Профілактика.

Первинна профілактика виразкової хвороби являє собою комплекс соціальних, медичних і виховних заходів, спрямованих на запобігання захворюванням завдяки усуненню причин і умов їхнього виникнення та розвитку, а також на підвищення стійкості організму до впливу несприятливих чинників навколишнього виробничого і побутового середовища.

У проведенні первинної профілактики виразкової хвороби виділяють два напрями:

• усунення чинників ризику в здорових осіб без клініко-інструменталь- них даних, які свідчать про наявність гастродуоденальної патології;

• профілактика в осіб з уже сформованими локальними механізмами виразкового генезу, які розцінюють як передвиразковий стан, з метою стримати його прогресування і запобігти загостренню.

Існує зв'язок виразкової хвороби з низкою хронічних захворювань внутрішніх органів, які самі по собі можуть спричиняти розвиток симптоматичних виразок, а також сприяти виникненню виразкової хвороби. Це, насамперед, атеросклероз, хронічні неспецифічні захворювання легень, легенево-серцева недостатність, хронічна ниркова недостатність, хронічні захворювання гепатобіліарної системи і підшлункової залози, посттравматична енцефалопатія.

Вторинна профілактика ВХ полягає в запобіганні рецидивам захворювання.

1. Усі хворі на ВХ повинні бути взяті на диспансерний облік відразу після виявлення виразок.

2. Спостеріганню підлягають і хворі, які перенесли оперативне втручання з приводу ВХ, а також хворі на первинний гастродуоденіт та особи, на яких справляють вплив чинники ризику його виникнення.

3. Хворі з вперше виявленим гастродуоденітом (пілоробульбітом), антрумгастритом, виразковою хворобою дванадцятипалої кишки неускладненого перебігу з давністю останнього загострення до 5 років перебувають під активним диспансерним спостеріганням у поліклініці в дільничного терапевта і (якщо це можливо) гастроентеролога. За відсутності загострення протягом 5 років пацієнтів знімають з активного спостерігання. У разі загострення, що виникло після 5-річної ремісії, пацієнт знову підлягає активному спостеріганню.

4. Хворі з ускладненим перебігом виразкової хвороби дванадцятипалої кишки і шлунка перебувають під спостеріганням гастроентеролога.

Експертиза непрацездатності.

Хворі з неускладненою ВХ за відсутності загострення переважно працездатні. Обмеження в праці здійснюються через МСЕК. У більшості випадків вони зводяться до усунення порушень режиму праці та відпочинку, режиму харчування.

У разі загострення ВХ легкого перебігу тривалість тимчасової непрацездатності становить 2—4 тиж. Після загострення для усунення чинників ризику виникнення рецидиву захворювання хворий може бути тимчасово на 2—3 міс. через JIKK переведений на роботу, не пов'язану зі значним фізичним навантаженням, нічними змінами, тривалими відрядженнями тощо.

Хворим на ВХ середньої тяжкості протипоказана робота зі значним і навіть постійним помірним фізичним навантаженням, з великим нервово-психічним навантаженням, струсом тіла, напруженням м'язів живота, робота в гарячих цехах і в умовах загазованості повітря, контакт з отрутохімікатами, а також робота, при якій неможливо дотримуватися дієтичного режиму. Дозволяється робота, що вимагає невеликого і непостійного помірного фізичного напруження: робота на станках з виробами невеликого розміру (токар, фрезерувальник), робота слюсаря-збиральника, електрика, майстра, контролера і та ін., а також переважна більшість інтелектуальних професій.

У хворих на ВХ з перебігом середньої тяжкості загострення виникає 2— З рази на рік, триває 4—6 тиж, має виражений больовий і диспепсичний синдроми. Часом приєднуються перивісцерити, шлунково-кишкова кровотеча, тоді тривалість тимчасової непрацездатності може перевищувати 6 тиж. (у кожному випадку вирішують індивідуально).

Раціональне працевлаштування через МСЕК після загострення потрібне на тривалий період чи навіть постійно. Якщо немає змоги продовжувати роботу за своєю професією, хворим на ВХ із перебігом середньої тяжкості, як правило, через МСЕК, визначають III, а інколи і II групу інвалідності. Зокрема це стосується хворих з перивісцеритом або шлунково-кишковою кровотечею.

Тяжкий перебіг ВХ відзначають у хворих, у яких було 4 і більше загострень протягом року тривалістю 6—8 тиж., що супроводжувалися різко виявленим больовим синдромом і диспепсичними явищами; нерідко хвороба набуває безперервнорецидивного характеру; відсутність так званих світлих проміжків часто пов'язане з пенетрацією виразки в прилеглі органи, зокрема в підшлункову залозу, перивісцеритами, іншими тяжкими ускладненнями (перфорація, шлунково-кишкова кровотеча, пілородуоденальний стеноз). Загальний стан хворих значно погіршується, а консервативне лікування часто стає неефективним, що потребує хірургічного втручання. Таким хворим тривалість тимчасової непрацездатності встановлюють з урахуванням об'єму операції, перебігу післяопераційного періоду, функціонального стану шлунка, ускладнень у віддалений період.

Хворих на ВХ з тяжким перебігом у більшості випадків визнають інвалідами II групи. Інколи вони можуть виконувати легку надомну роботу або працювати за своєю спеціальністю у відповідних умовах.

У разі сприятливого прогнозу після хірургічного лікування тимчасова непрацездатність через МСЕК може бути встановлена на термін до 6 міс. з подальшим раціональним працевлаштуванням на 6—12 міс.