Чергування приголосних звуків

Фонетичне явище чергування звуків (зміни звуків при словозміні і словотворенні) характерне для всіх слов’янських мов, особливо для української мови.

Більшість випадків чергування звуків в українській мові належить до так званих історичних, або традиційних. Вони відбувались у різні історичні періоди і не завжди можуть пояснюватися фонетичними закономірностями сучасної мови.

У давальному і місцевому відмінках однини перед закінченням -і відбувається чергування:

г  з: книга  книзі, крига  кризі, Ольга  Ользі;

к  ц: наука  науці, казка  казці;

х  с: муха  мусі, капелюх  у капелюсі.

При словотворенні це чергування поширюється: муха  мушин, Ольга  Ольжин,

г  з  ж: друг  друзі  дружній,

к  ц  ч: яблуко  яблучний  на яблуці,

х  с  ш: свекруха  свекрушин  свекрусі.

Є чергування, які відбуваються у дієсловах і пов’язані переважно з дієвідмінюванням:

з  ж: казати  кажу, мазати  мажу;

т  ч: платити  плачу, світити  свічу;

с  ш: косити  кошу, писати  пишу;

д  дж: сидіти  сиджу, бродити  броджу;

зд  ждж: їздити  їжджу;

ст  щ: мостити  мощу, ростити  рощу;

б  бл: любити  люблю, робити  роблю;

п  пл: купити  куплю, терпіти  терплю;

в  вл: давити  давлю, топити  топлю;

ф  фл: графити  графлю;

м  мл: гриміти  гримлю, стомитися  стомлюся.

При словотворенні іменників і прикметників чергування приголосних в українській мові супроводжується явищами асиміляції і спрощення. Цим пояснюється написання суфіксів -ськ-, -ств- у прикметниках і іменниках, в яких відбувається чергування:

г, з, ж + ський, ство = зький, зтво: Париж  паризький, Запоріжжя  запорізький, боягуз  боягузтво;

к, ц, ч + ський, ство = цький, цтво: козак  козацький  козацтво, ткач  ткацький  ткацтво, німець  німецький;

х, с, ш + ський, ство = ський, ство: чех  чеський, товариш  товариський  товариство.

Але в деяких словах іншомовного походження чергування і спрощення не відбувається: казах  казахський.

Після інших приголосних чергування в суфіксах прикметників не відбувається: Львів  львівський, студент  студентський  студентство, люд  людський  людство.

При творенні ступенів порівняння прикметників та прислівників перед суфіксом - ш- відбуваються такі чергування:

г, ж, з + ш (ий, е) = жч: дорогий  дорожчий  дорожче, важкий  важчий  важче, вузький  вужчий  вужче;

с + ш (ий, е) = щ: високий  вищий  вище.

У назвах територій перед суфіксом -ин- відбуваються відповідні чергування іноді з подвоєнням м’яких приголосних:

-цьк- на -ч-: донецький  Донеччина, Хмельницький  Хмельниччина;

-ськ- на -щ-: одеський  Одещина, черкаський  Черкащина.

В и н я т о к: Галичина, подвоєння не відбувається.

Характерним для мелодійної української мови, яка уникає збігу приголосних, є чергування у з в та і з й. Чергування у з в стосується початкових звуків (найчастіше префіксів) і прийменників. У вимовляється і пишеться між двома приголосними: був у відпустці, день у день, раз у раз; або на початку і в середині речення перед приголосними (У липні цвітуть...); перед наступними в, ф, хв, льв: у вогні, у хвилину радості, у формі, у Львові. В відповідно вимовляється і пишеться між двома голосними: було в Ужгороді, бере в опіку; після голосного перед приголосним або після приголосного перед голосним: живе в нас, росте в гаю, жив в Одесі. Відповідно багато українських слів мають подвійні форми: всякий (усякий), весь (увесь), втекти (утекти), вуса (уса), уста (вуста). Тільки з початковим у вживаються: уява, увага, умова, усний.

За таким же принципом чергуються і з й: ненависть і страх, олівець і ручка, літо й осінь, арифметика й алгебра. Тільки і пишеться у заголовках (“Війна і мир”) при зіставленні понять (зима і літо, тіло і душа), перед -й, -я, -ю, -є (ти і я, Оксана і Йосип).