Постбульбарна виразка:

• відсутність типової для виразкової хвороби періодичності болю;

• локалізація болю у верхньому квадранті передньої черевної стінки праворуч або в спині;

• виникнення болю наприкінці дня, значні труднощі, пов'язані з його усуненням;

• рефлекторний пілороспазм, який супроводжується переміжними ознаками стенозу воротаря зі стійким болем та блюванням;

• жовтяниця, виникнення якої найчастіше пов'язане зі спазмом м'яза — стискача печінково-підшлункової ампули (сфінктера Одді) або набряком тканин Навколо виразкового дефекту;

• середній вік хворих на 10 років перевищує аналогічний показник при дуоденальній локалізації виразки;

• найчастіші ускладнення постбульбарної виразки:

• схильність до повторних та відносно частих кровотеч, яка пояснюється особливостями васкуляризації ретробульбарного відділу (ділянки за ампулою, або цибулиною) дванадцятипалої кишки;

• портальна гіпертензія, пов'язана з ураженням ворітної вени під час рубцювання виразкового дефекту.

Велетенська (гігантська) виразка:

• до цієї категорії належать виразки, діаметр яких перевищує 3 см — для виразки шлунка і 2 см — для придуоденальної локалізації виразкового ефекту;

• серед хворих з гігантськими виразками багато людей похилого та старечого віку;

• найпоширеніша локалізація — велика і мала кривина шлунка, ампула дванадцятипалої кишки;

• біль буває досить інтенсивним, гострим, поширюється на ділянку надчерев'я та правий верхній квадрант передньої черевної стінки, що пояснюється частим ураженням підшлункової залози, жовчних шляхів;

• гігантські виразки супроводжуються блюванням та значною втратою маси тіла;

• для них характерні стійкість симптоматики, низька ефективність комплексного сучасного терапевтичного лікування, що досить часто потребує хірургічного втручання;

• найчастіше ускладнення гігантської виразки — малігнізація;

• ця форма виразкової хвороби незалежно від віку хворого і локалізації виразки потребує ретельної диференціації з неопластичним процесом.

Велике значення має своєчасна діагностика у хворих на ВХ ускладнень, які не тільки домінують у клінічній картині захворювання, а й нерідко визначають його прогноз.

Ускладнення.

1. Перивісцерит (перигастрит, перидуоденіт) характеризується поступовим наростанням болю, особливо після їди, під час фізичних навантажень, струсу тіла.

2. Кровотечі бувають у 10—15% хворих на ВХ, причому дуоденальні виразки кровоточать частіше, ніж шлункові. У більшості випадків виразкова кровотеча виникає на тлі загострення ВХ, але в деяких хворих вона може бути першою ознакою рецидиву хвороби.

3. Пенетрують частіше виразки задньої і бічних стінок дванадцятипалої кишки та постбульбарні виразки з розвитком обширного перивісцериту. Клінічна картина визначається залученням до патологічного процесу того чи того органа і характеризується інтенсивним постійним больовим синдромом, диспепсичними явищами, ознаками запалення.

4. Перфорація виразки в черевну порожнину — небезпечне ускладнення ВХ, яке зустрічається під час загострення хвороби переважно у чоловіків молодого віку (до 40 років). Клінічна картина перфорації частіше розвивається гостро, проявляється надзвичайно сильним ("кинджальним") болем, який швидко переходить у розлитий з дошкоподібним напруженням передньої стінки живота, зникненням печінкової тупості, брадикардією, блідістю шкіри і видимих слизових оболонок; через 6—8 год розвивається перитоніт.

5. Порушення прохідності воротаря шлунка або (і) дванадцятипалої кишки у фазу загострення виникає внаслідок запального виразкового інфільтрату і спастичних скорочень. На відміну від функціонального стенозу спазмолітичні препарати у цієї категорії хворих малоефективні: покращення стану настає після курсу противиразкового лікування.

6. Стенозування воротаря шлунка може прогресувати з різною швидкістю і переходити в органічну стадію, вираженість якої залежить не лише від ступеня звуження, а й від вираженості запальних змін і спастичних явищ, перигастритичних і перидуоденальних зрощень, стану тонусу і перистальтики шлунка.

7. Злоякісна трансформація виразки ускладнює перебіг виразкової хвороби шлунка в 10% випадків; виразка дванадцятипалої кишки практично не перероджується. Малігнізація відбувається то швидше, що вище в шлунку роз­ташований виразковий дефект.