Прогноз.

Прогноз у хворих на гострий корозійний гастрит залежить від тяжкості запально-деструктивних змін і терапевтичної тактики в перші дні і години захворювання; смерть може настати від шоку, кровотечі або перитоніту. Наслідком корозійного гастриту часто є рубцеві зміни шлунка, частіше в пілоричному і кардіальному відділах.

Лікування флегмонозного гастриту.

Лікування хворих на гострий флегмонозний гастрит полягає переважно в призначенні антибіотиків широкого спектра дії; при цьому можливі наступні комбінації антибіотиків:

• внутрішньовенно та внутрішньом'язево:

• пеніцилін і гентаміцин;

• пеніцилін і цефалоспорин;

• цефалоспорин і гентаміцин;

• абактал або тієнам.

• всередину:

• кларитроміцин;

• азитроміцин;

• левоміцетин;

• тетрациклін.

Для детоксикаційної терапії використовують реополіглюкін, поліглюкін, 5% розчин глюкози, 0,5% розчин натрію хлориду, поляризуючу суміш.

Для стабілізації системної геодинаміки призначають пресорні аміни, серцеві глікозиди, глюкокортикостероїди.

У разі неефективності консервативного лікування показане хірургічне втручання.

Прогноз.

Після одужання можуть залишитися стійкі органічні зміни в шлунку.

Хронічний гастрит.

Хронічний гастрит — це захворювання, що характеризується запально-дистрофічними змінами в слизовій оболонці шлунка з порушенням її фізіологічної регенерації, зменшенням кількості залозистих клітин, а в разі прогресування — атрофією залозистого епітелію з наступним розвитком кишкової метаплазії і дисплазії, розладом секреторної, моторної і нерідко інкреторної функцій шлунка, що лежить в основі порушення процесу травлення.

Епідеміологія.

За даними статистичних досліджень, на хронічний гастрит (ХГ) в різних країнах, у тому числі і в Україні, страждає від 30 до 50% працездатного населення. Оскільки в старших вікових групах частота цього захворювання неухильно збільшується, ХГ є не лише поширеним захворюванням системи травлення, а й досить актуальною проблемою сучасної гастроентерології.

ХГ — поняття клініко-морфологічне. Практична значущість цього захворювання визначається не стільки відповідними клінічними проявами, скільки його роллю як попередника більш важких уражень органів травлення, у тому числі і шлунка (виразкова хвороба, рак). ХГ однаково часто зустрічається і як основне захворювання, і як супутнє при багатьох захворюваннях системи травлення та інших органів і систем.

Етіологія.

В основі розвитку ХГ лежить генетично зумовлений дефект репарації слизової оболонки шлунка у відповідь на пошкоджуючу дію різних зовнішніх та внутрішніх чинників.

До зовнішніх чинників, які безпосередньо травмують слизову оболонку шлунка, належать: тривале порушення режиму харчування, їда всухом'ятку, вживання надмірно гарячої і грубої їжі, зловживання спеціями, алкоголем, дефекти жувального апарату, що спричиняє систематичну травматизацію слизової оболонки шлунка недостатньо подрібненою їжею, безконтрольне вживання деяких медикаментів, особливо НПЗП, глюкокортикоїдів, сульфаніламідних препаратів тощо.

У разі схильності до алергійних реакцій ушкоджувальний вплив на слизову оболонку шлунка можуть здійснювати різні харчові алергени: цитрусові, суниці, томати, шоколад, какао.

Токсичну, іритативну і корозійну дію щодо слизової оболонки шлунка спричинює нікотин (у запеклих курців) та деякі професійні чинники: металевий, силікатний, вугільний пил, пари кислот та основ, робота в гарячих цехах, контакт з продуктами синтетичної хімії.

Серед ендогенних чинників ХГ найбільш значними є НР-інфікованість (у хворих на ХГ типу В, який становить близько 80—90% усіх ХГ), генетична схильність (ХГ типу А, питома вага якого серед ХГ становить 5—10%), рефлюкс жовчі в шлунок (призводить до розвитку так званого хіміотоксичного ХГ, який становить близько 5%). Інші ендогенні чинники впливають на слизову оболонку шлунка через нервово-рефлекторні, гуморальні і токсичні механізми, які наявні при захворюваннях центральної нервової і вегетативної систем (арахноїдит, посттравматична енцефалопатія, гіпоталамічний синдром, невротичні стани, вегетоневрози), патології ендокринних залоз (цукровий діабет, тиреотоксикоз, гіпотиреоз та ін.), хворобах обміну речовин (анемія, ожиріння, гіповітамінози), хронічних інфекційно-запальних захворюваннях (тонзиліт, карієс зубів, аднексит, холангіт, гепатит, холецистит, панкреатит, бронхоектазія), а також при серцевій і дихальній недостатності, що перебігає з явищами тканинної гіпоксії, захворюваннях нирок з розвитком хронічної недостатності.