14. Визначте головні пріоритети зовнішньої політики України сьогодні

Україна послiдовно й неухильно будує свою зовнiшню полiтику на основi

беззастережного дотримання принципiв мiжнародного права, Статуту ООН та

iнших мiжнародно-правових актiв. Така позицiя нашої держави закрiплена у

схвалених Верховною Радою 2 липня 1993 р. "Основних напрямках зовнiшньої

полiтики України" - концептуальним документом, на засадах якого

базується та розвивається зовнiшньополiтична дiяльнiсть України.

Визначається три основнi напрями зовнiшньої полiтики України:

1. розвиток двостороннiх мiждержавних вiдносин;

2. європейська iнтеграцiя;

3. багатостороння дипломатiя.

У двостороннiх вiдносинах прiоритетними для України є вiдносини з

сусiднiми країнами та стосунки зі стратегiчно важливими партнерами і

впливовими державами свiту.

В свою чергу європейська iнтеграцiя для України - це подальше полiтичне

та iнституцiйне зближення з ЄС та еволюцiйне просування до кiнцевої мети

iнтеграцiї до Європейського Союзу; адаптування українського

законодавства до норм ЄС та Ради Європи як ключовий iнтеграцiйний елемент; поглиблення вiдносин України з НАТО як однiєю з основних

складових всеохоплюючої системи європейської стабiльностi та безпеки.

       В рамках багатосторонньої дипломатiї можна видiлити такi

прiоритетнi напрями зовнiшньополiтичної дiяльностi:

 · забезпечення ефективної участi держави у дiяльностi мiжнародних

органiзацiй;

· налагодження ефективного регiонального та субрегiонального

спiвробiтництва, посилення ролi України в регiональних та

субрегiональних органiзацiях, форумах i об'єднаннях;

· активiзацiя дiяльностi в багатостороннiх домовленостях в галузi

роззброєння, в т.ч. ядерного, заходiв довiри, у миротворчих та

миропiдтримуючих операцiях, безпекових режимах i контрольних механiзмах.

15. Розкрийте основні проблеми реформування оон.

Перед учасниками ООН постали питання необхідності реформування цієї універсальної міжнародної організації. За 60 років після прийняття Статуту ООН світ значно змінився, і Рада Безпеки ООН вже не може відповідати вимогам сьогодення. Отже, перша група питань пов'язана з реформуванням Ради Безпеки ООН. Йдеться про необхідність розширення членського складу Ради Безпеки та її реструктуризацію. Генеральний секретар ООН К. Аннан пропонує збільшити склад РБ ООН до 24 осіб (нині 15) і збільшити число постійних членів РБ з 5 до 11 (право вето залишити за 5). Серед інших пропозицій —- забезпечення більшої транспарентності в роботі Ради Безпеки та вдосконалення методів її роботи; проведення консультацій із залученням широкого кола учасників, посилення впливу Комісії з прав людини шляхом перетворення її на Раду з прав людини, а також посилення контролю за фінансовою і миротворчою діяльністю ООН та ін.

Проблеми розширення складу постійних членів РБ ООН, процедури голосування в РБ, зокрема використання права вето, та інші постійно наштовхуються не тільки на глибоку протидію учасників Ради Безпеки, а й на конкуренцію за гіпотетичні можливості інших країн ООН. Так, найвпливовіші країни, що розвиваються (Бразилія, Індія, Нігерія), підтримали пропозицію про розширення складу постійних членів РБ, розраховуючи посісти в ній нові місця, їхні регіональні суперники — Аргентина, Пакистан, Єгипет — виступили проти, вони пропонують розширити склад постійних членів РБ ООН тільки за рахунок Німеччини та Японії, які роблять вагомий внесок як в бюджет ООН, що для багатьох держав є головним аргументом, так і на виконання Організацією своїх цілей і принципів (наприклад, фінансовий внесок Японії у 2005 р. покриває 19 % бюджету ООН і поступається цим показником тільки США, на які припадає 22 %). Викликала дискусію і проблема вето. Якщо більшість країн — членів ООН виступили за його скасування, то постійні члени Ради Безпеки перекреслили такі наміри. Проти надання постійного членства в РБ Японії і Німеччини категорично виступає Італія. Позиція України є суто прагматичною: вона підтримує будь-який варіант розширення Ради Безпеки ООН, який передбачатиме одне додаткове місце серед непостійних членів РБ ООН для регіональної групи східноєвропейських держав.

15. Проаналізуйте причини сирійської кризи та перспективи її розв'язання.

Конфлікт в Сирії розпочався в січні 2011 року з мирних демонстрацій проти режиму президента Башара Асада, що почалися під впливом подій Арабської весни. Ці виступи були придушені, з'явилися перші жертви. Навесні напруга зросла, разом з чисельністю демонстрантів. Влітку 2011 року уряд запровадив в деякі міста танки і війська, рахунок жертв пішов на сотні. Вже восени, з оформленням організованих збройних загонів повстанців, в Сирії почався збройний конфлікт. Перш ніж виділити проблеми, що стоять на шляху врегулювання конфлікту, необхідно виявити його причини. В цілому можна виділити дві основні: соціально-економічна та релігійна, саме в їх переплетенні і закладені основи сирійського кризи. Перша досить зрозуміла – рівень життя і економічна ситуація в країні залишають бажати кращого. При цьому ситуація в Дамаску, Алеппо та інших великих містах принципово краща, що створює соціальну напруженість.

Що стосується релігійної причини – тут справа йде дещо складніше. З часів французького впливу і подальшого соціалістичного курсу країни частина суспільства значно відійшла від ісламу і зберігає лише формальний зв'язок з релігією. Як правило, це представники правлячих кіл і середнього класу, держапарату, інтелігенція, люди, що отримали європейську освіту, комуністи, атеїсти, прозахідні ліберали і т. д. До них примикають релігійні меншини – християни, друзи і алавіти, в середовищі яких в основному релігія так само не відіграє глобальну роль. Вся ця маса людей може по-різному ставиться до політики партії БААС (Партія арабського соціалістичного відродження), але вона єдина в прагненні зберегти світський характер сирійського держави. Якщо на початку сирійських подій частина лібералів і була налаштована опозиційно, то в даний момент вони підтримують діючий уряд, чого стали події в Лівії, Єгипті, Тунісі а так само в самій Сирії. Як правило, світськи налаштовані сирійці проживають в основному у великих містах (в Дамаску, Алеппо, Латакії), де рівень життя і освідченості, як вже зазначалося, в рази вище. Ці райони підтримують уряд і правлячу партію. Таким чином, якщо розглядати загальну картину в Сирії не вдаючись зокрема й винятки, то реальна лінія конфронтації проходить між урядом партії БААС, на стороні якого світськи налаштована і більш заможна частина сирійського народу і ВСА, яку підтримує більш відстала, ісламська релігійна периферія.6

Складність вирішення конфлікту, у свою чергу, випливає з фундаментальності протиріч, які його породили.

По-перше, озброєні і мирні протести проти центральної влади придбали масовий характер. По-друге, якщо виступ в 2011р. почали представники міського середнього класу з вимогами політичних і громадянських свобод, то зараз ключову роль грають етно-релігійні суперечності. Таким чином, світський протест з часом змінився, по суті, збройною боротьбою ісламістів за владу. Конфлікт вже неможливо вирішити шляхом збільшення громадянських свобод і ослабленням репресій, так як ісламістам це просто не потрібно. По-третє, світські лідери стають «обличчям» повстанців для західних ЗМІ, створюючи позитивний образ бунтівників, але серйозно вплинути на ситуацію вже не можуть.

По-четверте, поряд з безсумнівними внутрішніми причинами конфлікту в Сирії, ряд зовнішніх гравців намагається підтримувати ці виступи і витягти з них вигоду. США і їх союзники прагнуть повалити режим в Дамаска. 1 квітня 2012 року в Стамбулі відкрилася зустріч так званих "друзів Сирії". Близько 70 країн, представники яких беруть участь у зустрічі, оголосили про санкції проти Сирії і визнали політичне керівництво бойовиків - Сирійську Національну Раду "єдиним представником сирійського народу". Має місце фінансова, і за деякими даними, військова допомога повстанцям, як з боку Заходу, так і супротивників Сирії в арабському світі.

Росія і Китай у свою чергу підтримують уряд Сирії на противагу позиції країн Заходу.7 Вето Росії і Китаю на резолюції РБ ООН не дає розвинути сирійську ситуацію по лівійському сценарію і перешкоджає будь-якому іноземному військовому втручанню в сирійський конфлікт. Тим не менш, підтримка повстанців ззовні і прагнення США і їх союзників до силового вирішення конфлікту ставлять під загрозу можливість його мирного розв'язання.

На закінчення, виходячи з вищесказаного, хотілося б відзначити, що будь-яке військове втручання у справи Сирії не допустимо. Повалення чинного уряду Сирії призведе до приходу до влади ісламістів і зростання репресій, насильства і нестабільності. Крім того, це буде вкрай небезпечним прецедентом для всіх країн регіону. Мабуть, врегулювати конфлікт в Сирії може тільки уряд цієї країни, проте чим довше триватимуть бойові дії, тим туманнішими стає ця перспектива. На жаль, можливості міжнародного співтовариства в даному випадку досить обмежені, але воно має всіляко сприяти цьому. Захід повинен припинити політику подвійних стандартів по відношенню до сторін конфлікту;