Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення поняттю “риторика”.

2. Розкажіть про розвиток риторики на Давньому Сході, в епоху Античності.

3. Визначте етапи розвитку української риторики і її найвизначніших риторів.

4. Які є види красномовства? Охарактеризуйте академічне красномовство.

5. У чому специфіка політичного красномовства?

6. Назвіть ознаки судового красномовства.

7. Чим характеризується церковне красномовство?

8. Дайте характеристику суспільно-побутовому красномовству.

9. Що таке військове красномовство?

10. Визначте сутність “Золотих правил” риторики.

11. Як впливають закони риторики на професійну риторику офіцера?

12. Яка специфіка роботи з різними аудиторіями?

13. Що таке зворотний зв’язок оратора з аудиторією?

Блок змістових модулів 1.5

Культура спілкування в різних сферах життєдіяльності військовослужбовця

Змістовий модуль 1.5.1

Культура мовлення як складова культури спілкування

Визначення сутності спілкування, особливостей і форм. У процесі життєдіяльності людям доводиться вступати в стосунки один з одним, тобто спілкуватися.

Спілкування – це обмін інформацією, передача її однією людиною іншій. Спілкування є також звуковою реалізацією мовлення.

Життя кожної людини складається зі спілкування з оточуючими. Сукупність норм і правил, покликаних регулювати зовнішні форми поведінки людини, звичайно називають етикетом (у французькій мові це слово означає ярлик; церемоніал; форма поведінки). Ці форми склалися в практиці людського спілкування, були систематизовані й визнані загальноприйнятими. Сюди входять: поводження; форми звертання; вітання; манери; одяг.

Найважливіша риса етикету – вміння володіти собою, гамувати свої інстинкти й пристрасті. Ще одна – не менш важлива риса – шанобливе ставлення до гідності людини.

Серед наявних у суспільстві правил етикету людина обирає кожного разу найдоречніше для даної конкретної ситуації, а разом із тим – те, до чого вона звикла, що здійснюється напівавтоматичною. Ось чому так важливо правила етикету засвоювати настільки глибоко і міцно, щоб вони ставали другою натурою людини.

Оскільки форми спілкування в сучасному нам суспільстві надзвичайно різноманітні, то й єдиного етикету для всіх цих форм бути не може. Тому всі найважливіші форми спілкування були систематизовані й поділені на чотири групи, а в межах кожної із них діють цілком конкретні правила етикету. Ось ці форми:

Анонімне спілкування, тобто взаємодія між незнайомими людьми. Це будь-які тимчасові стосунки – без знайомства, анонімно, безіменно;

Функціональне спілкування – це службові стосунки, це стосунки типу пасажир – водій, лікар – хворий, учитель – учень та ін.

Неформальне спілкування – це насамперед спілкування молоді (спорт, театр, музика, туризм); це садові товариства, клуби за інтересами, групи здоров’я тощо.

Інтимне спілкування – сімейні стосунки (саме тут закладаються основи доброго чи поганого виховання, засвоюються найважливіші правила етикету).

Спілкуванню як особливій формі взаємовідносин між людьми притаманний ряд моментів, найбільш суттєвими з яких є: певні дії чи, точніше, взаємодії та обмін матеріальними і духовними цінностями. Два цих основних моменти (дія і обмін) відбивають активний характер спілкування між людьми, динамічність двох сторін спілкування.

Отже, спілкування – це складний, багаторівневий процес взаємодії між людьми, викликаний потребами у сумісній діяльності, який включає у себе обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття і розуміння іншої людини.

Вербальне спілкування як вияв загальної культури військового керівника. Спілкування пов’язане з діяльністю, виступає як її інформаційний аспект, як комунікація. Тож ми і будемо розглядати комунікацію як частковий випадок спілкування, пов’язаного з обміном інформацією.

Розглянемо комунікативну сторону спілкування, яка виражається в обміні інформацією, її розумінні. Вона пов’язана з виявленням специфіки інформаційного процесу між людьми як активними суб’єктами, тобто з урахуванням відносин між партнерами, їхніх установок, цілей, намірів, що приводять не тільки до “руху” інформації, але й до уточнення та збагачення тих знань, відомостей, думок, якими обмінюються люди.

Засобами комунікативного процесу є різноманітні знакові системи. Розрізняють вербальну комунікацію (вербальне спілкування) – як знакова система використовується мова; і невербальну комунікацію (невербальне спілкування) – використовуються різноманітні немовні знакові системи. І вербальне, і невербальне спілкування мають усну форму. Усне спілкування, в свою чергу, буває приватним і публічним.

Основним засобом вербальної комунікації є мова. Мова – це система знаків, необхідних для людського спілкування, мислення і вираження самосвідомості особистості. Мова включає слова з їхнім значенням і синтаксис. Правильно і точно висловлена думка, вільне володіння мовою держави – запорука високої професійної діяльності і одна з ознак загальної культури офіцера.

У Збройних Силах прийнято за норму літературну мову. Однак мало знати її, потрібно ще вміння військовослужбовця доцільно застосовувати свою мовну освіту в мовленнєвому спілкуванні, у всіх видах службової і неслужбової діяльності. Кожний вид мовленнєвої діяльності військовослужбовця різниться своїм стилем, особливістю використання мовних засобів.

Мовний етикет указує нам на межі, за які ми не повинні виходити під час спілкування. Для того, щоб етикетні мовні правила діяли, мало знати їх, треба ще бути вихованими, ввічливими, тактовними, доброзичливими.

Мова військовослужбовця повинна бути чистою, не засміченою словами-паразитами, маловживаними чи брутальними словами. Думки повинні викладатися логічно, зрозуміло. Говорити військовослужбовець повинен спокійно, чітко вимовляючи слова. Чітко, конкретно повинні віддаватися накази. Мовне спілкування включає правила, які вироблені у національній мові в певних словесних формулах: звертання, привітання, подяка, вибачення, прощання, співчуття та ін.

У військовому середовищі деякі з цих форм регламентовані і закріплені статутом (звертання, привітання). У Збройних Силах прийнята форма звертання за званням з додаванням слова “товариш”. Причому це слово ставиться у кличній формі, а звання  у формі кличного або називного відмінка: товаришу лейтенанте і товаришу лейтенант.

У робочому спілкуванні вживаються також звертання на ім’я та по батькові. У цьому разі обидва слова стоять у кличному відмінку: Петре Івановичу, Маріє Павлівно. Прізвище кличної форми не має (курсанте Павлюк). Вітаючись, слід називати співбесідника: “Бажаю здоров’я, товаришу генерал”, “здрастуйте, Миколо Петровичу”. У вжитку військовослужбовця як вищого, так і нижчого за званням повинні бути слова подяки, вибачення.

Під час офіційно-службового спілкування офіцер не може звертатися до рядового на “ти”. В українській мові існує дві форми звертання до однієї особи: на “ви” і на “ти”. Щодо військового середовища, то вживання цих форм регламентується Статутом внутрішньої служби, який вимагає єдину форму звертання у службових стосунках: тільки на “ви”, у тому числі і до підлеглих. У такий спосіб виражається взаємоповага і ввічливість у військовому середовищі.

Але у позаслужбовий час, у неофіційній обстановці, у побутовій сфері можливе звертання на “ти” до підлеглого, молодшого за віком, в окремих випадках особливо теплого, дружнього, невимушеного спілкування.

Змістовий модуль 1.5.2