Види красномовства та сфери його застосування

Розрізняють п’ять видів красномовства: академічне, політичне, юридичне (судове), церковне та суспільно-побутове.

Академічне (наукове) красномовство – це ораторська діяльність науковця та викладача, що доповідає про результати дослідження або популяризує досягнення науки. Сфера його застосування – шкільна (різних рівнів) та наукова аудиторія. Слово походить від грецького “ακαδεμια” – так називались сади, що начебто належали міфічному героєві Академу. Згодом цим словом почали називати філософську школу, засновану Платоном саме в цій місцевості.

Античне академічне красномовство було ще більш невимушеним – так, Аристотель міг читати лекції під час прогулянок з учнями. Проте з часом школа ставала все більш регламентованою, усталився й тип лекції (VІ – V ст. до н.е.). У Європі академічне красномовство динамічно розвивалося в середньовічних університетах. Тоді воно існувало в лоні схоластики, яка успадкувала від античної софістики інтерес до умоглядних речей (лекція та диспут були домінуючими формами).

В Україні зародження академічного красномовства пов’язане з функціонуванням Острозької школи та Києво-Могилянської Академії. Згодом воно розвивається у стінах кількох університетів (Київський, Львівський, Харківський та ін.).

Головні риси академічного красномовства – доказовість, бездоганна логічність, точність мислення, чітка, позбавлена будь-якої двозначності термінологія. До жанрів академічного красномовства належать: наукова доповідь, наукове повідомлення, наукова лекція (вузівська та шкільна), реферат, виступ на семінарському занятті, науково-популярна (публічна) лекція, бесіда. Лекція – основний жанр академічного красномовства.

Соціально-політичне красномовство – це виступ оратора, що виражає інтереси тієї чи іншої партії (політичної сили) або роз’яснює якусь суспільно-політичну ситуацію.

Політичне красномовство як один із засобів боротьби за владу або гармонізацію суспільних відносин заявило себе у найдавніші часи, коли люди намагалися вирішувати соціальні конфлікти не тільки зброєю, а й силою переконання. Вже у варварській Ірландії в перші століття нашої ери існувало публічне красномовство на тінгу – приблизному аналогові слов’янського віча.

За свідченням давньогрецьких істориків, подібні промови виголошували і скіфи. А літопис Нестора фіксує (через фольклорний переказ) промови давніх руських князів.

Політична риторика диференціюється на такі основні жанри: політичні промова, доповідь, виступ, інформація, огляд, бесіда. Вони різняться більшим чи меншим обсягом та вагомістю змісту. Відповідно до сфери функціонування політична промова може бути парламентською, мітинговою та воєнною (військовою).

Деякі дослідники виділяють військове красномовство як окремий вид красномовства (виступи воєначальників та вождів перед своїми арміями). Проте, мабуть, варто розглядати його як жанр політичного красномовства.

Судове (юридичне) красномовство – це ораторські виступи юристів, підсудного та цивільних осіб у процесі розгляду судової справи з позицій законодавства.

Судове красномовство виникло в Давній Греції як апології – промови на захист самого себе, що їх писали для населення логографи-софісти. Судова промова мала приблизно таку структуру: вступ (в якому прагнули схилити до себе суддів); оповідь (виклад фактів справи з погляду виступаючого); докази своєї правоти й полеміка з супротивником, якого чорнили, скільки могли; висновок, що мав стандартний вигляд. Вступ та висновки були типовими шаблонами на зразок тих, які у нас практикуються в шкільних творах донині. Існували навіть збірки-трафарети таких виступів та висновків.

Сучасний суд дуже відрізняється від судочинства античної пори. Це складна процедура, учасники якої чітко розподіляють ролі: прокурор, адвокат, свідки та ін. Античний “захист самого себе” поступився всебічному вивченню особистості підсудного та обставин справи. Кожне слово тут повинно бути вагомим і точним, особливо в суді першої інстанції, важливою частиною якого є дебати. Дуже важливо, щоб усі, хто має слово в процесі, вміли виступати публічно, мали відповідну риторичну підготовку. Основні жанри  промови, дебати, виступи, бесіда, суперечка.

Із промовами виступають прокурор (обвинувач) та адвокат (захисник). Звичайно визначають прокурорську (звинувачувальну) та адвокатську (захисну) промови. У судових суперечках можуть брати участь громадський обвинувач і громадський захисник, цивільний позивач і цивільний відповідач (або їхні представники); потерпілий та його представник; нарешті – підсудний, у ролі захисників якого можуть виступати його близькі родичі, опікуни або піклувальники.

Судова промова повинна ефективно впливати на суд, допомагати формуванню переконань суддів та присутніх у залі суду громадян.

Специфіка церковного красномовства. Церковне (релігійне) красномовство – це виступи у практиці різноманітних християнських конфесій. Жанри  проповіді, бесіди, напучення, коментування Біблії, тлумачення Святого Письма. Основний жанр  проповідь (коментар до Біблії).

Релігійне красномовство характерне не лише для сфери християнської культури. В зародку воно існувало, наприклад, у Давній Греції. Але тут про богів розповідали переважно поети, а серйозні мислителі, насамперед Піфагор, дуже з того приводу гнівалися: “Багато небилиць про богів наскладали Гомер з Гесіодом!”

Протягом століть склалися чотири види проповіді: проповідь-розповідь, проповідь-слово (урочиста), проповідь-повчання, бесіда-тлумачення Святого Письма (гомілія). Згідно з загальноприйнятою практикою, пастир долучає також до матеріалу Святого Письма ті проблеми, що, як це свідчить сповідь, особливо хвилюють його паству: політичні, філософські, побутові тощо.

Суспільно-побутове красномовство – це влучне, гостре або урочисте слово з приводу якоїсь важливої події у приватному житті або певної гострої чи цікавої ситуації. Пишні церемонії (свята, ювілеї, іменини, поховання тощо), які відігравали велику роль у житті античного суспільства, не мислилися без риторики. Сьогодні жанрами соціально-побутового красномовства є: ювілейні промови, привітальне слово, застільне слово (тости), надгробне (поминальне) слово. Ці промови за своїм духом є панегіричними. Тут оратор щедро черпáє приклади із життєвого матеріалу, з фольклору (наприклад, стихія анекдоту). Сфера застосування красного слова тут справді безмежна.

Змістовий модуль 1.4.4