Остап Вишня. Одного разу, в неділю, ми з кумом, ще й на достойне не дзвонили, не видержали: хильнули. І добренько-таки хильнули. Коли ось Лукерка з церкви!

– Держись, – кажу, – куме, битва буде! Якщо поодинці, будемо биті. Давай згуртуємося у військове соєдінєніє, бо інакше розгром. Перемеле живу силу й техніку! Утворили ми соєдінєніє. Тільки-но вона на ґанок, я зразу вроді як на “ура”:

– Що це ти по церквах до полудня товчешся? Піп медом частує, чи що?

А кум з правого флангу заходить. Але тут у нас обшибка організаційна вийшла: рогачів ми не поховали. Ех! Вона за рогача – і в контратаку! Прорвала фронт.

Павло Глазовий.

Бобина Десь у клубі виступав Лектор зі столиці. Вчив людей, як піднести Урожай пшениці. Як з’ясована була Істина остання, Лектор звично запитав: В кого є питання? – До трибуни підійшла Тітка Василина. Ви, пожалуста, скажіть, Що це за бобина. – Взяв бобину вчений муж, Довго роздивлявся І подумав: “От улип, От тобі й попався…” Витер хусточкою злак, В рот до зуба суне, Раз куснув, а потім ще та убік як плюне! Що за витівки такі! – Грім на тітку мече. – Що ви тичете мені? Це ж драже овече. – Тітка дивиться в лице, Сміх її аж трусить: Що то вчений чоловік! Що не дай – розкусить…

Апостеріорі Виступав приїжджий лектор На колгоспній сцені. А слова були у нього Мудрі все та вчені: Адекватно – дедуктивно – Ерго – апріорі – Ірреальний – консекветний – Апостеріорі… Я гадаю, – подивився Він у зал питально, – Ви сьогодні збагатились, – Інтелектуально? Та спасибі, збагатились, – Зашуміли ззаду, І гукнув дідок старенький З бокового ряду: Я найдужче збагатився, Бо при кожнім реченні Почував себе неначе Чукча у Туреччині.

Іван Вишенський. Послання до єпископів, що прийняли унію з Римом.

“Не ваши милости алчных оголодневаете и жадными чините бедных подданых, той же образ Божий, што и вы носячих; на сироты церковные и прекормление их от благочестивых христиан наданых лупите и з гумна стоги и обороги волочите; сами и з своими слуговинами ся прекормлюете, оных труд и пот кревавый, лежачи и седячи, смеючись и граючи, пожираете, горелки препущаные курите, пиво трояковыборное варите и в пропаст несытнаго чрева вливаете; сами и з гостями ся своими пресыщаете, а сироты церковные алчут и жаждут, а подданые бедные в своей неволе рочнего обходу удовлети не могут, а детьми ся стискают, оброку себе уймут, боячися, да им хлеба до пришлоого урожаю дотягнет”.

Завдання 21. Прочитайте пам’ятку, запишіть її у зошит. Доповніть її правилами полеміки, які, на вашу думку, не відображені в цьому тексті.

Пам’ятка полеміста

Пам’ятайте, що кожен має таке ж право висловити свою думку, як і ви. Ставтесь з повагою до свого опонента. Спростовувати чужі погляди можна якнайрішучішим способом, але не ображаючи чужих переконань насмішками і грубістю.

Умійте правильно виділити предмет суперечки і чітко його сформулювати.

Не вступайте в суперечку, якщо ви погано знаєте її предмет.

Не випускайте з думки головних положень, через які ведеться суперечка.

Умійте чітко визначити свою позицію в суперечці. Не забувайте, що суперечка стає більш плідною, якщо в учасників полеміки, дискусії є схожість вихідних позицій, початкове взаєморозуміння, єдина платформа для обговорення не вирішених питань.

Правильно користуйтеся у суперечці поняттями. Важливо, щоб учасники суперечки вкладали у терміни однаковий зміст. Інакше це може призвести до двоякості, до нерозуміння позиції опонента.

Навчіться слухати свого опонента, намагайтеся не перебивати його. Це необхідна умова правильного розуміння позиції опонента, правильної оцінки існуючих розбіжностей.

Прагніть точно зрозуміти те, що стверджує інша сторона. Не приписуйте опоненту побічних мотивів.

Не намагайтеся обов’язково в усьому суперечити супротивнику. Іноді корисно погодитися з деякими його доказами. Але, погодившись, намагайтеся показати, що ці докази не мають прямого відношення до предмету суперечки і не доводять перевагу супротивника.

Не гарячкуйте, а намагайтеся суперечити спокійно. Майте на увазі, що з двох осіб, що суперечать, рівних один одному в усіх інших відношеннях, переможцем стане той, хто володіє більшою витримкою і спокоєм.

Слідкуйте за тим, щоб у ваших доказах і аргументах супротивника не було протиріч.

Не поспішайте визнавати себе переможеним, навіть якщо докази супротивника здадуться вам на перший погляд переконливими (З підручника).

Завдання 22. Прочитайте текст, складіть простий і складний план, запишіть їх у зошити. Озвучте текст за планом.

– Українці – це порода триіпостасна,  сказав Славко. – Малороси, хохли і справжні українці. Малороси – це ті, що мову й культуру українську відкидають і зі шкури лізуть, щоб стати “русскими”. Вони зневажають і ненавидять тих, котрі ще українською мовою говорять: селян, міський простолюд, хохлів, а особливо ненавидять справжніх українців, бо мають затамований комплекс вини за своє відступництво. Це викінчений тип ренегатів. Вони рекрутуються із міщан та напівінтелігентів, “напів” тому, що справжній інтелігент не допуститься національного відступництва. Це тип безперспективний – гній землі. Другий тип поширеніший – хохли. Їхній головний Бог – пристосування й вигода, користь. Вигідно йому говорити українською, буде українською, вигідно турецькою – миттю перейде на турецьку, хоч її і не знає. В роботі не перерветься, але вміє створити видимість діяльності. Він – прислужник, хапач чинів, блюдолиз; вигідно йому покинути свою землю – покине, в армії він служить сундуком, а коли вилазить у начальники, стає хамом (не доведи, Боже, з мужика пана!). У нього немає ні святого, ні Божого, а тільки взяти й пристосуватися. Це порода невмируща, бо має силу до виживання; культивувати таких не потрібно, вони не гній землі, а її бур’ян, але вони духовно вироджені, через це також безперспективні. І нарешті, третій тип – справжній українець. Він великий трудівник, і там, де він живе, земля розквітає квітами, садами, плодоносить, а він, як бджола, трудиться від ранку до вечора. Він любить свою землю, а коли його насильно з неї викидають, робить садом землю чужу, тужачи за своєю, він ніколи не зрубає даремно дерева, не зірве без потреби квітки, не забруднить джерела, річки чи криниці. Він може вмерти за рідний край, і це він створив оті тисячі пісень, співаючи які, розриває й лікує свою душу. Він здатний до праці без винагород, а тільки задля радості душевної чи на благо загальне, він безкорисливий і байдужий до багатства, добрий, сентиментальний, але завзятий у своїх переконаннях та пристрастях, за які бореться з винятковою мужністю. Він не гній землі, а її сіль, її господар, оберігач і надія. Саме цей тип немилосердно винищувався малоросами, зайдами і їхніми холуями – хохлами. Але він невмирущий, бо має дивовижну упертість і витривалість.

– А чи не може бути змішання типів: трохи малороса, трохи хохла, а трохи справжнього? – спитав я.

– Може, – сказав переконливо Славко. – Життя неординарне, і його не легко розкласти на полички. В дитині малороса може прокинутись справжній українець, а в дитині справжнього – хохол чи малорос. Все змінне й переливне, одне вбирає, інше заперечує – бо це живе життя (З роману В.Шевчука).

Завдання 23. Охарактеризуйте висловлювання видатних риторів. Про які якості мовлення йдеться в них?

1. Ніколи не буваєш багатослівним, якщо говориш саме те, що хочеш сказати (Е.Делакруа).

Де мало слів, там вагу вони мають (У.Шекспір).

Чого б не навчав, будь стислим (небагатослівним) (Горацій).

Намагаюсь бути стислим – роблюсь незрозумілим (Горацій).

Чим більше ви скажете, тим менше люди запам’ятають (Ф.Фенелон).

Багато говорити і багато сказати не є одне і те ж саме (Софокл).

І найблискучіший виступ набридає, якщо його затягнути (Б.Паскаль).

У мистецтві мовлення важко не багато сказати, а мало сказати (І.Вінкельман).

Знати добре важливіше, ніж знати багато (Ж.Руссо).

Один язик, а вуха – два, щоб чути багато, але берегти слова (А.Джамі).

Часто оратори надолужують довжиною те, чого бракує в них углиб (Ш.Монтеск’є).

Бесіди, що довго тривають, пожирають життя (Г.Назіанзін).

2. Найкраще – прямо і просто сказане слово (У.Шекспір).

У істини проста мова (Г.Сковорода).

Ми повинні говорити простою мовою, щоб нас відразу розуміли. Що простіше і зрозуміліше, то краще. У простоті є два важливих елементи: чесність і сміливість. Лише сміливі люди насмілюються говорити просто. Там, де закручування, пишномовність, там – або бояться, або шахраюють, а найчастіше і те й інше разом (Д.Бєдний).