створення оптимальної системи навчання й виховання, використання в повному обсязі можливостей дитини на кожному віковому етапі. Критеріями їх визначення є системні суттєві якісні ознаки - психічні й соціальні зміни на певному етапі життя дитини.

Періодизація розвитку належить до найскладніших і досі пір які мають однозначного вирішення питань і психології, і фізіології. Про це свідчить різні підходи до періодизації розвитку, що у цих науках. Труднощі значною мірою пов'язані із повною відсутністю загальновизнаного критерію, який було б одно прийнято представників різних наук.

Вікові цикли життя мають різну періодизацію. Залежно від критерію виділяються різні періоди у житті у різних психологічних концепціях. Проте, не дивлячись на різні засадипериодизаций розвитку, більшість теорій виділяють одні й самі вікові етапи. Наприклад, дитячий період описується, як вік становлення довіри до світу (Э.Эриксон), чи періодоральной стадії (З.Фрейд), чи період тісного емоційного спілкування матері (Д.Б.Эльконин), чи стадіїсенсомоторного інтелекту (Ж.Пиаже). Різні концепції виділяють як головне ознаки цього етапу різні боки психічного розвитку. Але вони виділяють саме такий вікової цикл як якісно особливий етап психічного розвитку людини.

У вітчизняній психології прийнято визначати основні періоди психічного розвитку особистості за психолого-педагогічними критеріями, що включають характерну для кожного віку соціальну ситуацію розвитку, передусім зміст і форми навчання й виховання, провідну діяльність у її співвідношенні з іншими видами діяльності, відповідний рівень розвитку свідомості й самосвідомості особистості (центральне вікове новоутворення).

В багатьох зарубіжних наукових джерелах фігурують такі розбіжності з вище розглянутим варіантом періодизації, як різна тривалість немовлячого періоду - від одного до трьох років (Е.Еріксон, В.Квінн, В.Мухіна, Г.Крайг), альтернативні позначення періоду дитинства - шкільний вік, дитинство, середнє дитинство (Е.Еріксон, В.Квінн, Г.Крайг), зведення підліткового та юнацького періоду в єдиний, який здебільшого позначають підлітковим (Г.Крайг, Ф.Райс, А.Реан, Д.Шеффер).

Окремо слід зупинитись на концепції розвитку особистості Еріка Еріксона. Згідно з цією концепцією, основний закон розвитку — «епігенетичний принцип», відповідно до якого на кожному новому етапі виникають явища і властивості, яких не було раніше (новоутворення), проте ці новоутворення закладаються під час зародкового розвитку організму людини. Перехід до нової фази розвитку відбувається у формі кризи, яка має закономірний характер і відображає подолання суперечностей розвитку, характерних для попередньої фази.

Життєвий цикл людини складається, за Е. Еріксоном, з восьми фаз, кожна з яких має свої специфічні задачі і може завершуватися сприятливо (у разі подолання основних суперечностей) — або ні — для подальшого розвитку. Оскільки кожне суспільство по-своєму здійснює соціалізацію підростаючого покоління, то при збереженні універсального характеру загальної послідовності й найважливіших задач основних фаз розвитку, типові способи їх вирішення специфічні для різних суспільств.

Дамо коротко характеристику фаз у періодизації Е. Еріксона.

Грудна фаза — до 1 р. Головна особа на цій фазі — мати. Провідні суперечності довіра-недовіра; надія-безнадійність. Основне завдання полягає у виробленні ще неусвідомленого почуття «базової довіри» немовляти до зовнішнього світу. Головний метод — турбота і любов батьків. Якщо «базову довіру» на цьому етапі сформувати не вдається, то у немовляти розвивається почуття «базової недовіри» до світу, тривожність, яка потім може проявлятись у формі замкнутості, втечі у свій внутрішній світ тощо.

Повзункова фаза — до 3-х років. Головні особи — батьки. Основна суперечність: автономія-сумнів, сором. У дитини формується відчуття самостійності та особистої цінності або ж їх протилежність — сором'язливість і сумніви в собі. Закладаються основи таких особистісних якостей, як відповідальність, дисциплінованість, повага до порядку тощо.

Дошкільна фаза — до 6 років. Значущі особи — батьки, брати, сестри. Базова суперечність: ініціативність-пасивність. Формується ініціативність. Блокування ініціативності призводить до виникнення почуття провини, яка знижує активність дитини. Вирішальну роль при цьому відіграють ігри, спілкування з однолітками. Закладається почуття справедливості, прагнення виконувати правила.

Передпубертатна фаза — до 12 років. Головні особи — в шкільному середовищі, сусіди. Базова суперечність спроможність-неповноцінність. Розвиваються почуття підприємливості та ефективності, цілеспрямованість. Найважливішими цінностями стають ефективність і компетентність. У негативному варіанті розвитку формується відчуття власної неповноцінності, яке спочатку виникає як усвідомлення своєї неспроможності у вирішенні якихось конкретних задач. У цьому віці закладається ставлення до праці.

Юність — до 18 р. Значущі оточуючі — ровесники. Основна суперечність: визнання, ідентичність — невизнання. З'являється відчуття власної унікальності, відмінності від інших. При негативному варіанті формується невиразне, дифузне, нестійке «Я», рольова й особистісна невизначеність. Стрімко розширюється репертуар особистісних ролей, кожну з яких юнак випробовує, не заглиблюючись у виконання якоїсь окремої з них.

Рання зрілість. Значущі особи — друзі. Головна суперечність: співпраця — відчуження, ізоляція. З'являється потреба і здатність до інтимного психологічного контакту з іншою людиною, зокрема й до сексуальної близькості. У негативному варіанті розвивається почуття ізоляції та самотності.

Середній вік. Провідні цінності — професія, батьки. Центральна суперечність: дружба — ізольованість. Особистість відзначається творчою діяльністю і почуттям продуктивності, що поширюються на сфери професійної праці, турботи про інших людей, зокрема про дітей. У негативному варіанті розвивається почуття стагнації (застою).

Пізня зрілість. Значуще оточення — людство, близькі. Головна суперечність: самореалізованість — розчарування. Поява почуття повноти життя, виконаного обов'язку, завершеності шляху. Мудрість і відстороненість дають змогу дивитися на свої й чужі вчинки та їхні наслідки з певної висоти. У негативному варіанті розвиваються розчарованість, безнадія і розпач.

2. Рушійні сили психічного розвитку особистості. Феномен ідентифікації та її вплив на становлення психіки. Етапи ідентифікації за Е. Еріксоном. Ознаки загострення ідентифікації на різних етапах психічного розвитку. 87 8

№	За Л.С. Виготським		За Д.Б. Ельконін
	Вікова періодизація	Умови психічного розвитку – соціальне середовище	Вікова періодизація	Рушійні сили – провідна діяльність
1.	Немовлячий вік (2 міс.-1 рік)	Криза новонародженості – від ембріонального періоду до віку немовляти. фізичне відокремлення від матері.	Немовлячий вік	Безпосередньо емоційне спілкування
2.	Раннє дитинство (1-3 роки )	Криза 1 року - від віку немовляти до раннього дитинства. Пов’язана з освоєнням мовлення.	Ранній вік	Предметно-маніпулятивна діяльність
3,	Дошкільний вік (3-7 років)	Криза 3 років - перехід до дошкільного віку «Я – сам!». Зміна соціального оточення – дитина йде до дитячого садка. Малюк вчиться відокремлювати себе від дорослого, починає ставитися до себе як до самостійного «Я».	Дошкільний вік	Рольова гра
4.	Шкільний вік (8-12 років)	Криза 7 років - середня ланка між дошкільним і шкільним віком. Зміна саціального оточення. Знайомство з однолітками, перехід із садочка до школи.	Молодший шкільний вік	Учбова діяльність
5.	Пубертатний вік (14-17 років)	Криза 13 років - пов’язана зі зміною в міжособистісному спілкуванні з однолітками, перехід до інтимно-особистісного спілкування.	Підлітковий вік	Інтимно-особистісне спілкування
6.		Криза 17 років – професійне самовизначення, вступ до ВНЗ.	Юнацький вік	Навчально-професійна діяльність

Феномен ідентифікації та її вплив на становлення психіки. Ознаки загострення ідентифікації на різних етапах психічного розвитку.

У процесі виховання дітям передаються цінності та норми суспільства. На думку Е.Еріксона, розвиток особистості за своїм змістом визначається тим, що суспільство очікує від людини, які цінності та ідеали їй пропонує, які завдання ставить перед нею на різних вікових етапах. Разом з тим, послідовність стадій розвитку дитини залежить від "біологічногопочатку". Дитина у процесі дозрівання проходить багато стадій. На кожній з них вона набуває певного особистісного новоутворення, яке фіксується в структурі особистості та зберігається у наступні періоди життя.Е. Еріксон розглядав ідентичність у двох аспектах: 1) єдність органічного та індивідуального компонентів (єдність фізичного зовнішнього образу, задатків, тотожності, цілісності людського індивідуального буття); 2) соціальний компонент (групова ідентичність — входження особистості у різні спільноти; психосоціальна ідентичність — відчуття людиною значущості свого буття для суспільства). Кожен з названих аспектів ідентичності має позитивний і негативний ефект. В залежності від того, який саме буде ефект, і формується ідентичність. Кризовий момент загострює боротьбу, внаслідок якої може бути все ж таки негативна ідентичність. Для позитивного розвитку людини необхідне переважання позитивної ідентичності над негативною.Ним же був запропонований термін " криза ідентичності", коли людина втрачає сенс життя, існування в масовому суспільстві. Тоді потрібно терміново знайти варіанти пошуку ідентичності як спроб установити, ким реально є та чи інша людина. На таку тематику є багато публікацій, деякі з них це: "Одинокаятолпа" та "Идентичность и тревога".

До 17 років відбувається повільний, поступовий розвиток центрального утворення – ідентичності особистості. Ідентичність – психосоціальна тотожність – дозволяє особистості приймати себе з навколишнім світом і визначає її систему цінностей, ідеали, життєвіплани, потреби, соціальні ролі з відповідними формами поведінки. Особистість розвивається завдяки включенню в різні соціальні спільноти (націю, соціальний клас, професійну групу) і переживанню свого нерозривного зв'язку з ними. Ідентичність – умова психічного здоров'я: якщо вона не складеться, людина не знаходить себе, свого місця в суспільстві, виявляється "втраченою".До юнацького віку, коли ідентичність формується остаточно, дитина проходить через багато ідентифікацій- ототожнення себе з батьками, хлопчиками чи дівчатками (статева ідентифікація).

Захисна форма ідентифікації- це уявлення про когось, як про продовження себе. Найбільш часто це зустрічається у батьків, що сприймають таким чином своїх дітей. Ідентифікація є одним з механізмів психологічного захисту, що по більшій мірі відноситься до несвідомої активності. Ідентифікація- це своєрідний перенос образу іншої людини на себе, ототожнення індивідом себе з іншою людиною або групою людей. Будучи погано усвідомленим, цей захисний механізм може дуже погано відобразитися на людині. Крім того, механізми захисту здатні сприяти як адаптації, так і дезадаптації індивіда.

Ідентифікація лежить в основ інормальних спроб стати схожим на іншу людину або групу людей, перейняти значущі позитивні, навіть кращі риси. У такому вигляді вона присутня з раннього дитинства і поступово розвивається від примітивного бажання «увібрати в себе», до складніших, ефективних і суб'єктивно контрольованих форм. Ідентифікація сприяє встановленню глибокого емоційного зв'язку з іншою людиною або групою людей, відчуття єднання з ними. Таким чином, можуть бути перейняті не тільки риси та особливості характеру, а й норми, цінності, зразки. Тому на психіку дитини це дуже сильно впливає. Дитина починає ніби забувати себе, витісняти із свідомості всі свої навички, норми, поведінку, стиль спілкування, тип характеру. І повністю занурюється в іншу людину.

Свідома і несвідома ідентифікація може давати можливість «вставати на чуже місце» -. Занурюватися, переноситися в поле, простір, обставини іншої людини, що сприяє глибокому його розумінню.

Термін «ідентифікація особи» перекладається як «ототожнюю», позначає механізм, робота якого заснована на існуванні емоційного зв'язку індивіда з іншими людьми, насамперед, його батьками, що приводить до уподібнення, найчастіше неусвідомленого. Орієнтація на іншу людину як на зразок істотно підвищує показники соціального вчення. За рахунок ідентифікації у маленької дитини відбувається формування поведінкових стереотипів, що утворюють риси особистості, визначення ціннісних орієнтацій і статево-рольової ідентичності.

Також ідентифікація виступає в якості одного з механізмів пізнання та розуміння іншої людини. Існує багато експериментальних досліджень процесу ідентифікації та з'ясування ролі ідентифікації в процесі спілкування. Зокрема, встановлено тісний зв'язок між ідентифікацією і іншим, близьким за змістом явищем - емпатією.

Феномен ідентифікації вперше описаний в роботах 3. Фрейда в 1899 році.

У психоаналітичній традиції ідентифікація трактуєть­ся як центральний механізм, який забезпечує здатність "Я" до саморозвитку.

Е. Еріксон виділяє вісім стадій розвитку ідентичності:

На першій стадії, яку він називає орально-сенсорною (або вбираючою), дитина вирішує фундаменталь­не питання всього свого майбутнього життя, довіряє вона на­вколишньому світу чи ні.

Друга стадія (IX міс. 4 роки) – дозволяє дитині перейти до рішення другого життєвого завдання – набуття самостійності -(ознаки загострення ідентифікації це-невпевнені­сть у собі, сором'язливість, безперервні сумніви).

Третя стадія (4-6 років) Тут вирішується альтернативна між ініціативою та почут­тям вини. У цьому віці розширюється простір життєдіяльності ди­тини, вона починає сама визначати собі цілі, придумувати занят­тя, виявляти винахідливість у мовленні, фантазувати. У просторі дитини появляється все більше людей. Вже не тільки батько й мати, а й інші дорослі стають предметом ідентифікації дитиною себе з дорослими як основою становлення нового ступеня ідентичності. Ознакою загострення ідентифікації може стати поганий приклад, вибір «не тієї людини», кумира.

Четверта стадія (6-11 років) -пов'язана з набуттям дитиною різних умінь, в тому числі й уміння вчитися. Дитина активно ово­лодіває символами культури. Цей вік - оптимальний час для на­вчання, готовності до труднощів дисципліни, засвоєння знань, праг­нення робити все добре, панування духу змагань. Тут формується почуття вмілості, компетентності. Оволодіваючи основами знань, діти починають ідентифікувати себе з представниками окремих професії. Для них важливою є суспільна значущість їхньої діяльності. Ознакою загострення ідентифікації є неповноцінність, небажання виконувати щось самостійно, потреба у допомозі навіть в елементарних заняттях.

П'ята стадія (11-20 років) - базова для набуття ідентичності. У цей час підліток коливається між позитивним по­люсом ідентифікації "я" і негативним полюсом плутанини ролей. Перед підлітком стоїть завдання об'єднання всього, що він чує та бачить про себе самого як сина (дочку), школяра, спортсмена, яким його вважають інші. Все це він повинен об'єднати в єдине ціле, осмислити, зв`язати з минулим і спроектувати на майбутнє. При вдалому протіканні кризи підліткового віку у юнаків і дівчат формується почуття ідентичності. Ознакою загострення ідентифікації є заплутана іден­тичність, поєднання з тяжкими сумнівами відносно себе, свого місця в групі, в суспільстві, з неясністю життєвої перспективи.

Шоста стадія (21- 25 років)- перехід до вирішення вже власне дорослих завдань на базі сформованої психосоціальної ідентичності. Молоді люди вступають в дружні сто­сунки, в шлюб, з'являються діти. Вирішується глобальнее питання про принциповість, вибір між цим широким полем встановлення дружніх сімейних зв'язків з перспективою виховання нового поко­ління. Ознаки загострення- це сплутана ідентичні­сть, а також ще більш ранні помилки в лінії розвитку.

Сьома стадія (25-60 років)- власне ознаки загострення ідентифікації проявлються у суперечності між здатністю людини до розвитку, яку вона отримує на попередніх стадіях, і особистим застоєм, повільним регрессом особистості в процесі буденного життя. Якщо людина буде здатна до саморозвитку, то в неї відбуватиметься формування людської індивідуальності, неповторності та здатністості бути самим собою.

Восьма стадія (старше 60 років)- завершує життєвий шлях. Згадуючи все своє життя, людина або отримує спокій та врівноваженість, або виявляється приреченою на без­вихідність, відчай як результат заплутаного життя.