• Друга стадія: «Дай серцю волю — заведе в неволю»

На цьому етапі в процесі щоденного спілкування з широким колом осіб у молодої людини відбувається пошук та зустріч саме з тим партнером, що викликає зацікавленість, закоханість, почуття любові та обирається для спільного життя. Любов у широкому сучасному розумінні — це інтимне почуття, спрямоване на іншу особу. Індивідуальне почуття любові нерозривно пов’язане з культурою, традиціями, нормами суспільства, а також з особливостями сімейного виховання. Серед рис справжнього кохання передусім можна назвати такі: бажання пізнати іншого, прояв взаємної поваги й турботи; відповідальність за наслідки кохання, забезпечення особистого зростання й розвитку для обох партнерів; можливість проявляти свободу, право на незалежність у власних інтересах, щирість у взаєминах; здатність поставити себе на місце іншого; спроможність зробити партнера щасливим і радіти самому від того, що тебе кохають; здатність страждати разом з партнером. Наприклад, давні греки чітко розрізняли пристрасне кохання — «ерос»; ніжну, жертовну любов — «агапе»; любов-дружбу, любов-приязнь, що зумовлена соціальними зв’язками — «філію» та любов-прихильність, любов-відданість (особливо сімейну) — «сторге». Важливість і складність почуття любові багато в чому визначається тим, що в ньому, як у фокусі, перетинаються та об’єднуються аспекти біологічного і духовного, особистісного і соціального, інтимного і загальнозначущого. В Україні вибір шлюбного партнера за взаємною приязню має традиційну основу, шлюби за розрахунком укладаються набагато рідше. Важливу роль у виборі партнера для подальшого спільного сімейного життя у всі часи відігравало батьківське благословення та згода родини.

• Третя стадія: «Доки не поберуться — любляться, а поберуться – чубляться»

Молода людина одружується і приводить партнера в батьківську сім’ю. При цьому відбувається певне руйнування структури та правил батьківської сімейної системи, і новоутворена молода сім’я повинна домовлятися з батьківською, як вони будуть жити разом. Конфлікти, що виникають у такому випадку, проявляються як непорозуміння між невісткою та свекрухою або зятем і тещею, але в їх основі лежить неузгодженість ролевих пріорітетів молодого подружжя. Новоутворена молода сім’я для свого розвитку потребує сепарації, а батьківська сімейна система згідно закону гомеостазу намагається зберегти все, як було раніше. Модель сім’ї, яку внаслiдок цього створюють молоді люди, значною мірою залежить від досвіду їх батьківських сімей. Вiрогiднiсть гармонiйного союзу тим вища, чим ближчі по життєвих сценаріях моделi сiмей, iз яких вийшла подружня пара. В шлюбi партнерiв, якi представляють явно протилежнi батьківські моделi, постiйно вiдбувається боротьба за владу. Дуже часто молоді люди у своєму сімейному житті несвiдомо повторюють особливості відносин своїх батьків, бабусь та дідусів, незалежно вiд того подобаються вони їм чи нi. Молодi пари, якi позитивно оцiнюють шлюби своїх батьків та признають принцип «рівності в різності», проявляють у взаєминах в своїй сiм’ї більше толерантностi, поступливості та розумiння.