Способи спростування. У полеміці існують такі способи спростування:

1. Узагальнені докази опонента розділяйте на складові і розбивайте їх по одному.

2. Заперечуючи супротивнику, не виказуйте особливої старанності.

3. Не залишайте без заперечення сильних доказів опонента.

4. Не доводьте, коли можна заперечувати.

5. Відповідайте фактами на слова.

6. Оберніть проти опонента його власні докази.

7. Не суперечте проти безсумнівних доказів і правильних думок опонента.

8. Максимально використовуйте факти, визнані опонентом.

9. Якщо опонент замовчав якусь обставину, слід тільки звернути на це увагу і зазначити, що у опонента нема аргументів проти важливої обставини.

10. Не спростовуйте неймовірного.

Диспут як жанр публічного мовлення. Ще одним різновидом (жанром) діалогу є диспут − організована форма дискусії, інколи − із заздалегідь визначеними ролями. У рамках диспуту особливого значення набуває здатність переконувати.

Диспут проводиться у заздалегідь визначеному місці, запрошується для участі у ньому, крім опонентів, публіка. Під час диспуту саме публіка (аудиторія) визначає перевагу однієї із сторін суперечки. Участь у диспуті, так само, як і в полеміці, вимагає від оратора бути обізнаним із сильними і слабкими сторонами думок своїх опонентів. Крім того, промовець має переконати присутніх у перевазі власне його міркувань, застосовуючи при цьому весь арсенал засобів (як мовних, так і позамовних − невербальних).

Культура відповідей доповідача як елемент красномовства. Своєрідним “діалогом” є також відповідь доповідача (промовця) на запитання слухачів під час будь-якого публічного виступу, а також під час ведення діалогу та суперечок у різних сферах спілкування.

Наголосимо, що до відповіді треба бути готовим, на всі запитання треба відповісти (навіть фраза “Тут важко сказати щось конкретне” краще, ніж “загублена” записка чи “не почуте” запитання). Глибокі, ґрунтовні й доброзичливі відповіді закріплюють враження від виступу, поглиблюють його вплив. Відповідаючи, слід оцінити особливо цікаві, несподівані й своєрідні запитання. На всі зауваження радять відповідати з приязною посмішкою “дякую”, навіть якщо ви й не згодні з цим зауваженням. Якщо зауваження принципове, можна попросити слухача на окрему розмову, щоб не затримувати втомлену аудиторію.

Змістовий модуль 1.5.5

Закінчення. Проблеми вдосконалення професійного мовлення військовослужбовця та культура ораторського мовлення

Види типових мовних помилок у мовленні курсантів та види логічних помилок у мовленні оратора. У мовленні курсантів трапляються різні види типових мовних помилок. Найчастіше виявляються:

• порушення орфоепічних норм;

• неправильне вживання складних прийменникових конструкцій;

• невміння утворювати ступені порівняння прикметників;

• помилки при вживанні числівників у непрямих відмінках;

• помилки при відмінюванні іменників чол. роду ІІ відміни у Р. в. однини;

• неправильне відмінювання прізвищ тощо.

Штампи і їхній негативний вплив на мистецтво оратора. Мовлення оратора, який володіє багатствами рідної мови, відрізняється оригінальністю і різноманітністю у використанні лексики і фразеології. У той же час про будь-які, навіть найскладніші речі він говорить загальнозрозумілою мовою.

Є, однак, оратори, яких не хвилює форма висловлювання. Вони мало працюють над мовою виступу, мовлення їхнє невиразне і позбавлене індивідуальності. Найчастіше вони сліпо копіюють і повторяють чужі звороти і вирази. У виступах таких ораторів велика кількість обридлих штампів (“нова методика взята на озброєння,” “дати зелену вулицю”, “на даному етапі”, “проводити велику роботу”).

Штамп – прийнятий загальновідомий зразок, шаблон, трафарет, який сліпо наслідується і має негативний вплив на культуру мовлення.

За визначенням В.Г. Костомарова, штампи – “будь-який засіб висловлювання, що дає при сприйнятті негативний стилістико-смисловий ефект…” Це заношені, заяложені вислови. Вони мало чим доповнюють те, що хоче сказати оратор, але значно переобтяжують його мовлення. Штампи знеособлюють мовлення, позбавляють своєрідності, почуття, витруюють із нього живу думку.

Різновидами словесних штампів є: канцеляризми (стандартні слова, звороти офіційно-ділового писемного мовлення), поетичні слова, слова-супутники, універсальні і серійні поняття, зловживання прийменниками, які позбавляють спілкування його яскравості й образності. Схильність до використання канцелярських штампів у мовленні К.І.Чуковський влучно назвав зловредною (шкідливою) недугою – канцеляритом. Хворі цією недугою володіють ніби двома мовами: одна жива, “людська” в побуті і друга – шаблонна і незграбна – на трибуні. Далі К.І.Чуковський наводить яскравий приклад, який показує негативні моменти надмірного використання канцеляризмів.

“Уявіть собі, що ваша жінка, говорячи з вами про домашні справи, заговорила такою мовою:

“Я прискореними темпами забезпечила відновлення належного порядку на житловій площі, а також у призначеному для приготування їжі підсобному приміщенні загального користування. У подальшому мною було організовано відвідування торгової точки з метою придбання необхідних продовольчих товарів”.

Любов до канцелярської мови іноді призводить до заміни гарних простих слів на незграбні словосполучення, наприклад: шиття – індивідуальний пошив, пошта – районний вузол зв’язку, пастух – керуючий поголів’ям, швець – реставратор взуття і т. ін.

Джерелом штампів буває не лише канцелярський стиль, але й образна, поетична мова. Будь-яке слово, навіть найобразніше, може перетворитися на шаблон, який не викликає ніяких емоцій, якщо його використовують надто часто. Так сталося зі словами битва, штурм, наступ, бій, що застосовуються до будь-якого трудового процесу.

У любителів шаблонного красномовства особливою повагою користуються так звані “слова-супутники”. Заходи у них “практичні”, пропозиція отримує не просто підтримку, а “гарячу підтримку”, успіхи досягнуті “великі”, “значні”, завдання поставлені “конкретні”, критика “різка”.

Багато штампів народжуються як результат зловживання прийменниками: “в силу”, “у справі”, “у цілях”.

До утворення мовленнєвих штампів призводять також процеси, які В.Г.Костомаров називає універсалізацією і серійним упорядкуванням. Це, наприклад, слова “питання”, “момент”, “елемент”, “охопити” і т. ін. У результаті їх непомірного вживання вони набувають досить невизначеного значення, що відрізняється від первинного. Розширяється їхня сполучуваність з іншими словами, вони стають ніби універсальними.

Не слід забувати про те, що словесні штампи не викликають у свідомості необхідних асоціацій. Навряд чи людина, що зловживає стандартними висловами, може схвилювати слухачів, переконати їх у будь-чому, вплинути на них. Шаблонна, заяложена фраза “відскакує” від слухачів, не дає їм можливості вникнути у суть висловлення.

Чому ж дехто все-таки використовує в своєму мовленні шаблонні слова і вислови? Причини різні. Одні намагаються говорити “гладко і плавно”, інші – приховати своє ставлення до предмета обговорення, довірливу розмову заміняють загальними фразами. Уживання штампів буває викликано непідготовленістю, поверховими знаннями, зумовлено низькою мовленнєвою культурою, недостатнім запасом слів. А бідність, сірість мови пов’язується в свою чергу з одноманітністю, бідністю, сірістю і неоригінальністю думки.

Виступаючи проти штампа як негативного явища, не слід сплутувати його з поняттям стандарту, який неминучий і доцільний у сучасному ораторському мовленні, як і в мові масової комунікації, будучи висловом “закону економії зусиль”. У нашу епоху, коли за обмежений проміжок часу часто необхідно передати значний об’єм відомостей, стандартні вислови стають великим благом, якщо, звичайно, не зловживати ними.

Шляхи вдосконалення мовлення військовослужбовців. Мовної досконалості можна досягти лише внаслідок постійної копіткої роботи над підвищенням мовленнєвого рівня:

0. розширення власного світогляду і кругозору;

1. читання різнопланової літератури;

2. читання та вивчення наукової (фахової) літератури;

3. вивчення вітчизняної історії та культури;

4. зустрічі та спілкування з відомими людьми;

5. користування словниками, довідниками, правописом;4

6. виразне, з дотриманням необхідних пауз та інтонації висловлення думки;

7. оволодіння видами і жанрами писемного мовлення, вивчення напам’ять художніх творів, підбір цікавих виразів з прочитаного;

8. вироблення навичок мовленнєвого контролю та самоаналізу;

9. фіксування власних думок і спостережень (у щоденникових записах, опрацьованих конспектах тощо).