1.

2. Матеріальна конструкція книги та її історична еволюція.

а).

Хронологічно першою формою книги вважається глиняна табличка. Знаменита бібліотека ассірійського царя Ашшурбаніпала (668-626 рр. до н. е.), яку він зібрав у Ніневії, складалася з майже тридцяти тисяч глиняних табличок з текстом, виконаним клинописом. У Індії й на Цейлоні в ті часи існували книги з пальмового листя, скріплені у вигляді віяла.

Книги-сувої на скріплених кінцями аркушах папірусу використовувалися в Древньому Єгипті в ІІІ-ГУ тис. до н.е. їхня довжина досягала 10 метрів.

У II столітті до н.е. виник новий писальний матеріал - пергамент, що обумовив перехід від сувою до кодексу. Конструкція кодексу сходить до дерев'яних поліптихів, що використовувались у Древньому Римі як своєрідні зошити для запису (дощечки, що становили поліптих натирали воском, по якому видряпували написи). Найдавніший збережений кодекс на пергаменті відноситься до IV століття.

Кодекс (триптих) XI століття з трьох навощених дощечок зі збереженим на воску текстом був знайдений в 2000 році в Новгороді. Це одна з найдавніших нині відомих книг Русі. Кодекс був у вжитку довгий час, не менш 2-3 десятиліть.

З XIII століття основним писальним матеріалом стає папір. У Європу папір прийшов після захоплення арабських паперових млинів у часи Реконкісти в Іспанії та через Грецію. До нас дійшли арабські паперові рукописи, що відносяться до IX століття. Існує версія, що в 751 році китайці напали на арабів у Самарканді, але потерпіли поразку, а серед узятих арабами бранців виявилися паперові майстри, від них і було перейнято мистецтво.

Папір високої якості європейці навчилися робити тільки наприкінці XIII століття, у XV столітті випуск його освоїли в Німеччині. Ще через 100 років вартість паперу знизилась, настільки, що друкарство змогло приносити прибуток.

б)

Книга — важливий засіб масової, наукової і технічної інформації, який відіграє величезну роль як у розповсюдженні і пропаганді знань, так і в освіті та вихованні. Вона є так званою знаковою системою, формою закріплення семантичної інформації, призначеної для її повторного відтворення в часі та просторі.

У статистиці друку книга — це неперіодичне видання обсягом більше 48сторінок або будь-яке більше трьох друкованих аркушів. У поліграфії книгою називають видання в оправі.

Сучасна книга являє собою кодекс-блокскріплених в корінці сторінок з текстом та ілюстраціями та зовнішніх захисних елементів (оправа, обкладинка).

Власне книгу, її основу, прийнято називати книжковим блоком. Він складається з аркушів паперу, з'єднаних з одного боку таким чином, щоб їх можна було гортати. В поліграфії —це готовий примірник видання, який залиши-лось тільки вставити в обкладинку або оправу. Як правило, книжковий блок, незалежно від приклеєних до нього форзаців, обрізають з трьох сторін.

3. Службова частина книги.

Відповідно, за концепцією змістової конструкції книжкового видання, викладеної у підручнику М. Тимошика, елементи «апарату» логічно переходять у повноправні структурні одиниці в окремих частинах цієї конструкції:

- службовій (вихідні відомості);

- вступній (передмова, історико-біографічний нарис);

- заключній (післямова, коментарі, додатки, покажчики, списки скорочень і умовних позначень, бібліографія тощо).

Службова частина видання — це напрацьований історичним досвідом і регламентований певними нормами, зразками, стандартами тієї чи іншої країни мінімум уніфікованих інформаційних матеріалів видавничого походження, вміщений, здебільшого, на початкових і прикінцевих сторінках видання з метою його ідентифікації користувачами як усередині країни, так і за кордоном, а також для бібліографічного опрацювання та статистичного обліку.

Вихідні відомості - відомості, що характеризують видання в цілому і є обов’язковими для роботи над книгою. Їх розташовують на елементах зовнішнього оформлення: передній сторінці палітурки (оправи), корінці і частково на задній сторінці палітурки (оправи); титульних елементах: авантитулі (фортитулі), контртитулі, одинарному титулі і на звороті титульного аркуша, а також у кінці видання (вихідні або випускні дані); на макеті анотованої каталожної картки. Зміст і розміщення вихідних відомостей регламентовано для різних видань (книг, періодичних і продовжуваних видань, газет, аркушевих видань, нот) стандартом ГОСТ 7.4 -95 «Видання. Вихідні відомості».

о вихідних відомостей належать такі елементи:

- надзаголовкові дані: назва організації, від імені якої випускають видання, назва й інші відомості про серію;

- ім’я та прізвище автора (авторів);

- заголовок;

- підзаголовкові дані: інформація про літературний жанр, читацьке призначення, порядковий номер видання;

- відомості про переклад, мову джерела та ім’я перекладача; відомості про осіб, що брали участь у створенні видання: укладача, титульного редактора, художника і т.д.;

- дозвільні грифи (для підручників);

- випускні дані: місце видання, назва видавництва, рік видання.

Саме у такому порядку вихідні дані розташовують на титульному аркуші. До них також належить інформація, що міститься тільки на звороті титульного аркуша (бібліотечні шифри (УДК і ББК), авторський знак, анотація або реферат з бібліографічним описом при ньому або макет анотованої каталожної картки (у всіх виданнях, крім наукових), індекси міжнародної стандартної нумерації книжкових та серіальних видань (ISBN, ISSN), знак охорони авторського права, і розташовані зазвичай у кінці видання випускні дані (відомості обліково-реєстраційного характеру).

Порядок і місце розташування, зміст вихідних даних визначено стандартом. Коректор повинен твердо знати всі вимоги стандарту або звертатися до нього, коли є потреба. Працюючи над вихідними відомостями, коректор зобов’язаний звертати увагу на такі об’єкти:

- збіг основних відомостей – імені та прізвища автора (авторів), заголовку, підзаголовку, номера тому і видання, вихідних даних – на таких частинах видання, як елементи зовнішнього оформлення й титульні елементи, зворот титульного аркуша, бібліографічний опис перед рефератом, відомості про випускні дані;

- правильність вихідних даних, особливо правильність позначення року видання, що має відповідати року виходу накладу в світ;

- текстуальна і графічна відповідність однакових елементів титулу і контртитулу;

- правильність орфографії та пунктуації у текстах, набраних шрифтами великого кегля.

Методично ці тексти краще читати одному коректору двічі: спочатку звірити з оригіналом, а потім читати окремо за смислом, водночас перевіряючи якість оформлення.

М. Тимошик, спираючись на Закон України «Про видавничу справу» та проект нового українського стандарту «Видання. Вихідні відомості» наводить такий перелік елементів вихідних відомостей видання:

- про авторів (або осіб, які брали участь у створенні конкретного видання);

- назву видання;

- надзаголовкові, підзаголовкові, вихідні дані;

- класифікаційні індекси;

- макет анотованої каталожної картки;

- анотацію;

- міжнародні стандартні номери;

- знак охорони авторського права;

- випускні дані.