Класифікація хронічного гастриту
Клінічна картина.
Клінічна картина ХГ неспецифічна і значною мірою визначається типом, характером і поширенням патологічного процесу.
Аутоімунний атрофічний гастрит (тип А) найчастіше має сімейний характер і часто поєднується з автоімунними ендокринопатіями (автоімунний тироїдит, тиротоксикоз, гіперпаратироідизм, цукровий діабет І типу, хвороба Аддісона та ін.).
Синдром гіповітамінозу патогенетично пов'язаний з недостатністю всмоктування, проявляється ознаками дефіциту різних вітамінів, частіше групи В (заїди в кутиках рота, підвищене злущування шкіри, випадання волосся, ламкість нігтів тощо) і зустрічається виключно у хворих на аутоімунний гастрит і атрофічний пангастрит із секреторною недостатністю.
Диселектролітний синдром також є одним із проявів недостатності всмоктування переважно у хворих на атрофічний гастрит зі зниженою секреторною функцією шлунка.
Дефіцит внутрішнього чинника призводить до вираженого порушення всмоктування вітаміну В12 і розвитку мегалобластної (В12-дефіцитної) анемії, що проявляється блідістю шкіри і слизових оболонок, субіктеричністю склер, слабкістю, запамороченням голови, болем у серці, пекучим болем на кінчику язика від гострої їжі. Язик стає яскраво-червоним, гладеньким і блискучим ("лакований"), печінка помірно збільшена. Характерним є ураження центральної нервової системи, переважно за типом статевого фунікулярного мієлозу: зниження або відсутність рефлексів, атаксія, парестезії. Вважається, що найчастіше саме ця форма гастриту перероджується в рак.
Мультифокальний атрофічний гастрит не має специфічних проявів і може перебігати безсимптомно. Хворі рідко скаржаться на больовий синдром, переважають симптоми шлункової (переливання в надчеревній ділянці після їди, відрижка, зригування гіркуватою рідиною, нудота, металевий присмак у роті, зниження апетиту) і кишкової (бурчання і переливання в животі, метеоризм, нестійкі випорожнення, діарея, втрата маси тіла) диспепсії. Біль у надчеревній ділянці виникає відразу після іди, частіше тупий, не іррадіює, посилюється під час ходьби і в положенні стоячи. Відзначають зв'язок болю і диспепсичних розладів з характером харчування. Біль частіше виникає після споживання гострої, грубої, смаженої, копченої, жирної їжі, концентрованих наварів, холодного молока або молочних продуктів.
У більшості випадків мультифокальний атрофічний гастрит не впливає на загальний стан хворих. Для нього не типова швидка втрата маси тіла або розвиток анемії в короткий термін. Такий латентний перебіг пояснюється тим, що порушення функції шлунка компенсується печінкою, підшлунковою залозою і кишками. Однак у цих хворих досить часто спостерігається астеноневротичний синдром.
Хронічний гелікобактерний антральний гастрит (тип В) з підвищеним кислотопродукуванням часто поєднується з хронічним дуоденітом, зазвичай асоціюється з виразкоподібним варіантом диспепсії. У пацієнтів цієї категорії відзначають больовий синдром, характерний для виразкової хвороби дванадцятипалої кишки:
біль, який виникає через 1,5—2 год після їди, а іноді і через більший проміжок часу (пізній біль);
голодний біль, який виникає через 6—7 год після їди (частіше вранці);
нічний біль;
біль локалізується в надчеревній ділянці, зникає або зменшується після їди;
біль також може виникати або посилюватися відразу або невдовзі після їди.
Нерідко хворі скаржаться на печію і відрижку кислим, особливо в разі поєднання з гастроезофагального рефлюксною хворобою.
Апетит частіше не порушений, відзначають схильність до закрепів. Виявляють болючість під час пальпації в надчеревній ділянці, більше справа.
З часом, особливо у пацієнтів старших вікових категорій, атрофічний процес поширюється проксимально від антрального відділу до тіла шлунка, що веде до розвитку дифузної форми (пангастриту) і супроводжується зміною класичної виразкоподібної клінічної картини гелікобакгерно- та антрального гастриту на клініку дифузного атрофічного гастриту (тип АВ), який проявляється переважно симптомами диспепсії. Хворі скаржаться на відчуття важкості, повноти в надчеревній ділянці, швидкого насичення, а також відрижку повітрям або, у разі вираженого процесу, пухлини. Характерним симптомом є нудота. Іноді відзначають тупий біль у надчеревній ділянці, який посилюються після їди. Можливий неприємний, часто металевий, присмак у роті. Апетит знижений. Синдром недостатності травлення і всмоктування, властивий атрофічному ХГ, зумовлений як надмірно швидким просуванням харчової маси по кишках внаслідок секреторної недостатності, так і наявністю ентероколіту, який нерідко супроводжує цю форму ХГ.
Прискорення просування харчових мас по кишках утруднює травлення їх ферментами підшлункової залози і тонкої кишки. Клінічними проявами цього стану є метеоризм, буркотіння в животі, періодичний пронос після споживання молока і жирів, схуднення (частіше поступове і помірне), гіпопротеїнемія, переважно за рахунок альбумінів. Однак наявність у хворого на ХГ вираженої кишкової диспепсії свідчить про можливість розвитку первинної патології підшлункової залози і кишок.
Під час об'єктивного обстеження виявляють обкладений білим нальотом язик, дифузну болючість при пальпації в надчеревній ділянці.
У більшості хворих рефлюкс-гастрит перебігає безсимптомно. Однак часом виникають біль у надчерев'ї, нудота, блювання з домішками жовчі, з'являються схильність до втрати маси тіла й анемії, ознаки демпінг-синдрому.
Завдяки ендоскопії шлунка виявляють вогнищеву гіперемію, набряк слизової оболонки, забарвлений у жовчний колір шлунковий сік, зяючий воротар, з якого до шлунка порціями надходить жовч. На тлі рефлюкс-гастриту часто розвиваються гіперпластичні поліпи і карцинома шлунка.
Клінічна симптоматика НПЗП-гастропатій включає нудоту, блювання, шлунково-стравохідний рефлюкс, інколи — діарею. Досить часто, навіть за наявності виразки стравоходу, больовий синдром відсутній або слабко виражений, що пов'язано зі знеболювальним ефектом НПЗП.