Засоби активізації пізнавальної діяльності слухачів під час публічного виступу військовослужбовців

Мистецтво цитування. Створення психологічної ситуації “очікування цитати”. Застосування афоризмів, прислів’їв, приказок.

Дослівно відтворити фрагмент чужого мовлення для підтвердження або обґрунтування власної позиції допомагає цитата. В риториці існує прийом ораторського мистецтва, який полягає в обґрунтуванні власних поглядів і тверджень посиланням на думки фахівця у даній галузі. Посилання на думки авторитетних і відомих людей звучать дуже переконливо.

Проте цитата не тільки підтверджує висловлену автором думку, вона дає змогу висловити свою ж думку словами іншої людини. яскрава та образна цитата пожвавлює виклад, знімає зі слухачів втому. Інколи цитату використовують для проведення аналогії або, навпаки, підкреслення контрасту з чимось відомим і близьким.

Цитування може задати певний тон усьому виступу. Невичерпними джерелами цитування є Біблія, твори художньої літератури, фольклор. Проте не слід цитувати часто повторювані, а тому набридлі вислови (поспішиш – людей насмішиш; лагідне слово й кішці приємне тощо).

Іноді здається, що цитування не вимагає особливого вміння. Однак і в цьому є свої особливості, свої позитивні і негативні моменти, які необхідно враховувати. Наприклад, деякі свій виступ будують на одних цитатах. Такі виступи викликають здивування, тобто слухачі хочуть знати думку самого автора, результати його спостережень. Крім того, велика кількість цитат стомлює аудиторію, оскільки на слух буває важко зловити, що із сказаного належить автору, а що тим, кого він цитує. Тому перш за все необхідно із обраних для виступу цитат відібрати найбільш цікаві, змістовні, оригінальні або найменш відомі. Не завжди промовці вдало вводять цитату, не враховують, як вона сприймається на слух.

Вимоги до цитат:

1. цитата має легко схоплюватись, щоб зрозуміти, де її початок і кінець;

2. дуже важливо не спотворити думку автора, якого цитуємо. Бо окремо взяте речення або кілька речень можуть мати інше значення, ніж у контексті;

3. не можна довільно змінювати текст, тобто переставляти слова, вводити замість одного слова інше, змінювати граматичну форму слова;

4. цитата має бути точною;

5. необхідно знати, кому належать слова, що цитуєте, з якого джерела взяті, які вихідні дані джерела. Іноді ці відомості наводяться після цитати, коли називається використана література або коли відповідають на питання слухачів, якщо про це хто-небудь із присутніх запитає.

Багатий матеріал для виступів містить усна народна творчість. Справжній скарб для оратора – прислів’я і приказки. Це влучні образні народні вислови з повчальним смислом, що узагальнюють різні явища життя. У коротких висловах народ відбив знання дійсності, ставлення до різних її проявів. Вони допомагають зрозуміти історію нашого народу, вчать любити Батьківщину, бути чесним, справедливим. прислів’я величають працю, засуджують лінь, висміюють жадобу, укріплюють віру в добро і справедливість, закликають поважати знання і книгу.

У виступі прислів’я і приказки набувають особливого значення. Вони не тільки підсилюють виразність мовлення, надають йому гостроти, поглиблюють зміст виступу, але і допомагають знайти шлях до серця слухача, завоювати його повагу і прихильність.

Узагальнюючий характер прислів’їв і приказок дозволяє в образній і надзвичайно стислій формі виразити суть висловлення.

прислів’я і приказки наводяться і як ілюстрації, образні паралелі до висловленого. Таке використання прислів’їв і приказок дозволяє висловити думку більш яскраво і переконливо. Образні ілюстрації надовго запам’ятовуються слухачам.

прислів’я і приказки пожвавлюють висловлення, привертають увагу аудиторії, створюють психологічний настрій.

Разом із прислів’ями і приказками краси і стислості висловлюванню надають афоризми.

Афоризми – це вислови, які дуже стисло і точно виражають певну інформацію, думку, поняття. Наприклад: “Як можна поважати людину, яка домагається того, чого не має, а те, що має, не цінує?”. Відомі афоризми, які стали крилатими виразами, належать К.Пруткову.

Дотеп, гумор, іронія. Використання їх у промовах. Ефективним засобом вважається застосування дотепу, гумору, іронії, сарказму. Вони є обов’язковими психологічними елементами публічного виступу. Ці засоби підсилюють полемічний тон промови, її емоційний вплив на слухачів, допомагають розрядити напружену обстановку, створюють певний настрій при обговоренні гострих питань, допомагають полемісту досягти успіху у суперечці.

Дотеп  кмітливий влучний вислів із сатиричним або жартівливим відтінком. Дотеп доцільно використовувати за умови, якщо ви вмієте бути дотепним і маєте досвід у читанні лекцій, проголошенні промов і якщо це нікого не образить і не принизить.

Деяким людям не вдається бути дотепним навіть у своєму повсякденному житті. Тому їм буде важко дотепно говорити перед широким загалом. Дотеп, висловлений невпевнено, похапцем, недоладно, невміло, викликає сум і нудьгу.

Удаючись до дотепів, треба відчувати різницю між гумором, іронією, сарказмом. Гумор – це комічне й водночас доброзичливе зображення навколишніх подій та явищ. Людина з почуттям гумору вміє бачити комічне довкола себе і говорити про це так, що викликає веселий, доброзичливий сміх у слухачів, не ображаючи їх.

Іронія – передбачає глузування. Мовець, який вдається до іронії, висловлюється з серйозним виглядом, а насправді висміює те, що бачить. Наприклад, з належною увагою він приймає аргумент, а потім піддає його нищівній критиці.

Сарказм – зла, в’їдлива іронія. Виражається він у тому, що мовець кидає на адресу супротивника репліку або зауваження з метою вразити, принизити його. Під час публічних виступів сарказм, як правило, використовується у виняткових випадках.